Дімітрюк Інна Василівна

Науковий керівник: Юшко Т.І.

Буковинська державна фінансова академія м. Чернівці

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІДЕРСТВА НА РИНКУ

Інновації – запорука успішного

                                                                                  розвитку фірми.

Пітер Дойль

Для більшості підприємств інноваційні процеси стають головним фактором розвитку. Ось чому сьогодні характерним є зростання кількості наукових праць, де досліджуються інноваційні процеси та діяльність пов’язана з ними.

Вагомий внесок у дослідження проблем управління інноваційними процесами зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Александрова,     Л. Антонюк, Ю. Бажал, І. Балабанов, В. Геєць, Н. Гончарова, О. Лапко, С.Ільєнкова,  С.І лляшенко, Н. Краснокутська, О. Кузьмін та інші. 

 За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство [1,3].

Вжиті в 2008 році організаційні заходи щодо активізації інноваційної діяльності дозволили покращити ситуацію в інноваційній сфері. Так, за останні три роки кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації зросла в 1,5 рази – з 810 в 2006 році до 1186 в 2008 році (див. рис 1). У 2008 році в Україні функціонувало 1472 інноваційно-активних підприємства або 14,2% від загальної кількості підприємств. Реалізовано інноваційної продукції на суму 40188 млн.грн., що склало 6,7% до загального обсягу промислової продукції [4].

 Згідно з міжнародною методологією було здійснено опитування промислових підприємств щодо інноваційної діяльності за період 2006-2008 років. За обстежувані три роки інноваційною діяльністю займалися 1820 підприємств (або 17,6% загальної кількості обстежених промислових), у тому числі:

·        майже 73% здійснювали придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для реалізації інновацій;

·        34,8% займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та запровадження нових чи значно вдосконалених продуктів та процесів;

·        27,7% здійснювали внутрішні науково-дослідні розробки;

·        13,5% придбавали зовнішні  науково-дослідні розробки для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів;

·        17,2% займались ринковим запровадженням інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії);

·        14,2% здійснювали придбання інших зовнішніх знань;

·        25,7% підприємств займались іншими роботами, пов’язаними із створенням  і  впровадженням  інновацій [5].

Рис.1. Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації за типами інновацій протягом 2006-2008 років, одиниць

 

 У цей період впровадженням інновацій займалося 1541 підприємство. У їх числі 1168 підприємств, що впроваджували інноваційну продукцію, з яких 467 – нову для ринку і 920 – нову лише для підприємства.

Інноваційні процеси впровадили 1036 підприємств, з яких:

·                    958 – нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції;

·                    185 – нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції;

·                    267 – нову або вдосконалену діяльність з підтримки процесів, таких як система матеріального обслуговування, операції щодо закупівель, обліку та розрахунків.

З метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 380 підприємств впроваджували маркетингові інновації. 390 підприємств підвищували ефективність своєї діяльності шляхом впровадження організаційних інновацій.

Виходячи з вищевказаних даних можна говорити, що інноваційна активність вітчизняних підприємств знаходиться не на найвищому рівні, а діяльність в сфері інновацій не є системною, інтенсивною й спрямованою. Інноваційний процес гальмується нестачею інституційного забезпечення інноваційної діяльності, що виявляється у відсутності розвинутого ринкового середовища загалом та, зокрема, в незавершеності та безсистемності формування відповідної нормативно-правової бази, практиці  “призупинення ” окремих норм чинних законів, які регулюють інноваційну діяльність.

Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — ще одна з причин відставання України у інноваційній сфері [1,5].

Також, однією з основних проблем, що стримують інноваційну діяльність, є нестача або повна відсутність власних коштів на її здійснення. Безперечно, держава має забезпечити належний рівень фінансування досліджень та впроваджень інноваційних процесів з бюджету. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, відсутність відповідної фінансово-кредитної, амортизаційної політики, належної правової та організаційної бази в галузі стандартизації та сертифікації продукції і технологій. Тому, інноваційна діяльність потребує особливої уваги з боку держави, оскільки це ризиковий вид діяльності, пов’язаний з дослідженнями та розробкою нової техніки, технології та просування їх на ринку в умовах невизначених кінцевих результатів та попиту на новації.

Таким чином, однією з найважливіших завдань держави в сучасних умовах має бути створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора. З цією метою мають використовуватися такі заходи економічної та інноваційної політики як: включення витрат на наукові дослідження та розробки, а також інноваційну продукцію в собівартість продукції підприємницьких структур; списання значної частини наукового устаткування по нормах прискореної амортизації; пільгове кредитування науково-технічних розробок та часткове бюджетне фінансування великих проектів на конкурсній основі; надання на пільгових умовах державного майна для створення інноваційних підприємств тощо.

Література:

1. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504с.

2. Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації. Аналітична доповідь Центру Разумкова // Центр Разумкова, Київ. –  2008. – №7. – с.2 – 25.

3. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. 400с.

4. Мазур О. Інноваційне підприємництво в структурі малого бізнесу в Україні // Економіка України. – 2008. - № 3. – с. 36 – 41.

5. Офіційний Веб-сайт Державного агентства України з інвестицій та інновацій // http://www.in.gov.ua