Голік Л. О.

Київський національний університет внутрішніх справ

Деякі аспекти формування полікультурних компетенцій в процесі навчання

Згідно Рекомендацій Ради Європи полікультурні компетенції розглядаються як підґрунтя життя в сучасному плюралістичному суспільстві. Отже, формування цих компетенцій стає важливим завданням сучасної освіти.

При зверненні до проблеми формування полікультурних компетенцій необхідно, на наш погляд, розглянути спочатку зміст цього поняття.

Аналіз педагогічної літератури показує великий інтерес педагогів, психологів щодо проблеми формування життєвих компетенцій, компетентнісного підходу в навчанні (Н.М. Бібік, В. Кальней, В.В. Краєвський, О.І. Локшина, О.В. Овчарук, О.И. Пометун, А.В. Хуторській, І.Г. Ермаков і ін.). Необхідно зауважити, що спостерігається відсутність чіткого визначення поняття компетенцій. Але, узагальнюючи різні підходи щодо визначення компетенції, можна сказати що компетентність – необхідний людині рівень сформованості досвіду міжособистісних відносин з метою успішного функціонування особистості у суспільстві з урахуванням власних здібностей і соціального статусу. Експерти країн ЄС визначають компетентність також як здатність застосовувати знання й уміння в нових ситуаціях [1; 2; 6]. Компетентність включає знання, пізнавальні вміння, практичні навички, відносини, емоції, цінності і етику, мотивацію. Ключовими компетенціями можна назвати такі компетенції, які можна було б застосувати в різноманітних ситуаціях [1; 2]. Що торкаються полікультурної освіти, то слід відмітити, що на сучасному етапі вживається декілька термінів – полікультурність, багатокультурність, мультикультуризм, інтеркультуризм, транскультуризм. Зміст цих понять достатньо ґрунтовно досліджено українськими педагогами (В.С. Болгаріна, О.С. Ковальчук, О.І. Локшина, І.Ф. Лощенова, О.К. Мітіна, О.В. Сухомлинська, І.Г. Тараненко та ін.). Причому, як свідчить О.С. Ковальчук, терміни «полікультурність», «мультикультурність», «багатокультурність» є варіантами одного і того ж терміну, при утворенні якого перша частина слова «полі-», «мульти-», «багато-» означає наявність якоїсь множини: в даному випадку – культур.

Розуміння важливості проблеми полікультурності українського суспільства і необхідності полікультурного виховання знайшло своє віддзеркалення в цілому ряді державних документів (Конституція України, Концепція 12-річної загальної середньої освіти, Концепція громадянського виховання, Національна доктрина розвитку освіти 2002 р.).

Всі дослідники підкреслюють, що головною цінністю полікультурної освіти є плюралізм культур. Полікультурна освіта орієнтує навчальні заклади на культурне збагачення всіх студентів, на засвоєння програм, які сприяють збереженню та розширенню культурного плюралізму. Такі відомі фахівці у галузі полікультурної освіти як А.Н. Джуринський, М.Ю. Красовіцький, М.П. Лещенко вважають, що усвідомлення різноманітності, багатокультурності світу та його цілісності, взаємозв’язку, взаємозалежності культур є базовою ідеєю концепції полікультурного виховання. Підкреслюється, що сучасна людина живе в умовах різноманітного расового, національного, релігійного і культурного оточення. Тому важливою умовою плідного співіснування та гуманістичної дії людей є глибоке знання власної національної культури та розуміння особливостей і традицій інших народів [3; 7; 8].

Таким чином, основною ідеєю полікультурної освіти є діалог культур. Якнайповніше культура засвоюється тільки в процесі взаємодії різних культур, коли виявляються особливості кожної окремої культури. У цій взаємодії важливо те, що загальнолюдські цінності допомагають зрозуміти цінності своєї культури, її оригінальність і місце в світовій культурі. В процесі взаємодії культур зростає об'єм сприйманих культурних цінностей, що сприяє розширенню світогляду, формуванню критичного мислення. Ізольованість, прагнення до замкнутості, у свою чергу, можуть привести до поступової деградації культури. Культура, яка блокує контактну взаємодію з іншими культурами, зберігає свою самобутність дуже дорогою ціною. Цілком можливий варіант, що в результаті такої самоізоляції вона може опинитися нижче за рівень культури. Виходячи з вищенаведеного поняття компетенції та сутності полікультурної освіти, полікультурні компетенції можуть бути представлені знанням і практичним оволодінням рідною культурою, повагою та гордістю за власну націю, власний народ, а також знанням про полікультурність навколишнього світу, умінням й навичками пізнання цього світу, повагою й розумінням культурних, расових, релігійних та інших відмінностей, толерантного ставлення, уміннями й навичками співробітництва й взаємодії з метою збереження миру й розвитку.

Полікультурна спрямованість освіти повинна пронизувати всі складові навчально-виховного процесу, і перш за все зміст всієї освіти. Як підкреслює один з авторів американської концепції полікультурної освіти, Д.Ж. Бенкс, полікультурний зміст необхідно інтегрувати в навчальні предмети впродовж всього періоду навчання. Реалізація полікультурного потенціалу змісту освіти вимагає також міждисциплінарного підходу.

Жодна, окремо взята, навчальна дисципліна не може пояснити всі аспекти життя, культури і соціальні проблеми. Особливу роль відіграє двомовна і багатомовна освіта (рідна мова, домінуюча мова, іноземні мови), що полегшує спілкування, оволодіння різноманітними культурними цінностями, стилями мислення, почуттєво-емоційного сприймання, поведінки.

Тому з метою досягнення більшої єдності членів європейської спільноти Рада Європи приділяє велику увагу обов’язковому вивченню мов міжнародного спілкування і поряд з цим поглибленого оволодіння рідною мовою. У передмові до Рекомендацій Комітету міністрів при Раді Європи підкреслюються що: враховуючи потреби мультилінгвальної і мультикультурної Європи потрібно наполегливо розвивати здатність європейців до спілкування один з одним понад мовні та культурні кордони; продовжувати підтримувати і розвивати багатство й різноманітність європейського культурного життя шляхом глибшого взаємного пізнання національних та регіональних мов, що вивчаються, включаючи ті, вивчення яких менш поширене; лише шляхом кращого оволодіння сучасними європейськими мовами можна полегшити спілкування та взаємодію між європейцями з різними рідними мовами заради підтримки європейської мобільності, взаєморозуміння і співпраці, та подолати упередження та дискримінацію[5].

Література:

1. Байденко В.І., Оскарссон Б. Базові навики (ключові компетенції) як інтегруючий чинник освітнього процесу // Профосвіта і особа фахівця. – М., 2002. – С. 22-25.

2. Вольфонська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети // Шлях освіти. – 2001. - №3. – С. 11-13.

3. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики: учебное пособие для вузов. – М.: «ИНФРА – М.», 1998. – 272 с.

4. Ковальчук О.С., Голік Л.О. Теорія і практика полікультурної освіти у сучасній школі Росії // Луцьк: Надстир’я, 2003. – 175 с.

5. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти і вивчення, викладення, оцінювання. – Рада Європи, Комітет з освіти. – 2003.

6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. Овчарук О.В. – К.:"К.І.С", 2004. – 112 с.

7. Лещенко М.П. Європейська педагогічна реальність у дискурсі мовної освіти // Вища освіта України. – Додаток 3, том 1 (8) – 2008 р. – С. 211-218.

8. Полікультурна освіта в Україні: Збірник статей за матеріалами конференції «Полікультурна освіта в Україні»: Навчальні плани та підручники». – К.: Міжнародний фонд «Відродження», 1999. – 31 с.

9. Banсes J.A. Multicultural education: characteristics and goals // In: J.A. Banes – A.M. Banes. Multicultural education: Issues and Perspectives. – Boston, 1993.