Економічні науки/ Інвестиційна діяльність і фондові ринки

 

Михайлюк Іван Петрович

наук. кер. Прокопець Людмила Володимирівна

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

 

ДИНАМІКА ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ

ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ

 

 

Прискорення зростання економічного розвитку у високо розвинутих країнах світу характеризується інтенсивним оновленням споживчих товарів, зміною цілей та рішень, постійним зростанням ролі інноваційної діяльності в економіці. Термін «інновації» виник за кордоном на початку ХХ ст. Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об'єкта свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає іннова­цію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що іннова­ція — це сукупність технічних, виробничих і комер­ційних заходів, що спричинюють появу на ринку но­вих товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту чи технологічного процесу, впровадженого на ринок, що знайшов використання у практичній діяльності [2]. У вітчизняній літературі це поняття зустрічається лише після 1990 року. Доведено, що стрижнем сучасної конкурентоспроможності є конкурентні переваги на інноваційний основі. Інноваційний розвиток є пріоритетним чинником конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. За даними Світового економічного форуму у 2006-2007рр. у рейтингу глобальної конкуренції Україна посіла 78 місце (перші місця розділили Швейцарія, Фінляндія, Швеція) [1, 4].

Метою статті є вивчення динаміки інноваційної політики в Україні, проблем, що гальмують розвиток інноваційної діяльності та шляхи їх вирішення.

Як свідчать останні статистичні дані останніх років, в національній економіці присутня тенденція до зменшення кількості малих підприємств, які впроваджують інновації – у 2007 р. їх частка зменшилась на 2,6%, у 2008 р. – на 3%. Відсутність мотивів інноваційної активності та ефективної інфраструктури інноваційної діяльності призвело до значного скорочення числа підприємств, що впроваджують інновації: упродовж 2002-2006 років їхня кількість зменшилась на 45%[2].  У світовій практиці спостерігається протилежне – саме малі підприємства є найбільш ефективною формою для впровадження у виробництво науково-технічних ідей. Інновації, які сьогодні проводяться в Україні, більшою мірою орієнтуються на вдосконалення уже існуючої продукції, а виготовлення дійсно нового товару становить лише 5% всіх інновацій, що не дозволяє вітчизняним виробникам скласти гідну конкуренцію світовим. За даними Н. Тарнавської, частка обсягів реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості демонструє її скорочення з 6,8 у 2004 до 6,5 у 2007 році, причому серед галузей, де спостерігалось найбільше скорочення цього показника, виділяються такі: харчова – з 12,6 до 5,9%; легка – з 13,2 до 2,9%; металургійна – з 7,8 до 3,5%. Збільшилась частка лише в галузі машинобудування – з 10,4 до 18,2% [4].

Окрім того, дослідження тенденцій зростання обсягів виробництва і реалізації інноваційної продукції у промисловості України дозволяє констатувати, що вони не корелюються зі структурою товарного експорту України, оскільки вітчизняна інноваційна продукція не є конкурентоспроможною на міжнародному ринку. Так підприємства машинобудування, що мають найвищу частку інноваційної продукції у структурі реалізації не забезпечують адекватної частки продукції машинобудування у товарному експорті. З другого боку, у структурі реалізації підприємств металургії частка інноваційної продукції становить лише 3,5%, тоді як обсяги і частка експорту має високу, стійку позицію.

Серед гальмуючих чинників інноваційного розвитку фахівцями найчастіше зауважується відсутність достатніх фінансових ресурсів для реалізації перспективних проектів; руйнування потужного науково-технічного потенціалу та відсутність механізму формування інноваційно-сприятливого середовища; відсутність стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її суб’єктів господарювання; повільні темпи створення  національної креативної мережі та відсутність мотивації до творчої діяльності. Запровадження інновацій гальмують також не скориговане податкове регулювання, політична нестабільність, корупція, інфляція, обмеження трудового законодавства [3, 4].

Найкращі результати від інноваційної діяльності досягаються тоді, коли галузі інвестують кошти у розвиток економіки. Концепція управління конкурентоспроможності суб’єктів господарювання повинна передбачувати формування інноваційної інфраструктури та підвищення якості управління нею. Необхідно забезпечити побудову механізму міжнародного і внутрішнього обміну науково-технічними розробками. З боку держави необхідно гармонізувати і синхронізувати регулювання розвитку економіки, забезпечити дотримання прав інтелектуальної власності, створити системи прямої державної інформаційної підтримки інноваційних процесів, переглянути пріоритети в організаційному забезпеченні здійснення інноваційної політики [4].

  Отже, щоб створити системний стимулюючий механізм інноваційної активності, потрібно продовжувати досліджувати світовий досвід стимулювання інноваційної діяльності та перепрограмовувати до вітчизняних умов і впроваджувати їх у промисловість. Необхідно покращити правове забезпечення інновацій, що створить умови для реалізації інноваційних ідей.

 

Література:

 

1.   Кардаш О.М. Державне стимулювання розвитку інноваційної діяльності в промисловості // Економіка і регіони. – 2008. – №10. – С. 164-166.

2.   Карпяк В.В. Інновації як чинник конкурентоспроможності малого підприємства // Економіка і регіони. – 2008. – №11. – С. 42-44.

3.   Палиця С.В. Інноваційна діяльність в Україні // Економіка та держава. – 2008. – №10. – С. 52-53.

4.   Тарнавська Н. Інноваційне забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання України // Економіст. – 2007. – №10. – 56-61.