Біологічні науки / 6. Мікробіологія

Коцюба К.Р., Воронкова О.С., Вінніков А.І.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

БАКТЕРІЇ РОДУ ENTEROCOCCUS

Вступ

В останні десятиріччя відмічають збільшення частоти виникнення дисбіотичних явищ у кишечнику. Зміни екологічного стану довкілля, нездорові харчування та спосіб життя взагалі, перенесені гострі кишкові інфекції, хронічні захворювання та дисфункція шлунково-кишкового тракту, широке застосування антибіотиків, зниження імунологічної реактивності організму стають причинами порушень рівноваги між представниками мікрофлори і провокують виникнення дисбактеріозу [4].

Ентерококи є одними із сапрофітних мікроорганізмів, що мешкають у складі мікрофлори шлунково-кишкового тракту (ШКТ) людини. Ці бактерії також входять до складу деяких пробіотичних препаратів. Однак, останнім часом виявилися згадки про швидке набуття антибіотикорезистентності цими мікроорганізмами, що переводить їх у розряд небезпечних форм [11].

З огляду на перелічене вище, метою роботи було надати характеристику ентерокам як представникам умовно-патогенної флори, що виявляються при дисбіозі ШКТ.

Характеристика ентерококів

Ентерококи – овальні бактерії розміром 0,6-2,0 × 0,6-2,5 мкм; в мазках з культур, вирощених в рідких середовищах, вони розташовуються парами або короткими ланцюжками. Ентерококи не утворюють капсул; деякі види обмежено рухливі (мають невеликі джгутики). Бактерії розщеплюють вуглеводи з утворенням кислоти без газу; каталазонегативні, ростуть при температурі 10-45ºС (оптимум 37°С), мешканці кишечника різних хребетних. У людини найбільш часто ураження викликають E. faecalis, E. faecium та Е. durans [3].

Виділення збудника зазвичай не представляє утруднень, так як ентерококи добре ростуть на простих поживних середовищах. Через 18-24 год вони утворюють сіруваті колонії діаметром 0,4-1мм. На кров’яному агарі ентерококи можуть призводити до утворення зони неповного або повного (рідко) гемолізу. Селективно-диференціальними середовищами для ентерококів служать ДІФ-3 і ДІФ-5. На середовищі ДІФ-3, яке містить телурит калію, ентерококи утворюють характерні чорні колонії, що обумовлено здатністю бактерій відновлювати телур [5]. Для диференціювання ентерококів також використовують інертність останніх до солей жовчних кислот. Основні тести – здатність рости в присутності 6,5% NаСl (стрептококи лабільні) і ПІР-тест (тест на виявлення пірролідонілариламідази, яка розщеплює L-пірролідоніл-альфа-нафтіламіда до L-пірролідину і альфа-нафтіламіну), в якому ентерококи дають позитивний результат. Також заслуговує на увагу здатність бактерій знебарвлювати молоко з лакмусом або метиленовим синім через 4-6 год при 37°С [5, 8, 18].

Поширення ентерококів

Серед ентерококів, представників нормальної мікрофлори людини та тварин, існують потенційно патогенні штами, здатні виділяти ентеротоксини і викликати харчові токсикоінфекції [8]. До таких бактерій відносяться Enterococcus faecalis var. liquefaciens і E. faecalis var. zymogenes. Людина отримує потенційно небезпечні штами енетерококів з харчових продуктів. Контамінація їжі ентерококами у свою чергу відбувається тими ж шляхами, що і при інших токсикоінфекціях: джерелом є хворі люди, тварини чи здорові бактерієносії. Ентерококи стійкі в навколишньому середовищі – до висихання, низьких температур, витримують нагрівання при 60°С протягом 30 хв.

Ентерококові ураження спричинюються вживанням готових виробів і продуктів без попередньої термообробки: котлет, фрикадельок, холодцю, молока та молочних продуктів, кремів, пудингів тощо. Інтенсивно розмножуючись у харчових продуктах при порушенні температурного режиму зберігання, ентерококи змінюють органолептичні властивості продуктів (запах, смак, консистенцію) [1, 17].

Ентерококи входять до складу мікробних ценозів порожнини рота, кишечнику та сечостатевої системи дорослих. Також показана можливість нозокоміальної передачі мікроорганізмів; частота подібних інфекцій зростає на тлі широкого застосування цефалоспоринів широкого спектру дії [7]. Ентерококи часто викликають ураження сечостатевої системи у пацієнтів зі встановленими на тривалий термін катетерами; подібні поразки у клінічно здорових осіб спостерігають значно рідше [3, 17]. Також ентерококи викликають 10-20% всіх бактеріальних ендокардитів та 5% бактеріємії. Ендокардити частіше реєструють в осіб похилого віку з різною патологією, наркоманів і осіб, які потребують регулярних внутрішньовенних ін’єкцій. Ендокардити характеризуються млявим перебігом з поступовим розвитком клапанної недостатності. Бактеріємія може розвиватися як наслідок уражень сечової системи або внутрішньочеревних абсцесів; в 40% випадків джерело бактерій, що проникають у кровообіг залишається невідомим. Гемолізуючі ентерококи також здатні викликати харчові отруєння та дисбактеріози кишечника [10]. Для енетрококових отруєнь типове блювання та пронос. Підвищення температури, як правило, не має місця або незначне. Ураження часто проходить самовільно протягом 2-5 діб [1, 8].

Протягом останнього десятиріччя ентерокок набув статус одного з найбільш розповсюджених нозокоміальних патогенів [9].

Особливу занепокоєність останнім часом ентерококи викликають через значне поширення серед них детермінант стійкості до антибіотиків. За деякими даними мікроорганізми цієї групи займають друге місце за кількістю антибіотиків, до яких стійкі штами, після ентеробактерій [15].

Увагу також привертає той факт, що відбувається доволі часте виникнення та поширення резистентних до ванкоміціну штамів ентерококів (VRE), яке має масштабні та не до кінця прораховані наслідки не тільки в силу того, що ці штами безпосередньо створюють клінічні проблеми. Наявність такого феномену, як трансфер епігенетичних елементів в горизонтальному напрямку, тобто обмін актуальною інформацією між різними видами мікроорганізмів, створює передумови для пришвидшення еволюції й інших, більш вірулентних і патогенних бактерій [2, 6, 7, 9].

Ентерококи широко представлені як у різноманітних об’єктах зовнішнього середовища, включаючи поверхневі води, харчові продукти та рослини, так і в шлунково-кишковому тракті теплокровних тварин та людини, а отже, їх поширення між макроорганізмами може відбуватися майже без обмежень [13].

Заключення

Слід пам’ятати, що ентерококи є не лише сапрофітами ШКТ, але й небезпечними мікрооорганізмами. Вони викликають багато клінічно важливих інфекцій, таких як: інфекції сечовивідних шляхів, бактеріемію, бактеріальний ендокардит, дивертикуліт і менінгіт [12].

Найбільш важливою особливістю роду ентерококів є їх високий рівень ендемічної антибіотикорезистентності. Деякі ентерококи мають внутрішні механізми стійкості до бета-лактамних антибіотиків (пеніциліни і цефалоспорини), а також до багатьох аміноглікозидів [19]. В останні два десятиліття з'явилися особливо вірулентні штами ентерококів, резистентні до ванкоміцину (vancomycin-resistant enterococcus, VRE) і здатні викликати внутрішньолікарняні інфекції. Особливо поширені вони у США [50, 56]. Інші розвинуті країни, такі як Великобританія, були менш зачеплені епідемією VRE, а Сингапур в 2005 році зупинив її. VRE піддається лікуванню комбінацією антибіотиків Quinupristin / dalfopristin (Synercid), з чутливістю близько 70% [16].

Література:

1. Бабак О.Я. Современная диагностика и лечение нарушения микробиоценозов кишечника / О.Я. Бабак, И.Э. Кушнир // Провизор. – 2000. – № 15-16. – С. 91.

2. Біологічні властивості ентерококів, виділених при бактеріальних уретритах та простатитах / О. І. Поліщук, В. В. Яновська, Є. О. Середницька, Л. Л. Блоцька, К. Г. Маркевич // Лабораторна діагностика – 2007. – № 3 (41). – С. 44 – 47.

3. Бухарин О.В. Механизмы выживания энтерококков в организме хозяина / О.В. Бухарин, С.И. Билимова, К.Л. Чертков // Журнал микробиологии. – 2002. – №3. – С.100-106.

4. Дисбактериозы желудочно-кишечного тракта / В.М. Бондаренко, Б.В. Боев, Е.А. Лыкова [и др.] // Рос. журнал гастроэнтерологии, гематологии и колопроктологии. – 2008. – № 1. – С. 66 – 70.

5. Методи виділення та ідентифікації ентерококів: [метод. рек.] / уклад.: О.І. Поліщук. Л.Г. Мироненко, Т.Г. Глушкевич [та ін.]. – К.: Знання України, 2009. – 24 с.

6. Мироненко Л.Г. Ванкомицинрезистентные энтерококки (обзор литературы) / Л.Г. Мироненко, Е.Г. Перетятко // Анналы Мечниковского института. – 2007. – № 2. – С. 6 – 10.

7. Мироненко Л.Г. Розповсюдженість антибіотикорезистентності мікроорганізмів роду Enterococcus / Л.Г. Мироненко, О.Г. Перетятко, С.О. Молокова // Український медичний альманах. – 2007. – Т. 10, № 5. – С. 121 – 123.

8. Поздеев О.К. Медицинская микробиология / О.К. Поздеев. – М: Гэотар-Мед, 2001. – 778с.

9. Поліщук О.І. Видовий склад та антибіотикорезистентність штамів ентерококів, виділених від хворих із запальними процесами сечовивідних шляхів / О.І. Поліщук, В.В. Яновська, І.П. Ткачик // Збірник наукових праць співробітників Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. – 2006. – № 15, Т. 1. – С. 47 – 53.

10. Санітарна мікробіологія / А.І. Вінніков, Н.В. Черевач, Т.М. Полішко [та ін.]. – Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2006. – 300с.

11. Ткачик І. Раціональна антибіотикотерапія інфекцій, спричинених проблемними грампозитивними збудниками / І. Ткачик, О. Дима // Ліки України. – 2004. – №3. – С. 52-55.

12. Яновська В.В. Роль ентерококів у внутрішньолікарняних інфекціях / В.В. Яновська // Матеріали робочої наради-семінару з актуальних питань організації роботи бактеріологічних лабораторій, 1 – 2 червня 2005р. – К., 2005. – С. 53 – 55.

13. Fisher K. The ecology, epidemiology and virulence of Enterococcus / K. Fisher, C. Phillips. – Microbiology. – 2009. – Vol. 155 (Pt 6). – P. 1749–1757.

14. Gram-positive pathogens / V.A. Fischetti, R.P. Novick, J.J. [et all.]. – Washington: ASM Press, 2000. – 812p.

15. Holmes K. The many faces of a killer / K. Holmes // Meat and poultry. – 2006. – Vol. 41, №5. – P. 24-26.

16. In vitro activity of linezolid & quinupristin/dalfopristin against Gram-positive cocci / A. Tünger, S. Aydemir, S. Uluer [et all.] // Indian J. Med. Res. – 2004. – Vol. 120 (6). – P. 546–552.

17. Microbes on the menu: recognizing foodborne illness / K.B. Armitage, J.T. Brooks, T.F. Jones [et al.] // Patient Care. – 2000. –Vol. 45. – P. 45-75.

18. Seldon T. Europe to standartize bacteria research / T. Seldon // Nature Med. – 2001. – Vol. 7, №6. – P. 645.

19. The enterococci: pathogenesis, molecular biology, and antibioticresistance / M.S. Gilmore, D.B. Clewell, P.M. Courvalin [et all.]. – Washington: ASM Press, 2002. – 70p.