Економічні
науки / 15. Державне регулювання економіки
Шеїн І. В.
Науковий керівник: к.е.н., доцент Кучумова І. Ю.
Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Особливості ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні
Система ліцензування
в Україні знаходиться в процесі становлення. Про це свідчить велика кількість
проблем та суперечностей, що виникають навколо питання ліцензування деяких
видів господарської діяльності, а також суперечливий та складний процес
формування системи органів ліцензування, що проходить з невиправданими
витратами, що відображає проблеми і труднощі української економіки в період
трансформації.
Метою даної роботи є
визначення основних проблем, пов’язаних із ліцензуванням певних видів
господарської діяльності в Україні.
Ліцензування
виступає одним із головних господарсько-правових
засобів державного регулювання вітчизняного ринку, що спрямоване на підвищення
конкурентоспроможності, а також захист економічних і соціальних інтересів
споживачів.
До ліцензування відносяться
процеси видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів
ліцензій, ведення ліцензійних справ та
ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов,
видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також
розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування [1].
Процес формування
системи ліцензування проходить досить повільно, що відображає проблеми і
труднощі української економіки в період трансформації. У зв'язку з цим постає
необхідність постійного внесення великої кількості змін і доповнень до діючих
законів стосовно ліцензування.
Проблемам
ліцензування господарської діяльності присвячено чимало робіт таких вчених, як Е. Е. Бекірова,
В. В. Добровольська, П. М. Пальчук, І. Д. Пастух,
А. І. Шпомер. Характерною особливістю цих досліджень є те, що в них
система ліцензування розглядається як загальна категорія, тобто не приділяється
достатньої уваги проблемам ліцензування окремих видів господарської діяльності,
або не враховуються сучасні тенденції.
Розглядаючи проблеми
ліцензування в нашій країні необхідно зазначити, що перелік видів господарської
діяльності, які підлягають ліцензуванню може змінюватися довільно, у силу
волевиявлення деяких органів державної влади, без реального урахування
необхідності захисту публічних інтересів. Існують недоліки у системі
ліцензування певних видів професійної господарської діяльності, зокрема у сфері
телекомунікаційних та фінансових послуг. Основні недоліки полягають у процедурі
отримання ліцензій для здійснення окремих видів діяльності. Так, наприклад, для
здійснення господарської діяльності на ринку телекомунікаційних послуг
операторам, які використовують кабельний зв’язок з метою надання телевізійних
програм абонентам, необхідно отримати ліцензію на мовлення, а також ліцензію
провайдера програмної послуги у Національній раді України з питань телебачення
і радіомовлення. Тобто доводиться проходити подвійне ліцензування – діяльності
із здійснення мовлення і із надання послуг кабельного зв’язку. Слід зазначити,
що діяльність із здійснення мовлення й діяльність з надання послуг кабельного
зв’язку – це два різних види діяльності. Телевізійне віщання полягає в
створенні й (або) комплектуванні телепрограми, а також її поширенні
(трансляції) за допомогою здійснення передачі сигналів телепрограми за
допомогою різних технічних засобів для її наступного прийому населенням.
Діяльність з надання послуг кабельного зв'язку полягає в ретрансляції
телепрограми мовника, тобто в прийомі
сигналів телепрограми від передавального встаткування мовника, їх перетворенні
й передачі телепрограми аудиторії в повному обсязі без зміни її змісту. У
більшості випадків кабельний оператор виступає як оператор зв’язку і не
займається виробництвом програмного продукту. Тобто формально він не повинен
одержувати ліцензію на мовлення і для здійснення діяльності з надання послуг
кабельного зв’язку йому достатньо одержання ліцензії провайдера програмної
послуги [2].
У сфері ліцензування
діяльності з надання фінансових послуг, зокрема страхових, також існує проблема
неадекватності ліцензійних вимог умовам роботи страхових компаній. Так, наразі
страхове законодавство України надає право страховим компаніям на підставі
однієї ліцензії здійснювати одночасно страхування та перестрахування. Загострюється
ця проблема тим, що крім страхових компаній, що надають перестрахувальний
захист один одному, на ринку страхових послуг існують професійні перестраховики
– це страхові компанії, що займаються винятково перестрахуванням. Тут виникає
питання, яку саму ліцензію і на проведення якого виду діяльності повинні
отримати такі перестраховики. Вітчизняне законодавство статус професійних
перестраховиків не відокремлює від звичайних страховиків. Порядок їх
реєстрації, умови діяльності на території України, контроль за їх діяльністю є
однаковими. Проте перестрахування, будучи особливим видом діяльності,
відрізняється від страхування настільки, що вимагає наявності спеціальної
ліцензії на право проведення саме перестрахувальної діяльності. Вимога окремого
ліцензування перестрахування реалізована у багатьох країнах, що цілком
відповідає міжнародним стандартам і є виправданим кроком [2].
Подібні проблеми
існують і у інших сферах діяльності із надання послуг. З іншого боку, серед
важливих переваг сучасної системи ліцензування господарської діяльності можна
відмітити те, що усі процедурні питання щодо видачі ліцензій, їх
переоформлення, видачі дублікатів ліцензій, застосування санкцій чітко регулює Закон
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [1]. Завдяки
цій обставині процедури ліцензування стають більш прозорими, а чиновники
втрачають можливість встановлювати додаткові вимоги до підприємців.
Навіть із деякими
змінами, які відбуваються у процесі уніфікації ліцензування і спрощення їх
механізмів існує ряд проблем:
– проблеми, які
виникають через зловживанням органів, які видають ліцензії (вимагання
непередбачених законодавством документів, несанкціоновані вимоги перераховувати
кошти у позабюджетні фонди тощо)
– проблеми, які
виникають у зв’язку з недосконалістю правового поля такі як, відсутність
загального законодавчого акту, який би регулював сферу ліцензування (на даному
етапі ця діяльність прямо або опосередковано регламентується декількома
законами);
– проблеми, які
виникають у регіонах, такі як недостатнє фінансування, відсутність офіційних
роз’яснень деяких нормативних актів.
Зазначені проблеми
можна вирішити, передусім, через удосконалення діючого законодавства; прийнятті
єдиного закону, який би регламентував сферу ліцензування; запровадження
позавідомчого принципу ліцензування підприємницької діяльності, який передбачає
передачу функції ліцензування місцевим органам виконавчої влади.
Для систематизації
та впорядкування системи ліцензування певних видів господарської діяльності,
перш за все потрібно забезпечити:
– розширення
сфери дії Закону України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» на деякі види діяльності, механізм ліцензування яких установлено
спеціальними законами України;
– встановлення
принципу пріоритетності норм спеціальних законів, якими окреслено особливості
ліцензування окремих видів господарювання;
– введення
адміністративної чи карної відповідальності за невиконання вимог ліцензійного
законодавства;
– обов’язкове
обговорення проектів нормативно-правових актів в громадських організаціях;
– удосконалення
ведення Єдиного ліцензійного реєстру, який повинен мати зв’язок з іншими
державними реєстрами України, що стосуються сфери підприємництва;
– впорядкування
дозвільної системи в сфері господарської діяльності, які законодавчо не
підлягають ліцензуванню (передовсім у сфері роздрібної торгівлі).
Невідкладне
проведення вищезазначених заходів дозволить значно удосконалити і спростити порядок
здійснення процесу ліцензування.
Отже, система
ліцензування в Україні знаходиться в процесі удосконалення. Про це свідчить
велика кількість проблем та суперечностей щодо питання ліцензування деяких
видів господарської діяльності в Україні, а також суперечливий та складний
процес формування системи органів ліцензування. Для покращення стану
ліцензування в Україні відбуваються такі процеси, як зміни та доповнення до вже
існуючих законів, спрощення та зміна порядку видачі ліцензії. Ведення успішного
бізнесу не можливе без чіткої законодавчої бази, без систематизованої
врегульованої системи внутрішніх справ, що і призводить до неточностей у
системі ліцензування країни, проте попри певні труднощі в країні все ж таки
впроваджується нова, більш гармонійна з відповідними європейськими нормами,
система ліцензування деяких видів господарської діяльності.
Література:
1. Про
ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон
України № 1775-III від 01 червня 2000 року [Електронний
ресурс] // Законодавство України:
база даних. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1775-14/page.