Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ

Забезпечення стратегічного інноваційного розвитку: взаємодія виробництва, освіти та регіональних органів влади

Управління інноваційним розвитком підприємств регіону здійснюється в умовах дії різноманітних чинників зовнішнього оточення і повинне ґрунтуватися не лише на глибокому аналізі ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг, але і на зовнішньому середовищі. Сьогодні цілі інноваційного розвитку і науково-технічного прогресу стали домінувати і підпорядковують собі державну політику а також діяльність окремих підприємств. Інновація сьогодні є головною умовою економічного зростання і розвитку суспільства. Розвиваючи на певній території інноваційну діяльність і сприяючи її здійсненню, підприємства та регіони, що навіть володіють відносно скромним по кількісних параметрах технічним потенціалом, реально зможуть вирішувати принципово важливі завдання. Насамперед, інноваційна діяльність створює для підприємств регіону можливості для вирішення наявних проблем соціально-економічного розвитку. Інноваційна діяльність є джерелом збереження, а згодом і виникнення нових робочих місць у сфері науки і техніки, зниження соціальної напруженості, дає можливість підтримки наукових традицій і шкіл через участь в цьому процесі талановитої молоді, тобто слугує вирішенню цілого ряду гострих соціальних і економічних проблем, пов'язаних з труднощами і особливостями сучасного періоду.

Інноваційний розвиток підприємств регіону, здійснюваний через активізацію інноваційної діяльності, є одночасно і інструментом для вирішення завдань соціально-економічного розвитку і складовою невід'ємною частиною самого цього розвитку. Для інноваційного соціально-економічного розвитку регіону необхідні певні початкові умови:

технологічний і інтелектуальний потенціал, достатній для запуску інноваційного процесу;

постійне зростання кількості учасників інноваційного ланцюга, зокрема в результаті залучення до нього нових соціальних груп;

інституційна система, яка включає як формальні, так і неформальні елементи, орієнтована на інноваційний розвиток;

затребуваність інновацій господарюючими суб'єктами і регіональною економікою в цілому.

До перерахованих умов також можна додати наступні чинники регіоналізації інноваційного розвитку: кадрове забезпечення, соціальні і екологічні проблеми інновацій, формування інноваційної інфраструктури, переважно регіональний характер інноваційного підприємництва, соціально-правові питання регулювання інноваційної активності, захист інтелектуальної власності, вплив зовнішньоекономічних зв'язків на інноваційну активність, кількісний і якісний склад зайнятості тощо. Перш за все, ці чинники впливають на інноваційний розвиток підприємств регіону через кадрову складову і систему освіти. Розвинений вузівський і науковий сектор регіону служать найважливішою інтелектуальною передумовою розвитку людського капіталу і підвищення рівня інноваційного потенціалу.

Людський капітал, який характеризується рівнем інтелектуального і духовного розвитку, кваліфікації, інноваційних здібностей, професійної майстерності і сумлінності, що набувають в процесі виховання, освіти і трудового досвіду є елементом нематеріального багатства суспільства і взаємозв'язаний з інноваційною складовою економічного розвитку країни. Для підвищення якості людського капіталу потрібні інститути, що забезпечують своєчасну і адекватну реакцію економіки і суспільства на зміни професійної структури робочої сили і попиту на неї. В Україні такі інститути ще не розвинені, що робить проблему структурного дисбалансу ринку праці особливо гострою. У країнах з розвиненою ринковою економікою саме такі інститути забезпечують стійкі і ефективні зв'язки між працедавцями, освітніми установами і населенням і, відповідно, швидку адаптацію трудової сфери до змін в економіці.

Нині, в результаті переосмислення значення системи освіти в економіці країни, повинна здійснюватись активна робота по залученню інвестицій в дану стратегічно важливу галузь. Теорія людського капіталу, згідно якої знання і кваліфікація найнятих робітників є найважливішими чинниками, що впливають на зростання ефективності виробництва, нині отримала нового поштовху для розвитку. Завдяки інтелектуальним і інформаційним технологіям знання, втілені в людині, носять універсальний характер і є світовим надбанням. В той же час особливістю сучасного періоду, що визначає динамізм економіки, повинен виступати упор на масове формування творчої індивідуальності, здібної до створення інновацій і ухвалення інноваційних рішень в різних сферах діяльності.

Економіка розвитку постійно вимагає швидкої зміни якості людського капіталу. Ресурсів для цього у підприємств явно недостатньо. Розірвати це коло без активної участі держави неможливо. Завдання держави в цій сфері полягають в розробці державної політики по напрямах підвищення якості людського капіталу на національному і регіональному рівнях і здійсненні відповідного законодавчого і адміністративного регулювання.

Основна роль по зваженому регулюванню інноваційних процесів повинна належати регіональним органам управління. У зв'язку з цим головне завдання регіональної політики – забезпечити концентрацію ресурсів на пріоритетних напрямах, створити умови для міжрегіональної кооперації і стратегічного партнерства влади, бізнесу і суспільних інститутів в рамках інноваційної моделі розвитку. Тому в рамках адміністративно-правового забезпечення науково-технічного і інноваційного розвитку регіону основним є формування інституційних і законодавчих умов підтримки і стимулювання інвесторів, інноваційних підприємств для здійснення інституційних перетворень.