Экология/6. Экологический мониторинг

Мухін С.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Моніторинг птахів в межах пролітного шляху

Сезонні переміщення здійснюють багато рухомих організмів. Ділянки середовища існування як територіальні одиниці, у яких є необхідні ресурси, зі зміною пори року зміщуються, що приводить до перерозподілу популяцій між ділянками, тобто до міграцій. Для наземних тварин Північної півкулі такі міграції найчастіше виражені у весняному переміщенні на північ, де наявність великої кількості харчових ресурсів існує лише в теплий літній період, і в осінньому переміщенні на південь, у савани, багаті кормом лише після закінчення сезону дощів. Звичайно, на подолання відстаней між такими географічно віддаленими областями витрачається метаболічна енергія, але всі ці витрати компенсуються підвищеною забезпеченістю кормом.

Головні напрями прольоту птахів, що гніздяться на території СНД, показані на рис. 1.

Автором теорії міграції птахів по пролітних шляхах був фінський орнітолог І. Пальмен, який на карті з’єднував точки, де даний вид зустрічався під час міграції. Утворювались довгі вузькі лінії, що проходили зазвичай уздовж річок або узбережжя й одержали назву пролітних шляхів [3].

І. Пальмен припускав, що за їх межами птахи не зустрічаються і не можуть перелітати з одного шляху на інший і що пролітні шляхи ізольовані один від одного. Цю ж думку підтримали пізніше інші автори [4,7,8]. Теорія пролітних шляхів мала багато гарячих прихильників в кінці XIX – на початку XX ст.. Її розділяли також М.А. Воїнственський, В.Д. Іллічов, Ю.А. Ісаков та багато інших орнітологів [1, 3, 9].

М.А. Мензбір виділив 4 головних пролітних шляхи в Європі, які він вважав шляхами історичного розселення видів [6].

Рис. 1. Головні напрями міграційних переміщень птахів, що гніздяться на території СНД (за С.П. Наумовим, 82).

На противагу цьому розроблялася теорія міграції птахів, згідно з якою всередині континенту птахи летять дисперсно по всій території [2, 6]. Поступово сформувались компромісні гіпотези: у природі існують два різновиди міграції, які можуть переходити одна в одну залежно від конкретних умов [3, 7, 8]. За результатами останніх досліджень, ширина фронту прольоту приблизно дорівнює ширині області гніздування. Вважається, що птахи летять більш-менш рівномірно і лише місцями утворюють скупчення, приурочені в основному до так званих ліній напрямку рельєфу [5].

Міграційна частина ареалу має складну внутрішню структуру. Міграція починається окремими міграційними потоками і лише з часом "розтікається", охоплюючи всю територію міграційного ареалу. Ізофени, що охоплюють території з ранніми строками міграції, В.В. Серебряков пропонує називати фенологічними руслами прольоту [7]. Термін "пролітний шлях" має, згідно з різними авторами, неоднозначне трактування. Більшість учених схиляються до точки зору, яку можна назвати "синтетичною": міграція проходить широким фронтом, але всередині нього утворюються ділянки з підвищеною концентрацією мігрантів - пролітні шляхи, які можуть з'єднуватися і розгалужуватися [2, 4, 8, 9].

Американський орнітолог Ф.С. Белроуз [8] на підставі багаторічних комплексних досліджень міграції водоплавних птахів у США (кільцювання, радарні та візуальні спостереження, дослідження за допомогою літака) запропонував виділити пролітні шляхи різних рівнів. Пролітний шлях вищого порядку, який спостерігають у масштабах континенту, це так званий flyway. Такий пролітний шлях можна назвати континентальним, оскільки він спостерігається в межах 1-2 континентів, безпосередньо пов'язуючи місця гніздування із зимівлями.

Мережа пролітних шляхів різних порядків утворює всередині міграційного ареалу своєрідну впорядковану структуру. Динамічна система, що має впорядковану внутрішню структуру, витрачає в цілому менше енергії. Мігруючі популяції птахів також можна розглядати як таку систему. Цим популяціям вигідно, в еволюційному плані, витрачати мінімум енергії на досягнення зимівель і місць гніздування. Успішніше розмножуються ті птахи, які мали кращі енергетичні ресурси, а на це значною мірою впливає витрата енергії на шляхах прольоту.

За В.В. Серебряковим [7], ареалом тварин (птахів у тому числі) є простір чи територія, де перебуває даний вид (популяція) і виконує свої природні біологічні та екологічні функції, постійно підтримуючи зв’язок з екосистемами. Ареал є єдиним для кожного мігруючого виду. Ареал можна поділити на гніздову, зимову та міграційну частини. Тобто поняття гніздовий та зимовий ареали, а також міграційні шляхи птахів – частини єдиного ареалу. Ці частини організми використовують залежно від своїх біологічних та екологічних потреб.

Пролітний шлях - це ділянка міграційної частини ареалу виду, де міграція може проходити з мінімальними витратами енергії, тобто оптимальний шлях у даних умовах [9]. Будь-яке відхилення від цього оптимального шляху (природно, на його розташування впливає дуже багато чинників, зокрема мінливих, і місцезнаходження такого оптимуму теж може зміщуватися) призводить до збільшення витрат енергії, тому природний добір надаватиме стабілізуючої дії на впорядкованість структури міграційної частини ареалу.

Література:

1. Воїнственський, М.А. (1984). Птахи. Київ: Радянська школа.

2. Гришенко, В.Н. (2004). Пролетные пути и эволюция птиц. Беркут, 3(2), 128-135.

3. Ильичев, В.Д., Карташев, Н.Н., Шилов, И.А. (1982). Общая орнитология. Москва: Высшая школа.

4. Карри-Линдал, К. (1984). Птицы над сушей и морем. Глобальный обзор миграций птиц. Москва: Мысль.

5. Кумари, Э.В. (1983). Теория направляющих линий в миграциях птиц (на примере пролета в Балтийском бассейне). Сообщение Прибалтийской комиссии по изучению миграций птиц. Тарту: Типография им. Х. Хейдеманна.

6. Мензбир, М.А. (1934). Миграции птиц с зоогеографической точки зрения. Москва, Ленинград: Госуд. изд-во биол. и мед. лит.

7. Серебряков, В.В. (2002). Екологічні закономірності міграції птахів фауни України в часі та просторі (автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора біол. наук: спец. 03.00.16 «Екологія»). Київ: Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка.

8. Bellrose, F. C. (1971). The distribution of nocturnal migration in the air space. Auk, 88, 397-424.

9. Isakov, Y.A. (1967). MAR Project and Conservation of Waterfowl breeding in the USSR Proceedings of the Second European Meeting on Wildfowl Conservation. The Netherlands: Ministry of Cultural Affairs, Recreation and Social Welfare.