ТЕХНОЛОГІЯ АНАЛІЗУ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

Марущенко А. А.

 

У зв’язку з виникненням різноманітних форм власності суб’єктів господарювання та розвитку взаємовідносин між ними з’являється необхідність використовувати розрахунки як в готівковій, так і безготівковій формах. Одночасно, у зв’язку з постійними змінами зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на результати господарської діяльності, посиленням зацікавленості в раціональності та доцільності розпорядження підприємствами наявними ресурсами, зростає необхідність проведення своєчасного і якісного аналізу та контролю господарської діяльності. Зазначене особливо стосується операцій, пов’язаних з безготівковими розрахунками суб’єктів господарської діяльності, оскільки саме безготівкові розрахунки є ланкою, що сполучає кожний суб’єкт господарської діяльності з оточуючим ринковим середовищем, державними фінансами та дозволяє  брати участь у процесі виробництва, розподілу та споживання. Отже, питання оптимізації системи безготівкових розрахунків на підприємстві є актуальним у наш час.

Даною проблематикою займалися такі вчені як М. Білуха, Ф. Бутниця, І. Любезна, Н. Галушка, М. Рибченко, Л. Рибіна, О. Левандівський.

Література опирається на теоретичні знання, але аналіз ускладнюється в процесі оцінки на практиці.

Тому метою статі є визначення технології оцінки безготівкових розрахунків підприємства.

Вибір форм безготівкових розрахунків передбачає визначення критеріїв їх ефективності як основних важелів управління організаційною структурою безготівкового платі­жного обороту.  Питання визначення критеріїв ефективності форм розрахунків має дискусійний характер. Деякі економісти оцінюють форми розрахунків шляхом порівняння часу, що витрачається постачальником продукції на одержання відповідного платежу, з тривалістю виробничого процесу.

Важливо оцінити ефективність вибраної форми безготівкових розрахунків. Рибченко М. Ф. [1, с. 169] вважає що прискорення розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, а також від швидкості перерахування коштів із рахунку платника на рахунок одержувача коштів. Ці величини і можна визначити як основні критерії ефективності форм безготівкових розрахунків. Найбільша ефективність форми розрахунків досягається, коли час відволі­кання обігових коштів у розрахунки макси­мально наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм роз­рахунків визначається відносним збільшен­ням тривалості вкладення коштів у розраху­нки порівняно з тривалістю руху товару від виробника до споживача. Отже, ефектив­ність форм безготівкових розрахунків можна обчислити за формулою:

 

                                                       Ер = Тт / Тр,                                                                  (1)

 

де Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тт - тривалість руху товару від поста­чальника до покупця;

Тр - тривалість відволікання обігових коштів у розрахунки.

 

Співвідношення у часі руху товарів і кош­тів у розрахунках може мати і вартісний ви­раз. Ефективність форм безготівкових роз­рахунків визначається як відношення варто­сті товару, який реалізується, до суми обіго­вих коштів і банківських ресурсів, залучених у процес його реалізації, визначається за формулою:

 

                                   Ер = Вт/(Во.к. + В б. р.),                         (2)

 

де  Вт - вартість товару, який реалізується;    

Во.к.  -  сума обігових коштів, залучених у розрахунки;

Вб.р. – сума банківських ресурсів, залучених у розрахунки.

 

Вартісний вираз коефіцієнта ефективно­сті форм безготівкових розрахунків дає змо­гу виявити резерви обігових коштів, які під­лягають вилученню з обігу і направляються у сферу виробництва. Вибір форм безготів­кових розрахунків за допомогою цього кое­фіцієнта сприяє вкладенню коштів у сферу обігу до рівня, який необхідний для органі­зації  безперебійного кредитно-грошового обігу в народному господарстві, що значно може скоротити неплатежі підприємств і тим самим підвищити роль безготівкових розра­хунків у прискоренні оборотності обігових коштів, а отже, і в покращанні фінансового стану підприємства.

Застосування найбільш економічних форм безготівкових розрахунків з покупцями і по­стачальниками сприяє прискоренню плате­жів підприємства за товарно-матеріальні цінності, що надійшли до нього, і надходження до нього коштів за реалізовану продукцію. Що позитивно позначається на його фінансовому стані.

У наш час дедалі більшого поширення набуває кредитування під заставу векселів. На відміну від операцій з урахуванням векселів, при кредитуванні під заставу векселів позичальник зберігає право власності на заставлені векселі. У разі непогашення кредитів у термін банк має право реалізувати закладені цінні папери в порядку, встановленому законодавством. При цьому необхідно проаналізувати суму отриманих кредитів, яку частину в їх забезпеченні становили векселя, яку частину реалізовано банком, причини такої реалізації. Крім того, доцільно вивчити, якою мірою використання векселів забезпечує своєчасність розрахунків за товарно-матеріальні цінності; виступає засобом погашення різних зобов’язань, у тому числі валютних; яким чином впливає на прискорення оборотності оборотних коштів; як виконує роль забезпечення кредиту в разі застави.

Для проведення аналізу стану розрахунків за виданими й одержаними товарними векселями необхідно обчислити питому вагу заборгованості за ними в загальному підсумку балансу і, відповідно, у величині дебіторської та кредиторської заборгованості загалом. Це потрібно, по-перше, для визна­чення їх місця в загальній картині фінансового стану (значимості показників даних статей), по-друге для порівняння відносних показників даних статей за низку років і виявлення відповідних тенденцій до збільшення або змен­шення. Питома вага векселів, одержаних у валюті балансу, визначається відношенням даних за статтею 150 «Векселя одержані» до підсумку активу, а векселів виданих - відношенням даних за статтею 520 «Векселя видані» до підсумку пасиву

Для розширення аналітичного поля І. Любезна та Н. Галушка [29, c. 333] рекомендують ввести ком­плекс додаткових показників, що характеризують рентабельність вексельного обігу та ділову активність, пов'язану з вексельними операціями. До показ­ників рентабельності вексельного обігу вони пропонують розрахунок коефіцієнту прибутковості векселів набутих (одержаних та придбаних). Даний показ­ник визначається як частка від ділення прибутку до оподаткування на собі­вартість векселів набутих, що скоригована на питому вагу даних векселів в оборотних активах балансу:         

                                                                                     

                                                                                                 (3)

 

де      - прибутковість векселів набутих (одержаних та придбаних);

П - прибуток до оподаткування за звітний період:

Внаб - собівартість векселів набутих за звітний період;

k - питома вага векселів набутих в оборотних активах балансу звітного періоду.

 

Розрахунок показника прибутковості можна перетворити, помноживши її чисельник і знаменник на одну і ту ж величину - чистий дохід (виручку) від реалізації. Отримана таким чином аналітична модель дає змогу виділити вплив на прибутковість векселів двох факторів - зміни рентабельності про­дажу і зміни швидкості обороту векселів набутих.

Основною ознакою ефективності управління динамікою вексельного обігу є перевищення темпу зростання виручки від реалізації продукції або прибутку над темпом зростання обсягу вексельного обігу. Основними факто­рами зростання прибутковості векселів є прискорення їх оборотності та під­вищення рентабельності продаж. Визначити вплив кожного вищевказаного чинника можна способом абсолютних різниць або відносних різниць.

Не менш важливим є оцінювання наявності векселів з простроченими термінами погашення та в частині їх своєчасного опротестовування (в не­платежі або неакцепті), які можна проаналізувати і в абсолютній сумі, і за пи­томою вагою. Також доцільно розрахувати і проаналізувати відсоток (коефі­цієнт) опротестованих векселів, який визначається як частка від ділення: за­гальної кількості (суми) векселів на кількість (суму) опротестованих векселів. Такі дані дають змогу проаналізувати в динаміці не лише загальну суму на­бутих векселів (одержаних і придбаних), у тому числі з простроченими термі­нами погашення, а й вивчити, як змінилася питома вага та сума своєчасно опротестованих та неопротестованих векселів.

Отже, на основі вище викладеної інформації можна скласти алгоритм аналізу безготівкових розрахунків підприємства, для цього необхідно

розрахувати:

-                                          ефективність форм безготівкових розрахунків за формулами  (1) і (2) та порівняти результати;

-                     питому вагу векселів одержаних, придбаних та виданих окремо у загальному підсумку балансу;

-                     прибутковість векселів набутих за формулою (3);

скласти таблицю даних показників за аналізований період, де також мають бути розраховані абсолютний та відносний прирости за аналізований період одержаних та виданих векселів та зробити відповідні висновки.

 

Література:

 

1.                 Рибченко М. Ф. Оптимізація системи безготівкових розрахунків / М. Ф. Рибченко // Держава та регіони. — 2009. — №2. — С. 167—172.

2.                 Любезна І. Аудиторська оцінка ефективності здійснення вексельних операцій / І. Любезна, Н. Галушка // Журнал європейської економіки. – 2012. – №3(11). – С. 326–337.