Комариця Л.Л., Павлюк О.М.

Науковий керівник: Кравчук І.П.

Буковинська державна фінансова академія

 

Офшорний бізнес як складова світової економіки

 

Процес загальної глобалізації міжнародного бізнесу, що спостерігається у світовому господар­стві останніми роками, супроводжується постій­ним зростанням ролі офшорного сектора, який став невід'ємною складовою сучасної світової економіки. Офшори надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвести­ційні ринки. Водночас використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти.

Протягом останніх десятиліть офшорна фінансова діяльність посідає все значніше місце у глобальній фінансовій системі. З одного боку, спостерігається суттєве зростання обсягів офшорних операцій та зростання кількості офшорних фінансових установ, проте, з другого боку, має місце досить неоднозначне ставлення до цього явища в урядових, ділових та наукових колах. Ті чи інші види офшорних фінансових операцій широко увійшли у практику міжнародного корпоративного управління, тоді як національні уряди вважають їх переважно засобом ухилення від оподаткування та відмивання брудних грошей[2].

Метою даної статті є дослідження стану і тенденції розвитку офшорного сектора, аналіз причин ставлення до нього як до режиму нечесної податкової конкуренції і засобу відмивання коштів.

Слід також зазначити, що тематика офшорної фінансової діяльності в цілому недостатньо висвітлена в наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених. На сьогодні є досить обмежена кількість досліджень цього явища, виконаних переважно міжнародними фінансовими організаціями у рамках вивчення тенденцій розвитку світових фінансових ринків.

 В Україні дослідженням окремих питань сутності офшорних центрів, тенденцій їх розвитку та впливу міжнародного співтовариства присвячені праці таких вчених, як О. Бондарева, В. Кравченка, Н.П. Кучерявенка,

С.А. Квасова, В. Бабаніна, С. Гриценка та інших[3].

Термін “офшорна зона” передбачає будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії прибутків, визначений рівень банківської або комерційної таємниці і мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти.

Термін “офшор” досить часто асоціюється з “відмиванням” грошей, шахрайством та криміналом, він позначає лише фінансовий інструмент, який законно використовується для ефективного податкового планування, проведення фінансових операцій, роботи з цінними паперами, захисту власності, управління ризиками. Цей механізм залучає знання та досвід використання податкового права й законодавства, міжнародних договорів і фінансових схем. Майже всі великі іноземні банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх фінансових операцій. В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони[5].

Наявність у законодавстві країни або її відособленої частини спеціальних положень, що надають відповідні пільги іноземним інвесторам чи бізнесменам, робить її офшорною юрисдикцією тільки на папері. Для того, щоб вона перетворилася в реально діючу офшорну зону, необхідно створити на її території необхідну інфраструктуру, що включає достатню кількість підготовлених кадрів, високо розвинуті сучасні засоби комунікації, банківський сектор, забезпечити політичну стабільність, завоювати авторитет або щонайменше досягти популярності на міжнародній арені.

  Для економічно розвинутих країн, що мають авторитет з усьому світі, найбільш простим, не потребуючим зайвих витрат кроком на шляху використання можливостей офшорного бізнесу є дозвіл реєстрації на своїй території громадянами інших країн нерезидентних компаній, що мають дотримуватися у своїй діяльності “класичних” офшорних принципів, чи надання офшорного статусу компаніям, що здійснюють певний вид діяльності.

Центр міжнародного бізнесу “Інгушетія” - перший і досі єдиний офшорний центр на території Росії та інших країн СНД. Основними формами інкорпорування офшорних підприємств в Інгушетії є товариство з обмеженою відповідальністю й акціонерне товариство. Проте інгуська компанія хоч і не є податковим резидентом Росії, все ж лишається суб'єктом її законодавства, а статус російської компанії є все ж таки вищим, ніж, наприклад, панамської[3].

Уся територія Республіки Чорногорія оголошена зоною вільної торгівлі та розвитку. У зв'язку з цим законодавство Чорногорії надає деяким компаніям суттєві податкові пільги, що прирівнює республіку до офшорної юрисдикції.

Уругвай часто називають Швейцарією Південної Америки, що зумовлено його демократичною стабільністю, привабливими податковими пільгами та відсутністю валютного контролю. Найбільшою перевагою уругвайських компаній є те, що країна не належить до традиційних офшорних зон і маловідома серед операторів офшорного бізнесу.

До недоліків можна віднести відсутність домовленостей про уникнення подвійного оподаткування, у тому числі з Україною. Хоча ця обставина є вагомою лише за умови, що уругвайська компанія отримає прибутки на території України.

Для України та її північно-східної сусідки Росії класичним прикладом використання іноземних офшорних структур є так зване самофінансування. Фінансові ресурси, виведені за кордон і оформлені на офшорні структури, повертаються в країну у вигляді кредитів та інвестицій.

Близько 80% Інвестицій в Україну зроблено українцями через офшорні компанії[3]. Для цього використовуються договори, кредитні лінії, дочірні та спільні підприємства. Іноземні інвестиції також можуть вноситися у вигляді обладнання і технологій як зворотна фінансова допомога. Експерти називають Росію основним інвестором в нашу економіку, хоча офіційна вона посідає лише п'яте місце за обсягами інвестицій в українську економіку. До російського капіталу експерти зараховують інвестиції з Ліхтенштейну, Кіпру, Віргінських островів тощо.

Боротьбу зі злочинним використанням офшорів та відмиванням грошей здійснюють такі міжнародні організації, як РАТР та ОЄСО[5].

Діяльність зазначених організацій не ставить за мету знищити всі офшорні зони та заборонити їх використання. Переважно їх дії спрямовані на кримінальні та нелегальні схеми. А офшорний бізнес як інструмент податкового планування існуватиме та розвиватиметься.

Аналіз світової практики показує, що більший економічний ефект досягається при налагодженому співробітництві економічно розвинутої країни й офшорної юрисдикції, що є сателітом або колишньою колонією[1].

Найближчим часом міжнародному співтовариству доведеться створювати законодавчу базу, яка дозволятиме контролювати фінансові операції, що набувають глобальних масштабів, з також запобігати можливості використання офшорних зон нерезидентами для ухилення від виконання законів своєї держави. Законодавством має передбачатися застосування жорсткіших заходів щодо моніторингу та контролю офшорного фінансового сектора, запровадження проти країн і компаній спеціальних штрафів і серйозних санкцій (фінансових та економічних - аж до закриття компанії) у випадках порушення встановлених положень і правових норм щодо боротьби з незаконними фінансовими операціями з відмивання грошей і легалізації кримінальних прибутків. Від держав, включених до «чорного списку», слід вимагати проведення масштабних програм реформ правової і контролюючої систем регулювання фінансового сектора. Визначальною для успішного вирішення цього питання буде ефективність співпраці міжнародних фінансових організацій і політичних кіл країн.

 

Література:

 

1. Бабанін В. Міжнародний досвід ведення і регулювання офшорного бізнесу.// Фінансовий ринок України. - № 2 – 2006. С. 35-41.

2. Бозуленко О. Роль офшорної фінансової діяльності у світовій фінансовій системі.// Економіст. - № 1- 2008. С. 51-53.

3. Волкова Ю.О. Розвиток офшорних центрів у системі міжнародного бізнесу.// Формування ринкових відносин в Україні. - № 1. – 2008. С.43- 47.

4. Кумок А.Д. Офшорний бізнес. // Держава та регіони. - № 5 – 2008. С.41-44.

 5. Пешко А.В. Офшорний бізнес як складова світової економіки.// Економіка та підприємництво. - № 3 – 2006. С. 233-236.