Новак О.В.
Зважаючи на сучасний стан виробничої бази, технологій,
технічного оснащення, розвитку інфраструктури українських підприємств можна
констатувати відсутність альтернативи з точки зору стратегії економічного
розвитку технологічній модернізації української економіки на інноваційній
основі. Причому, таку модернізацію необхідно виконати в історично короткі
терміни з метою підвищення ефективності виробництва до рівня, що забезпечить
конкурентоспроможність абсолютної більшості товарів і послуг, які виробляються
в Україні, на світових ринках. Але на сьогоднішній день стан інноваційної
активності вітчизняних підприємств ні за масштабами, ні за науково-технічним
рівнем, ні за темпами розвитку не відповідає вищенаведеним завданням [4].
Через ці обставини зростає актуальність наукових
досліджень економічного механізму інноваційної діяльності, сутності та
економічного змісту інноваційного процесу як ключового фактору зростання
ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, формування та
розвитку інноваційного потенціалу підприємств, галузей, регіонів і країни в
цілому. Хоча різним аспектам інноваційної тематики присвячена значна кількість
наукових праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених [1, 3, 5-7], пошук
ефективних шляхів вирішення проблеми інноваційної модернізації національної
економіки вимагає подальших всебічних наукових досліджень у цьому напрямі.
Важливим елементом вивчення змісту та розвитку
інноваційного процесу на рівні підприємств є дослідження об’єктів їх
інноваційної діяльності.
Виходячи з того, на який об’єкт спрямована інноваційна
діяльність підприємства, всю сукупність інновацій, які можуть бути реалізовані
в умовах конкретного підприємства, доцільно умовно поділити на наступні
напрямки:
1)
маркетингово-логістичні інновації;
2)
продуктові інновації;
3)
технологічні інновації;
4)
технічні інновації;
5)
організаційно-управлінські інновації.
Певна умовність такого поділу пояснюється тим, що дуже
часто різного роду інновації тісно пов’язані між собою як на стадії розробки,
так і на стадії комерціалізації. Розглянемо детальніше кожен напрямок,
звертаючи увагу на ступінь використання
по кожному можливому напрямку інноваційного потенціалу підприємства.
Що стосується першого напрямку, маркетингово-логістичних
інновацій, то зазвичай вони не вимагають використання інноваційного потенціалу
в значній мірі, в усякому разі його науково-технічної складової. Інша справа з
другим напрямком. Під продуктовими інноваціями мається на увазі певний рівень
оновлення пропонованих споживачеві товарів і послуг. Виділимо три рівні такого
оновлення.
1.
Оптимізація кількісних та якісних параметрів
продукту.
2.
Принципове удосконалення продукту.
3.
Створення нового продукту.
Продуктові інновації вимагають значного залучення
інноваційного потенціалу як підприємства, так і галузевої чи корпоративної
інноваційної інфраструктури.
Але найбільші вимоги щодо залучення інноваційного
потенціалу вимагають технологічні інновації, сутність яких полягає в
удосконаленні чи розробці нових технологій. Можна сформулювати наступні можливі
варіанти використання інноваційного потенціалу підприємства.
1.
Механічне запозичення нової технології (відмова
від будь-якого використання існуючого технологічного оснащення).
2.
Ефективна адаптація нової технології до існуючих
умов підприємства (максимальне використання існуючої технології і/або існуючих
технічних засобів для посилення переваг нової технології).
3.
Ефективна адаптація нової технології зі значним її
вдосконаленням зразу чи постійно в ході використання.
4.
Ефективне удосконалення існуючої технології, що
виводить її на рівень нової.
5.
Розробка нової технології на базі відомих
технологічних принципів.
6.
Розробка принципово нової технології.
7.
Нетрадиційне використання технологічних
можливостей.
Стосовно технічних інновацій доцільно виділити наступні
можливості використання інноваційного потенціалу підприємства.
1.
Модернізація існуючих технічних засобів в умовах
існуючих технологій.
2.
Модернізація чи удосконалення існуючих технічних
засобів з метою їх використання в умовах значно удосконалених чи нових
технологій.
3.
Розробка нових технічних засобів для використання
в умовах існуючих технологій.
4.
Розробка нових технічних засобів для використання
в умовах значно удосконалених чи нових технологій.
Організаційно-управлінські інновації, як і маркетингово-логістичні, не вимагають
залучення значного інноваційного потенціалу, проте деякі складові інноваційного
потенціалу є необхідною основою для продукування такого роду інновацій. Мається
на увазі, в першу чергу, кваліфікаційно-освітній та культурний рівень
персоналу. Загалом можна виділити наступні варіанти розвитку інноваційної активності в сфері організації та
управління виробництвом.
1.
Удосконалення організації та управління технологічними
процесами на базі існуючих технологій.
2.
Удосконалення організації та управління
технологічними процесами на базі удосконалених існуючих технологій і/або
часткового впровадження нових.
3.
Удосконалення організації та управління
технологічними процесами на базі нових технологій.
4.
Удосконалення організації та управління процесом
оновлення технології.
5.
Удосконалення організації та управління
підприємством в цілому чи його структурними підрозділами.
Вищенаведені
можливості використання інноваційного потенціалу одночасно визначають
сукупність об’єктів інноваційної діяльності підприємства, яка, в свою чергу, є
основою для визначення характеру і напрямків розвитку інноваційного потенціалу
підприємства.
Література.
1.
Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації:
теорія, механізми розробки та комерціоналізації. Монографія. К., КНЕУ, 2003,
394 с.
2.
Інноваційний розвиток економіки: модель, система
управління, державна політика (За ред. Л.І. Федулової). К., «Основа», 2005, 552
с.
3.
Інноваційна стратегія українських реформ
(Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семеноженко В.П.). К., «Знання
України», 2000, 326 с.
4.
Статистичний щорічник України, 2007.
5.
Ткаченко В.А. Інтелектуальний потенціал в основі
розвитку виробничих сил і виробничих відносин. – Д.: Моноліт, 2008. – 274 с.
6.
Фатхутдинов
Р.А. Инновационный менеджмент. – СПб.: Питер, 2002. – 400 с.
7.
Холод
Б.И., Ткаченко В.А., Тян Р.Б., Чимшит С.И., Щукин А.И. Основы конкурентных
преимуществ и инновационного развития. – Д.: ДУЭП, Монолит, 2008. – 475 с.