Нікішина І.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган – Барановського

Науковий керівник: Головінов О.М.

ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Управління державним боргом є сьогодні однією з найважливіших проблем для всіх країн світу, у тому числі для України. Саме тому пріоритетним завданням економічної політики держав є пошук оптимальних рішень щодо збалансування бюджетного дефіциту і механізмів ефективного управління державним боргом.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості ВВП на умовах строковості, платності та повернення.

Значні обсяги внутрішнього і зовнішнього бору, а також відповідне зростання витрат на його обслуговування обумовлюють в Україні необхідність вирішення проблеми вдосконалення механізму його аналізу та управління ним.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері управління державним боргом, які відбулися протягом останніх років, необхідність вирішення оптимізації управління державним боргом є надзвичайно актуальною. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.

Значну увагу проблемі дослідження державного боргу та наслідкам його існування приділяють як вітчизняні, так і зарубіжні науковці-економісти: О.А. Кириченко, О. Барановький, В. Кучер, Т.П. Вахнаненко, Н.В. Приказюк, Т.П. Матюшко, В.Л. Пластун, С.І. Юрій, С. Льовочкіна, Р. Рарро, М. Фрідмен, Р. Масгрейв, Дж. Бюкенен та інші.

На нашу думку, поза увагою науковців залишаються проблеми, пов'язані з тим, наскільки ефективно держава управляє своїм боргом і чи існує чітка політика в цьому напрямі. Окремі дії уряду скоріше свідчать про відсутність довготермінової програми управління державним боргом, а всі запозичення, які здійснюють різні суб'єкти ринкових відносин, є скоріше реакцією на поточну кон'юнктуру в секторах, у яких вони працюють, ніж заздалегідь виваженими рішеннями.

За даними Міністерства фінансів України станом на 31 грудня 2012 року державний та гарантований державою борг України становив 515,4 млрд.грн. або 64,5 млрд.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 308,9 млрд.грн. (59,93% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 38.6 млрд.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 206.5 млрд.грн. (40,07%) або 25.8 млрд.дол.США [4].

Протягом грудня 2012 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилась у гривневому еквіваленті на 14 млрд.грн. загалом за рахунок наданих державних гарантій за позиками [4].

Стрімке зростання державного боргу, пікові навантаження платежів щодо його обслуговування та погашення, дефіцит джерел фінансування – усе це наслідки відсутності належної політики управління державними запозиченнями.

Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями уряду України, наприклад випущені ним цінні папери, зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України [1].

У Бюджетному кодексі визначено також граничний обсяг боргу, який не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.

Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу; процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик). Основними причинами виникнення і зростання боргу є зростання державних видатків поза підвищення державних доходів; циклічні спади і автоматичні стабілізатори; політичний бізнес – цикл; інфляція і т.п.

Світовий досвід показує, що погашення заборгованості здійснюється переважно за допомогою конвертації боргу в акції підприємств. В Україні при обслуговуванні державної заборгованості перевага надається новим запозиченням. Стан боргової безпеки слід розглядати як один із найвпливовіших факторів фінансової стабільності, пов'язаний з обслуговуванням зовнішніх та внутрішніх боргів.

Управління державним боргом передбачає вивчення кон’юнктури на ринку позикових капіталів, проведення конверсіі та консолідації позик і погашення раніш відпущених позик, використання чітких класифікаційних характеристик параметрів боргу. Це має важливе значення з точки зору огляду структури боргу, організаційних, процедурних та інших питань.

Важливим завданням управління державною заборгованістю є оптимізація структури боргу та скорочення його розмірів. У світовій практиці використовується декілька методів оптимізації структури та скорочення державного боргу. Так, сплата боргів може здійснюватися за рахунок бюджетних, або золотовалютних резервів країни [3].

В умовах значного державного боргу держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Рефінансування може використовуватися і при обслуговуванні зовнішнього боргу за умови, що репутація країни на міжнародному фінансовому ринку, а також економічна та політична стабільність не викликатимуть сумніву. Різновидом рефінансування є обмін облігацій попередньої емісії на нові облігації за регресивним співвідношенням з метою скорочення державного боргу [1].

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно з затвердженням Державного бюджету України.

Також використовуються й інші методи управління державним боргом, такі як відстрочка погашення – перенесення дати виплати заборгованості на пізніший термін; уніфікація – об’єднання кількох позик в одну; анулювання державного боргу – відмова держави від своїх зобов’язань; новація – це домовленість між позичальником і кредитором щодо зміни зобов’язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов’язанням [1].

Важливою складовою управління державним боргом є його обслуговування, головна фінансова мета якого є зменшення вартості боргових зобов’язань, зниження тиску зовнішнього і внутрішнього боргу. В сучасних економічних умовах нашої країни це досить актуальна проблема. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу постійно зростають, його тягар все більше перекладається на усе суспільство.

Ще однією проблемою щодо управління держаним боргом є неналежна нормативно-правова база. На сьогодні в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, які частково регулюють порядок утворення державного боргу, його обслуговування та погашення, проте вони не створюють цілісної системи, порядку, форм та методів ефективного управління державним боргом.

Отже треба відзначити, що, по-перше, чинним законодавством не врегульований порядок витрачання коштів на управління державним боргом, до цього часу не прийнято спеціального єдиного закону про загальний державний борг, що є неприпустимим; по-друге, у зв’язку з тим, що основні граничні показники боргової безпеки, які застосовують в Україні, характеризують уже кризову межу боргового стану, доцільно розробити систему показників, які б окреслювали інші стадії боргового стану, розробити стратегію зниження боргової залежності України з метою зменшення видатків на утримання боргу та залучення України на світовий кредитний ринок не тільки як позичальника, а й як кредитора; по-третє, враховувати світовий досвід управління державними запозиченнями, досвід організації ринків державних цінних паперів; по-четверте, необхідно підвищувати рівень інвестиційної привабливості та зменшення можливих ризиків економічного і політичного середовища і, по-п’яте, треба підіймати рівень теоретичного та практичного обґрунтування щодо використання фінансових ресурсів держави та управління державним боргом [2].

На наш погляд, вирішення вищезазначених проблем дозволить значно вдосконалити підходи до моделювання бюджетного процесу, підвищити якість і надійність бюджетних показників.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків. Така стратегія має узгодити дії органів державної влади, уповноважених здійснювати управління державним боргом.

Список використаних джерел

1. Алексєєв І.В. «Бюджетна система: навч.посібн.» - К.Хай – Тек - Прес, 2007 - 376с.

2. Каменська В.П. «Напрямки оптимізації системи управління державним боргом» //[Електрон. ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua

3. Макар О.П. «Вдосконалення системи управління державним боргом як передумови економічного зростання» //[Електрон. ресурс] - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua

4. Офіційний сайт Міністерства фінансів України // [Електрон. ресурс] - Режим доступу www.minfin.gov.ua