Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Аспірант Кордубайло Г.В.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Україна

ПРОЦЕС СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРІЇ ЛОГІЧНОГО ІНКРЕМЕНТАЛІЗМУ

Сучасний стан ведення бізнесу характеризується непередбачуваністю змін, швидкістю і динамізмом бізнес-процесів, що ускладнює можливість прийняття обґрунтованих управлінських рішень і передбачення їх наслідків. В умовах непередбачених обставин використовується інше мислення і планування для певних цілей. Стратегія може змінюватися залежно від обставин, які вже відбулися або ж незабаром настануть. Організація може усвідомлювати можливість виникнення певних обставин, та, якщо вони не носять катастрофічного характеру, реагувати на них вона буде в робочому порядку.

Процес стратегічного планування в добре організованій компанії зазвичай мало нагадує описані в літературі раціонально-аналітичні системи. Навпаки, він носить, швидше, фрагментарний, еволюційний та інтуїтивний характер. Еволюція реальних стратегій відбувається паралельно з розвитком внутрішніх рішень та зовнішніх подій, що породжує нові підстави для ухвалення нового широкомасштабного консенсусу щодо подальших дій [1, с. 33].

Багато практиків і теоретиків, які займаються стратегічним плануванням, вважають, що оскільки майбутнє не може бути відомим, то компанія може реагувати на певні обставини тільки в міру їх настання. Непередбачені зміни – це повний процес розробки стратегії, де результат виникає тільки під час її розвитку.

Розробка стратегії та планування в непередбачених обставинах мають ряд особливостей і характерних рис [2, с. 502]: нечіткі цілі, які виникають у ході реалізації стратегії; відсутність чіткої кінцевої мети; планування засноване на припущенні, що стратегії не завжди є логічними і раціональними; спроби враховувати реалії процесу прийняття рішень менеджерами; постійний вплив внутрішніх і зовнішніх факторів; рішення виникають в результаті виникнення певних обставин як система експериментів, переговорів, обговорень і поетапних кроків вперед; організаційні структури і системи повинні бути гнучкими і швидко реагувати на зміни.

Термін «інкременталізм» походить від англійського слова «increment», що означає «прирощення, приріст, надбавка» [3, c. 40]. Отже, логічний інкременталізм – процес розробки стратегії малими, поетапними і логічними кроками залежно від умов, що створюються.

У 1959 р. професор політичних наук Єльського університету Чарльз Ліндблом у статті «Наука про безладну думку» обґрунтував концептуальні засади інкременталізму і виділив наступні його принципи:

обмеженість: менеджери намагаються максимально спростити процес стратегічного управління і тому розглядають лише обмежену кількість альтернатив, а для кожної з них – обмежене число можливих наслідків;

орієнтація на наявні ресурси: цілі не визначають засоби їх досягнення, а самі визначаються наявними ресурсами і можливостями;

реконструктивізм: в організаціях спостерігаються безперервні зміни («реконструкції») факторів, що впливають на прийняття управлінських рішень;

фрагментарність: рішення поточних проблем проводиться різними менеджерами і підрозділами компанії, ці зусилля не узгоджені і не координуються вищим керівництвом або загальнокорпоративними службами.

Ідеї логічного інкременталізма Куїнна [4] стали найпомітнішим продовженням теорії Чарльза Ліндблома та основою для розвитку ідеї організації, що самостійно навчається. В основі досліджень Дж. Куїнна лежить переконання про те, що організації підходять до стратегій як до інтегрованих концепцій. Його наукові роботи базуються на численних інтерв’ю з менеджерами і лідерами організацій, які дозволили зробити висновок про те, що планування – це не той термін, який може розкрити суть стратегічного процесу, скоріш за все, поступовість, але не довільна, а така, в основі якої лежить певна логіка, що з’єднує ці кроки в єдине ціле. Саме так відповідно Куїнну виникає і бачення бізнесу, а також уявлення про те, як це бачення повинно реалізуватися [5].

Отже, можна зробити наступний висновок, що на стратегічне планування впливає така велика кількість змінних та їх різноманітних комбінацій, що пророкування кінцевого результату їх взаємодій не під силу нікому. Логіка підказує, що необхідно, зберігаючи гнучкість і враховуючи попередній досвід, просуватися від загальних ідей до все більш конкретних положень. І чим довше відкладається момент прийняття остаточного рішення, тим більше можливостей є у фірми, щоб скористатися новою інформацією і тим у більш вигідному положенні вона опиниться. Це і є позиція «логічного інкременталізм», який не має нічого спільного з безладом і плутаниною. Навпаки, покроковий рух передбачає свідомий, цілеспрямований, активний менеджмент, який дозволяє об’єднати аналіз, політику організації та індивідуальні потреби службовців та зорієнтувати організацію на рішення нових завдань.

Література:

1. Минцберг Г. Стратегический процесс. Концепции, проблемы, решения / Минцберг Г., Куин Дж., Гошал С. – СПб.: Изд-во «Питер», 2001. – 567 с.

2. Райт Р. В2В-маркетинг: Покроковий посібник / Рэй Райт, пер. з англ., за наук. ред. Г.О. Виноградової. – Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2007. – 624 с.

3. Туриянская М. М. Инкрементальный подход к управлению туристическим предприятием / М. М. Туриянская // Вісник ДІТБ. – 2012. – №16. – С. 39-44.

4. Quinn J.B. Logical Incrementalism: Managing Strategy Formation / J. B. Quinn, J. Voyer. – NJ, U.S., Prentice Hall, 1994. – 222 p.

5. Канищенко Г. Логика стратегий преуспевающего бизнеса / Г. Канищенко // Стратегии. – 2002. - №3. – Режим доступа к журн.: http://www.strategy.com.ua/Articles/Content?Id=162