Здобувач Крилов Д.В.

Південнослов’янський інститут Київського славістичного університету

м. Миколаїв

НАУКОВІ ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ

Принципи управління – це об’єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб суб’єкта управління і надходять до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якого досягається поставлена мета.

Основними принципами управління землекористування в умовах відносин ринкового типу є такі:

· Економічного регулювання раціонального землекористування.

Суть цього принципу полягає в економічному стимулюванні, відшкодування збитків, адекватних заподіяній шкоді землекористуванню, платі за землю або орендній платі за використання землі. Економічне стимулювання передбачає виділення коштів власникам землі і землекористувачам з метою компенсації тих затрат, які вони спрямовують на підвищення родючості ґрунтів і запобігання негативних явищ у землекористуванні, виробництво екологічно чистої продукції, створення сприятливої грошово-фінансової та податкової політики, дотацій, субвенцій тощо;

· Цільового використання земель. Принцип цільового використання земель полягає у забезпеченні ефективного ії використання у відповідності за призначенням (сільськогосподарського, житлового, лісового і водного фонду та ін.);

· Пріоритету сільського господарства на землю, полягає у тому, що землі з лучними за родючістю ґрунтами передаються у власність для виробництва сільськогосподарської продукції, оскільки результат праці прямо залежить від характеру і родючості ґрунту, а також інших властивостей;

· Рівноправності всіх форм власності і господарювання на землі засновується на тому, що всі форми власності і господарювання на землі є абсолютно рівноправними;

· Гарантія права власності на землю. Цей принцип випливає із статті 5 пункту «г» Земельного Кодексу України 2002 року. При цьому гарантія права забезпечується державним актом на право власності на землю або державним актом на право постійного користування нею;

· Принцип регіонального підходу випливає з умов, що процес управління землекористуванням повинен враховувати особливості регіонів України, оскільки вони досить неоднорідні за природними й економічними, історією і традиціями свого розвитку, менталітетом їх населення. Ті права управління, які отримав один регіон, можуть виявитися непридатними для іншого. Але при цьому регіональне управління не повинно спрямовуватися на користь одним регіонам і в збиток іншим;

· Принцип недоторканності права власності на землю регламентується невтручанням держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

· Принцип пріоритету екології над економікою означає, що при визначенні напрямків вирішення народногосподарських, соціально-економічних та інших задач пріоритет повинен надаватись екології. Тобто за інших умов перевагу потрібно надавати тому варіанту використання землі, при якому буде завдано мінімальних збитків навколишньому середовищу;

· Врахування людського фактора. Цей принцип полягає в тому, що неформальне запровадження приватної форми власності на землю забезпечить високу ії ефективність використання, а передача цієї землі тільки справжньому господарю, який знає і любить землю, на якій йому доведеться працювати, зможе правильно розпорядитись результатами господарювання;

· Принцип ринкових відносин полягає в тому, що раціональне використання землі не може знаходити своє відображення поза земельним ринком, поза системою іпотеки, кредитів, аукціонів тощо. Ринок - це механізм досягнення поставленої мети;

· Державного протекціонізму і регулювання господарської діяльності. Принцип знаходить своє відображення у політиці помірної протекціоністської спрямованості держави з метою захисту вітчизняних товаровиробників від нерівної і руйнівної зовнішньої конкуренції, пільгового кредитування, дотацій, страхування ризиків на випадок стихії тощо;

· Принцип агломерації (злиття) капіталів промислових підприємств і агро формувань зініціює раціональне використання і охорону земель.

· Поглибленого вивчення земельних ресурсів. Це э надзвичайно важливим принципом раціоналізації землекористування. Тільки повна й об'єктивна інформація про кількісний і якісний стан земельних ресурсів дозволить вживати заходи, адекватні стану земель. Для цього , насамперед, за допомогою дистанційного зондування потрібно обновити картографічні матеріали землевласників і землекористувачив. Особливо важливо отримати поглиблену інформацію про грунтовий покрив, рельєф, територію, природну рослинність, водні джерела, еродованість земель, забрудненість території тощо. Без такої інформації сподівання на створення умов раціонального використання і охорони земель будуть марними;

· Комплексності планомірності. Цей принцип передбачає врахування прогнозних досліджень, техніко - економічного обґрунтування використання та охорони земель, схем землеустрою і на їх основі — розробки проектів організації використання земель. Виходячи з її потенційних можливостей вимог ринку тощо. При цьому проект організації території повинен бути підставою для отримання кредитів, пільг і ін. Без таких проектів використання землі буде носити нелегітимний характер;

· Принцип системності передбачає використання земель, з одного боку, як виробничих ресурсів, а з другого - як компонента навколишнього середовища, що є полем життєдіяльності людини і складовою системи «природа - суспільство - виробництво». Системному підходу у землекористуванні найбільше відповідає землеустрій території агро формування на основі об'єктивно існуючих ландшафтних систем. Це означає, що землеустрій повинен здійснюватись не тільки з урахуванням комплексу природно - економічних умов, але й з урахуванням закономірностей будови ландшафтів, процесів, які в них проходять, вмінні зробити прогнозний аналіз змін у ландшафтах на певний період часу, які можуть виникнути під впливом антропогенної діяльності;

· Врахування історичного досвіду господарювання на землі передбачає врахування елементів господарювання минулого, оскільки без минулого не можна забезпечити майбутнього;

· Суть принципу етичності випливає з необхідності ставлення до землі як до живого організму. Землекористування потрібно орієнтувати на засади ресурсозберігаючих технологій, біологічного землеробства. Іншими словами, потрібно досягти умови припинення процесів усіх видів ерозії ґрунтового покриву, забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті, оптимізувати дози внесення мінеральних добрив і пестицидів, знизити рівень кислотності і засоленості ґрунтів, зменшити їх ущіплення, не допускати забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами, важкими металами та іншими хімічними елементами, запобігати необгрунтовному вилученню земель сільськогосподарського призначення для іншого цільового використання, забезпечити обмежений режим використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення і ін.

Можна зробити висновки, що визначені принципи управління не можна розглядати відокремлено, оскільки лише комплексне їх врахування забезпечить високу ефективність управлінських рішень у галузі землекористування.

Література:

1. Горлачук В.В. Еколого - економічні проблеми раціонального землекористування західної України. Львів, Фенікс, 1996, - с.7

2. Управління землекористуванням. Підручник / В.В.Горлачук, О.М. Гаркуша, В.Г. В’юн і ін. За ред. В.В.Горлачука. –Миколаїв, Видавництво «Іліон», 2006, - 376с.