Блащук Т.І.,Ревега Н.П

Буковинський державний фінансово-економічний університет, Україна

«Розвиток безготівкових розрахунків в Україні»

Анотація. Розглянуто особливості безготівкових розрахунків в Україні. Проведено порівняння безготівкових розрахунків в Україні з системами безготівкових розрахунків європейських країн та США. Визначено проблеми, тенденції та перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні.

Ключові слова: безготівкові розрахунки, готівкові платежі, електронні гроші, карткова технологія.

Постановка проблеми. Розвиток ринкових відносин сприяє певним змінам у системі грошових розрахунків між підприємствами. Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми, останнім, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у безготівковій формі розрахунків також зацікавлена й держава – використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках, і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств та банківських установ, і, як підсумок соціальний стан населення, тому дослідження розвитку безготівкових розрахунків в Україні є актуальною темою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо аналізу безготівкових розрахунків в Україні широко розглянуто у зарубіжній та вітчизняній літературі. Теоретичні й практичні аспекти цієї проблеми відображено в роботах учених і фахівців: Н. В. Сарматицька, О. Ю. Богомаз,

І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, М. Ф. Рибченко, Н. В. Соловей та ін.

Мета дослідження. Визначити основні напрями проблеми, тенденції та перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні. Порівняти систему безготівкових розрахунків з системами європейських країн та США.

Виклад основного матеріалу. Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами – безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки – це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою коштів до каси банку на рахунки одержувачів[1, 118].

Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

Скорочення готівкових платежів та збільшення частки безготівкових розрахунків в перспективі може дати колосальну економію для держави – десятки мільярдів гривень на рік. Зараз друк кожної двогривенної купюри обходиться державі в 70 коп., якщо врахувати витрати на її зберігання, інкасацію, то собівартість виходить вище 30% номіналу вартості самої купюри.

Стратегія переходу на безготівкові розрахунки в Україні є пріоритетною, і як показує практика європейських країн, саме ця стратегія дозволяє вирішити ряд найважливіших завдань для підвищення ефективності всієї фінансової системи.

Президент Віктор Янукович підписав закон № 5284-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків» (законопроект № 10656). Цим законом його ініціатор Національний банк України сподівається стимулювати українців переходити на безготівкові розрахунки пластиковими картками та менше користуватися готівкою. Серед іншого, закон дозволяє НБУ обмежувати суму оплати готівкою, а також вводить поняття «електронних грошей». Закон дозволяє НБУ створити так званий центральний процесинговий центр – диспетчерську, де будуть оброблятися дані будь-якої операції, яка буде відбуватися за допомогою платіжної картки. В цей же центр будуть стікатися і комісійні за таку роботу.

Фактично НБУ забирає внутрішній ринок обслуговування карт у глобальних гравців, яким належить карткова технологія, – в корпорацій Visa і MasterCard. Вони втрачають свій ключовий український бізнес: можливість отримувати комісійні за технічну підтримку операцій з карткою одного банку в мережі або терміналах іншої фінансової установи. НБУ у результаті цих нововведень отримує не тільки гроші і контроль над даними (зокрема і про місце перебування того чи іншого власника картки), але і можливість зберегти систему безготівкових розрахунків у разі, якщо американському Сенату заманеться за непрозорою процедурою вимагати від Visa і MasterCard відключення рубильника для України з політичних мотивів[2, 126].

Якщо рівень безготівкових розрахунків в Україні досяг європейського (80-90% від загального обсягу розрахунків), держава отримала б додатково 35-50 млрд. гривень вільних грошей, які можна було б направити в реальну економіку і на соціальні програми.

Поки що населення вважає за краще тримати заощадження не в банківських установах і платити готівкою. Необхідно взяти за основу стандарти європейських країн, і створити відповідні правові механізми, які підвищать рівень безготівкових розрахунків, забезпечивши належний рівень їх надійності в Україні.

Як відомо, в 2012 році в Україні, за даними НБУ, обсяг безготівкових платежів становив 46 млрд. гривень, але частка безготівкових платежів у загальному обсязі операцій з платіжними картами залишається невеликою - 8%.

Інші операції, яких було зроблено на 529,6 млрд. гривень, припали на зняття готівки в банкоматах і касах банків[5].

Якщо запровадять ліміт готівкових операцій фізичних осіб у розмірі 200 тис. грн., то на практиці він обмежуватиме насамперед розрахунки за великими покупками – операції з нерухомістю та купівлі нових автомобілів. Як перший крок цілком виправдано спершу перевести з готівкових розрахунків у безготівкові саме розрахункові операції за великі покупки. Звичайно, це має підвищити частку безготівкових розрахунків.

Збільшення частки безготівкових коштів на рахунках у банках, безумовно, позитивно вплине на банківську систему.

Проте, в Україні ліміти на проведення готівкових операцій – це не той інструмент, який дозволить підвищити фінансову грамотність населення і стане двигуном розвитку платіжних технологій. Швидше, навпаки, дію, як відомо, породжує протидія. Споживачі фінансових послуг можуть вважати, що, змушуючи їх до безготівкових розрахунків, держава намагається порахувати їхні власні гроші і дізнатися, на що вони їх витрачають.

Доцільніше було б мотивувати підприємства до безготівкових розрахунків через, скажімо, надання податкових пільг на суму таких розрахунків. Таким чином можна досягти самомотивації розвитку платіжного простору: торговці, економлячи на безготівкових розрахунках, надавали б знижки клієнтам за вибору такої форми оплати[3, 61].

Нині майже 220 млрд. грн. (а це 5% від всієї грошової маси) – це обсяг готівки в обігу, з яких понад 200 млрд. грн. перебуває за межами банківської системи. Частка всіх безготівкових розрахунків (як фізичних, так і юридичних осіб) – близько 70%. У США та Євросоюзі частка безготівкових розрахунків становить більше 90%.

8 вересня 2012 р. Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо функціонування платіжних систем і розвитку безготівкових розрахунків». Стаття 1087 дає право НБУ встановлювати граничну межу розрахунку фізичних і юридичних осіб готівкою. Закон спрямований на збільшення частки безготівкових розрахунків, що призведе до підвищення ліквідності банківської системи, оскільки грошові кошти населення зберігатимуться не вдома, а на банківських рахунках.

Спрогнозувати, наскільки це підвищить ліквідність банківської системи, неможливо. Будь-яке обмеження (200 тис. грн., 100 тис. грн. чи 50 тис. грн. на першому етапі, поки на руках у населення 220 млрд. грн.) буде змушувати в день проведення операції розміщувати кошти на рахунок і використовувати їх як безготівковий платіж. Така схема збільшить частку безготівкових платежів, але не вплине на ліквідність банків. Тому потрібен час, щоб змінити психологію населення і ставлення до банківської системи України[4, 83].

За даними НБУ середньодобовий обсяг передачі коштів платіжними документами у 2012 році складав 3 млрд. грн. понад 450 тис. середньодобової кількості платіжних трансакцій і їх кількість зростає. Нині кожна гривня щоденно обертається через платіжну систему від 3 до 7 разів. Але на сьогодні спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів. І тому необхідним є не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але й удосконалювати організацію безготівкових розрахунків в Україні[2, 127].

Висновок. Отже, ініціатива НБУ не є новацією, подібні обмеження вже діють у багатьох європейських країнах, це звичайна практика. Такий крок регулятора спрямований, в першу чергу, на збільшення обсягу безготівкових розрахунків, прозорість операцій купівлі та продажу стосовно податкового законодавства, детінізації економіки.

Для банківської системи такий крок НБУ, безумовно, підвищить частку безготівкових розрахунків, оскільки покупці повинні будуть використовувати свої карткові рахунки або здійснювати розрахунки з поточних рахунків. Також збільшиться дохідність банків від комісій. Про те, наскільки таке рішення може підвищити частку безготівкових розрахунків, можна буде говорити після ухвалення регулятором відповідного нормативного документа та ознайомлення з ним.

Запровадження обмежень на суму готівкових операцій однозначно має поліпшити ліквідність банківської системи у випадку, якщо будуть забезпечені адекватні заходи за контролем виконання вимоги. Проте остаточно про це можна буде говорити тільки після того, як регулятор ухвалить таке рішення і буде зрозумілий механізм роботи.

Література:

1. Богомаз О. Ю. Організаційна складова розвитку безготівкових розрахунків в Україні / О. Ю. Богомаз // Управління розвитком. – 2011. – № 9 (106). – с. 118-120.

2. Косарєва І. П. Особливості розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні / І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, Н. В. Сарматицька // Бізнесінформ. – 2012. – № 1. – с. 125-129.

3. Рибченко М. Ф. Оптимізація системи безготівкових розрахунків /

М. Ф. Рибченко // Фінанси України. – 2012. – № 13 (86). – с. 58-64.

4. Соловей Н. В. Основні проблеми розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України / Н. В. Соловей, О. М. Музичко // Фінанси України. – 2012. – № 21 (103). – с. 82-87.

5. Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.