Миколюк Н.В., Ткачук А.С.,Петрашенко К.Я.

Науковий керівник Радзіховська Л.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Визначення ставлення підприємців та працівників до ризиків

 

Постановка проблеми. В наш час найважливішим із чинників соціально-економічного розвитку України є під­приємництво, що обумовлено дією низкою внутрішніх та зовнішніх факторів. По-перше, обмеженість одних видів природних ресурсів, та переважно екстенсивний шлях використання інших, об'єктивно висувають підприємниц­тво на роль провідного фактору в становленні нової інноваційно-інвестиційної моделі економіки. До її побудови Україна приступає після того, як наше суспільство прой­шло в 70-80-х роках минулого сторіччя через кризу екс­тенсивної моделі комуністичної форми суспільного виро­бництва, та наступної після неї глубокої системної кризи 90-х років. Перманентні кризові процеси не дозволили Україні своєчасно розпочати структурну перебудову сво­єї економіки, тому сьогодні уряд, поряд із завданнями розбудови галузей постіндустріальної (сфера послуг, зв'язок і т.ін.) економіки, вимушений займатися також наздоганяючою модернізацією традиційних галузей індустріальної еко­номіки (добувні галузі, транспорт і т.ін.). В вирішенні обох цих завданнь суттєву роль має відіграти мале та середнє підприємництво, оскільки державні органи вла­ди, відображаючи інтереси пануючих олігархічних кла­нів, у власності яких знаходяться всі великі підприємст­ва, не зацікавлені в проведені глибоких структурних реформ, здатних забезпечити Україні міцні конкурентні позиції в світовій економіці.

По-друге, розвиток сучасних форм підприємництва, перш за все інноваційних, є необхідною передумовою для виникнення нової соціальної структури суспільства, ядром якої має стати середній клас, - тобто освічені під­приємливі громадяни, які звикли покладатися не на дер­жаву, а на власні сили в вирішенні своїх проблем. Саме середній клас має стати опорою суспільства в ході реа­лізації Україною проекту модернізації своєї економіки в умовах наростаючої нестабільності світової економіки.

З огляду на це феномен підприємництва потребує глибокого та всебічного вивчення. Особливої уваги в зв'язку з цим має належити дослідженню підприємниць­ких ризиків взагалі, та ставленню підприємців до ризи­ків зокрема. По-перше, потрібно враховувати таку ха­рактерну особливість сучасної конкуренції, як її ланцю­жковий характер - тобто конкуренція розгортається не між окремими підприємствами, а між групами компаній, які поєднані між собою технологічним ланцюжком з ви­робництва та реалізації продукції. Тому кожному з чле­нів такого "конкурентного ланцюжка" дуже важливо зна­ти про те, яким є ставлення до ризику компаній-партнерів, схильні вони до ризику чи ні. По-друге, во­лодіючи інформацією про ставлення підприємців до ризику, страхові компанії можуть більш виважено вста­новлювати страхові тарифи на свої послуги, що здатне суттєво розширити коло їх клієнтів. По-третє, аналіз стану справ з управління підприємницькими ризиками (частиною якого є і аналіз ставлення підприємців до ризику) здатні допомогти підвищити ефективність дер­жавного контролю за діяльністю підприємців за рахунок поділу їх на групи, які відрізняються рівнем управління ризиками. Групи підприємств, в яких спостерігається низький рівень ризик-менеджменту, мають привертати основну увагу контролюючих органів, що дозволить зекономити час та кошти на перевірки підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні аспекти суб'єктивної сторони підприєм­ницького ризику - ставлення підприємця до ризику достатньо успішно досліджуються вітчизняними та за­кордонними вченими. Науковцями розроблені теорети­чні та математичні моделі, які розглядають прийняття підприємницем ризикованих рішень за тих або інших обставин. Зазначимо психологічну школу аналізу під­приємницького ризику - в рамках якої досліджується вплив індивідуальних особливостей менеджерів на прийняття ризикованих рішень на підприємствах[1], та роботи, які спи­раються на положення маржиналістської теорії гранич­ної корисності [2]. Серед останніх широке визнання отримали праці, в яких ставлення підприємців до ризи­ку розглядається, виходячи із аналізу функції кориснос­ті дж. Ф. Неймана і О. Моргенштерна [3].

         Метою статті є аналіз ставлення підприємців і працівників фірм до ризиків.

Виклад основного матеріалу.Відношення до ризику визначається головним чином умовами обстановки чи деякими індивідуальними і психологічними особливостями людини (наприклад, агресивністю, рівнем тривоги, самостійністю, оригінальністю мислення, екстравертністю чи інтравертністю та ін.).

Поширення набула психологічна теорія, згідно з якою ставлення особи, яка приймає рішення, пов'язане з ризиком, визначається насамперед її прагненням до успіху. Прагнення до успіху можна інтерпретувати як бажання одержати дохід від угод. Прагнення уникнути невдачі, у свою чергу, трактується як бажання уникнути непередбачуваних ситуацій, які виникають на ринку. Тому індивідуальні риси керівника, що приймає рішення, пов'язані з ризиком, що від­биваються на прийнятому ним рішенні і здатні прямо впливати на результат його реалізації. Деякі психологи вважають: чим більш складним і динамічним є завдан­ня, що вимагає ухвалення рішення, тим більшу роль грають якості людини, яка приймає рішення.

         Вміле застосування методів підбору, оцінки і мотивації співробітників на підприємствах сприяє усуненню передумов (головним чи­ном, внутрішніх) реалізації підприємницького ризику.

З погляду на ставлення працівника на підприємстві до ризику можна виділити чотири основні психологічні типи людей: «підприємець», «інвестор», «спекулянт», «гравець».

«Підприємець» — людина, яка вкладає капітал (переважно власний) при певному ризику. Головна турбота «підприємця» — власний бізнес і прибутковість вкладень.

«Інвестор» — людина, яка при вкладенні капіталу, здебільшого позикового, у першу чергу думає про мінімізацію ризику і тільки потім — про прибутковість вкладень.

«Спекулянт» — людина, котра як головний мотив своєї діяльності висуває можливість одержання прибутку при певному ризику.

«Гравець» — людина, яка готова йти на будь-який ризик. При цьому можливість одержання прибутку відіграє другорядну роль.

Також усі працівники, які приймають рішення, пов'язані з ризиком, умовно можуть бути розділені на дві групи:

• із внутрішньою стратегією; 

• із зовнішньою стратегією.

         Фахівці з внутрішньою стратегією вважають, що їх успіхи чи невдачі визначаються насамперед їх особистісними якостями: здібностями, професіоналізмом, рівнем інтелекту й ін. Люди цього типу мають велику відповідальність за свої рішення, тому саме вони повинні підбиратися на посади, що вимагають великої самостійності, компетентності і цілеспрямованості.

Фахівці з зовнішньою стратегією, навпаки, виходять із того, що їх поразки і перемоги залежать головним чином від зовнішніх факторів, на які вони не можуть впливати.

Схильність  фахівця до внутрішньої чи зовнішньої стратегії має велике значення при діях, сполучених з ризиком.

Так, працівники з орієнтацією на внутрішню стратегію більш активні, ціле­спрямовані й інформовані в невизначеній обстановці. Вони легше сприймають змі­ни, переборюють труднощі, складні ситуації. Такі співробітники більш об'єктивні в оцінці вихідної інформації й отриманих результатів. їх висновки більш виважені. Фахівці з внутрішньою стратегією частіше приймають рішення із серед­нім рівнем ризику і рідше — з високим. Вони розраховують в основному на власні сили, не прагнуть досягти мети в короткий термін будь-якими шляхами, постійні у своїх судженнях.
Орієнтація особи на зовнішню стратегію не сприяє прояву ініціативи, прийняттю на себе відповідальності за результати роботи, реалізації особистості в про­фесійному плані. Звичайно такі співробітники вважають себе скривдженими з боку колег чи керівництва, вважають, що керівництво недостатньо прислухається до їх думки чи просто не зважає на них. Нерідко це люди із завищеною самооцін­кою. Вони гірше поводяться в складних, мінливих умовах, складніше переборю­ють труднощі.

Таким чином, приналежність особистості до того або іншого психологічно­го типу буде сприяти чи ускладнювати її самореалізацію, що позначиться на рівні ризикованості прийнятих рішень.

Підприємство повинено надавати однакові можливості всім співробітникам. Це значить, що підбір, прийом на роботу, оцінка і підвищення кваліфікації персоналу здійсню­ються, виходячи з рівня професійної підготовки й особистісних якостей кожного окремого фахівця.
           У спеціальній літературі по підбору й оцінці персоналу розглядаються два ос­новних підходи до установлення відповідності людини й організації. При першо­му підході людина підбирається для виконання певної роботи в організації, при другому — робота підбирається претенденту на вакантну посаду таким чином, щоб вона краще відповідала його можливостям і кваліфікації.

Методи соціально-психологічного тестування допомагають виявляти сильні і слабкі сторони характеру майбутнього співробітника, його психологічного типу (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік), схильність до ризику, прихильність до зовнішньої чи внутрішньої стратегії.

Аналіз схильності до ризику як риси характеру має важливе значення для психологічного прогнозування процесів прийняття рішень у невизначеній ситуації. Під час аналізу результатів слід орієнтуватись на те, що показник схильності до ризику може варіювати від 0 до 40. Чим вищий показник, тим більша схильність до ризику.

Під час інтерпретації результатів слід враховувати, що високий рівень схильності до ризику є, з одного боку, показником рішучості, а з іншого, може призвести до авантюризму.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Дослідження ставлення до ризику підприємців дозволяє зробити наступі висновки. По-перше, аналіз ставлення підприємців до ризику є важливою складовою вивчення загального стану управління під­приємницькими ризиками, що робить можливим визна­читися із групами підприємств, потребуючими посиле­ної уваги з боку державних регулюючих органів, їх пар­тнерів та інших зацікавлених сторін. По-друге, наявність достатньо високої частки підприємців, схильних до ри­зику, може бути, за умови широкого навчання підпри­ємців та надання консультаційних послуг у цій галузі, важливим чинником зростання столичної економіки. По-третє, періодичне дослідження схильності підприємців до ризику може слугувати інструментом своєчасного виявлення негативних тенде­нцій розвитку столичного підприємництва. Подальше дослідження ставлення підприємців до ризику потребує аналізу стану справ на підприємствах.

 

Список використаної літератури:

1.Вітлінський В., Верченко П., та ін. Економічний ризик, ігрові моделі: Навч. посібник /.– К.: КНЕУ,1998. – 120 с.

2. Программа, методічні вказівки та контрольні завдання з дисциплини «Менеджмент ризику» для студентів магістерської програми «Фінансовий менеджмент» денної та заочної фоорм навчання / Вітлінський В.В., Верченко П. І., та ін. – К.: КНЕУ, 1999. – 132 с.

3. Половинкин П. Зозулюк А. Підприємницькі ризики та управління ними. / / Російський економічний журнал 1997 - № 9.

4. Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. – 1998. - № 12. – С.23-27.