УДК 396.1:316.647.82

Гриценко Т.Б.

кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри культурології, Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

ГЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ: СТУДЕНТСЬКИЙ ПОГЛЯД

Упередженість і дискримінація розповсюджені у сучасному житті, інколи допускають, що вони є природними, притаманними людській природі. Проте різні суспільства характеризуються різним рівнем упередженості і дискримінації.

Гендерна рівність, гендерна дискримінація, соціальна стратифікація

Дотримання принципу гендерної рівності, яка розглядається як необхідний елемент демократичних процесів і як важлива складова економічного розвитку, є однією з головних ознак сучасного демократичного суспільства.

Гендерна рівність означає, що чоловіки і жінки мають однаковий статус і однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливості робити внесок у національний та політичний розвиток держави.

Сьогодні людство шукає шляхи реалізації інтеграційної моделі сталого громадянського демократичного суспільства, у якому є рівноправність статей. Але реальна дійсність позиції статей є далекою від паритету. Саме тому Україна разом із 189-ма країнами-учасницями Саміту Тисячоліття 2000 року підписали основні цілі суспільного розвитку до 2015 року, серед яких передбачено просування гендерної рівності як основи збалансованого розвитку людини.

Рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається і гарантується Конституцією України, іншими законодавчими актами. У головному законодавчому документі України задекларована рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї. Окремо наголошено на створенні умов, які надають жінкам можливість поєднувати професійну діяльність з материнством, гарантують матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання щорічних оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Та все ж найбільш гострою проблемою, навколо якої відбуваються трансформації гендерної політики як у західному, так і пострадянському суспільстві, є протиріччя між задекларованою рівністю і реальним статусом жінки.

Соціально-економічні перетворення у сучасній Україні не лише не вирішили проблему гендерної нерівності за радянських часів, але і спричинили нові протиріччя у гендерній сфері: посилилася гендерна асиметрія ринку праці; відбулася дезорганізація сім’ї як соціального інституту; продовжується витискання жінки із політичних та інших соціально значимих сфер життєдіяльності.

Зазначимо, що упередженість і дискримінація настільки розповсюджені у сучасному житті, що часто можна почути припущення, що вони є природними, притаманними людській природі. Проте різні суспільства характеризуються різним рівнем упередженості і дискримінації.

Дискримінація – це необґрунтована відмова у привілеях, престижі та владі особам, які за своїми здібностями і навичками рівні домінуючій групі. Дискримінацією називають дії або практику систематичного приниження групи або однієї людини. У «Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» – одному з найважливіших документів у сфері прав людини, дискримінацію жінок (сексизм) визначено як: «…відмінність, виняток або обмеження за ознакою статі, яке спрямоване на ослаблення або зводить нанівець визнання використання або здійснення жінками (незалежно від їх родинного стану) прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій галузі». Інколи як один із засобів для вирівнювання гендерного балансу використовують позитивну дискримінацію ( на практиці вона означає надання переваг жінкам перед чоловіками в усіх ключових сферах: при прийомі на престижні, високооплачувані посади, у вищі навчальні заклади, висуванні кандидатур до органів влади тощо). В основі такої політики лежить ідея – якщо вибір між однаково кваліфікованими чоловіками і жінками робиться «на загальних підставах», то перевага першим (чоловікам)) надається практично автоматично, цим самим закріплюється стереотип домінування чоловіків. Якщо ж принцип позитивної дискримінації не застосовується, то шанси для жінок більш справедливі. У свою чергу, збільшення кількості жінок на високих посадах, в управлінні й інших ключових сферах допомагає сформувати в суспільстві більш справедливі гендерні стереотипи. Часто роботодавці конкретизують професійні вимоги до кандидатів, які бажають влаштуватися на певну роботу. Зазвичай професійні вимоги пов’язані з досвідом роботи і певним рівнем формальної освіти. Стандарти, якими керуються роботодавці, можуть мати вигляд недискредитуючих. Дуже часто в оголошенні прямо вказується на статі претендентів. Іноді небажання прийняти на роботу представницю жіночої статі пояснюється молодим віком (набір стереотипів: вийде заміж, народить дитину, матиме обов’язки, пов’язані із материнством) або ж передпенсійний вік (стереотипи: старші люди часто хворіють тощо).

З метою виявлення побутування гендерної дискримінації у нашому суспільстві було проведено опитування 356 студентів-першокурсників НУБіП України (економічного факультету, аграрного менеджменту, механіко-технологічного та факультету землевпорядкування та кадастру) та його регіональних закладів. Результути подано у Таблиці 4.1

Таблиця 4.1 – Гендерна дискримінація за категоріями:

Гендерна дискримінація	Відповіли так	Відповіли ні
при оплаті праці	21%	2%
при наймі на роботу	43%	2%
при скороченні персоналу	12%	1%
у кар’єрному зростанні	13%	–
у підвищенні кваліфікації	6%	–
Всього:	95%	5%

Під час опитування студентів-першокурсників було з’ясовано, що 95% вказують на наявність гендерної дискримінації у сучасному українському суспільстві.

Загальновідомо, що боротьба за гендерну рівність має давню історію: спочатку це були вимоги щодо надання жінкам права голосу на виборах, сьогодні у більшості країн жінки це право мають, але представництво жінок у керівництві органів державної влади – незначне. На запитання «Кому легше посісти місце у керівних органах управління державою?» респонденти відповіли:

– чоловікам це здійснити важче – 3%;

– жінкам це важче зробити – 67%;

– важко відповісти – 9%;

– ні, це не залежить від статі – 21%.

Студентська молодь-респонденти (і юнаки, і дівчата) визнають, що жінкам важко посісти місце в управлінні державою. Зазначимо, що більш песимістично цю ситуацію оцінюють дівчата (їх 73%, і лише 61% юнаків поділяють цю точку зору). По-іншому молоді люди оцінюють можливість посісти місце у керівних органах управління державою: юнаки більшою мірою схильні стверджувати, що кар’єрне просування не залежить від статі (26% серед юнаків проти 16% дівчат).

Респонденти вказують, що дискримінація особливо відчувається при прийомі на роботу претендентів, при оплаті виконаної праці, кар’єрному зростанні та при скороченні персоналу. Найменше, на думку опитаних, гендерна дискримінація присутня при підвищенні кваліфікації кадрового складу.

Наявність “гендерної проблеми” у соціальній стратифікації молоді очевидні. Соціальна стратифікація освітніх кар’єр нерозривно пов’язана з процесом раціоналізації життя, або з колонізацією “життєвого світу”. Звідси важливість проблеми раціонального планування і, відповідно, зважування шансів на успішну кар’єру: як планувати свої дії, щоб досягнути найкращого з наявних варіантів у масштабах соціальної диференціації груп, які відрізняються за статусом, степенем успіху на ринку праці.

Зауважимо, що радянська система була орієнтована на масовість освіти, виходячи із тієї ідеології, що освіта є важливим компонентом прогресу соціалістичного суспільства. За соціалістичної системи освітній рівень сам по собі, як правило, не гарантував наявності у подальшому відповідного, адекватного добробуту – освічена і кваліфікована частина середнього класу суспільства виявлялись у невигідних умовах, проте це не впливало на високий рівень престижності розумової праці. При переході до ринкової економіки, особливо у перші роки реформування, вказана тенденція ще зберігалася: по “спадковій інформації” освіта продовжувала утримувати термінальну (самодостатню цінність). Ці положення апелюють до концепції П.Бурдьє, який при розгляді функцій освіти у підтримці ціннісно-орієнтаційних зразків звернув увагу на зв’язок соціальної диференціації та освіти. Він стверджував, що трансмісія знань від вищих страт до нижчих є важливою передумовою відтворення культурного капіталу, під яким розумів, перш за все, рівень претензій і характер духовних запитів, норми і ціннісно-орієнтаційні установки (індивіду, груп, суспільства).

Респондентам було запропоновано визначити вирішальні фактори, за якими вони будуть обирати собі роботу. Результати наведені у таблиці 4.2

Таблиця 4.2 – Фактори, які впливають на вибір роботи

Велика заробітна плата	36%
Цікава робота	19%
Престижна організація	12%
Комфортні умови праці	11%
Вільний графік роботи	9%
Проста і легка робота	13%

Опитування засвідчує, що після завершення навчання і професійної підготовки майбутні фахівці вибиратимуть у першу чергу роботу за розміром заробітної плати (36%), вільний графік роботи складає найменшу зацікавленість з боку майбутніх пошукувачів роботи (9%). Свої шанси бути потрібними на ринку праці студенти оцінюють за такими за такими індикаторами соціальної стратифікації, як рівень освіти (37%), професія (спеціальність) (26%), місце роботи і бажана заробітна плата (37%).

Усі учасники анкетування вважають, що наявність у людини вищої освіти дозволяє легше і простіше адаптуватися до нових економічних умов. На наш погляд, це засвідчує свідоме ставлення опитуваних студентів НУБіП України до процесу здобуття вищої освіти.

Молодь переконана, що гендерна дискримінація в українському суспільстві існує, проблема її подолання – одне з першочергових завдань, адже гендерна рівність – це необхідний чинник розбудови демократичного суспільства, важлива складова економічного розвитку.

Література:
1. Бердяев Н. А. Философия неравенства. – М., 1990. – 352 с.

2. Ильин Е. Дифференциальная психология мужчины и женщины. – СПб., 2002. – 544 с.

3. Кісь О. Жінка у традиційній культурі: етнопсихологічні та соціальні виміри // IV Міжнародний Конгрес Україністів (Одеса, 26-29 серпня 1999). Етнологія і фольклористика: Доповіді та повідомлення. – Книга 1. – Одеса-Київ, 2001. – С. 103–112.

4. Лавриненко Н. В. Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект). – К., 1999. – 172 с.

5. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. – М., 1995. – 237 с.

6. Соціальні проблеми становища сільської родини в умовах розбудови незалежної України. – К., 1998. – Розділ 5. Ціннісні орієнтації сільської родини. – С. 54–63.

7. Соціальні проблеми становища сільської родини в умовах розбудови незалежної України. – К., 1998. – Розд.2. П. 2.3. Шлюби та розлучення в сільській місцевості. – С. 39.