Экономические науки/5. Управление трудовыми ресурсами

Заікіна Ю.Д.

Науковий керівник: к.е.н, доцент Нефьодова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,Україна

РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Ринок праці - сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу. Через нього здійснюється продаж робочої сили на певний термін. Особливість ринку праці та його механізму: об'єктом купівлі-продажу на ньому є право на використання робочої сили, знань, кваліфікації та здібностей до трудового процесу.

У широкому сенсі ринок праці - система соціально-економічних та юридичних відносин у суспільстві, норм та інститутів, покликаних забезпечити нормальний безперервний процес відтворення робочої сили та ефективне використання праці.

Відносини на ринку праці регулюються громадськими та державними інститутами.

Ринок праці - важлива частина будь-якої економічної системи, оскільки його стан в значній мірі визначає темпи економічного зростання цієї системи. В той же час ринок праці є ключовим елементом соціально-економічної політики, що проводиться владними структурами. Таким чином, ринок праці відчуває на собі одночасно вплив і соціальної, і економічної політики регіону чи держави в цілому.

Над проблемами ефективного формування та функціонування ринку праці в Україні постійно працюють українські вчені Ліанова Е.М., Онікієнко В.В., Онищенко В.П., Бандура С.І., Саєнко Ю.І. Проблеми трудового потенціалу як вагомої складової ефективності ринку праці, досліджуються Долішнім М.І., Зліпком С.М., Вовканичем С.Й., Писаренко С.М та ін. В роботах вчених недостатньо розглянуті питання, пов’язані з ринком праці в Україні, що обумовило актуальність обраної теми.

Тема є актуальною, бо ще на початку ХХІ століття провідні капіталістичні країни запропонували нові проекти соціально-економічного розвитку, пов’язані із скороченням безробіття, звуженням прірви між багатими і бідними, зростаючим соціальним захистом, стабільною зайнятістю та економічним зростанням.

Метою написання статті є дослідження динаміки зайнятості на основі вивчення складових ефективності ринку праці в Україні.

Економічне зростання, над забезпеченням якого працює український уряд, створює передумови для збільшення зайнятості, доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів. Крім того, невдала сучасна політика української влади по формуванню та функціонуванню ринку праці, призвела до втрати робочих місць, до низьких вимог щодо якості робочої сили, до зростання кількості робочих місць з небезпечними умовами праці. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

На ситуацію на ринку праці впливає: загальна соціально-економічна ситуація в країні та регіоні, якісний показник людського капіталу, становище у сфері надання соціальних послуг, національно-культурні особливості, соціопсихологічні чинники та ін. В докризовий період (2004-2008 рр.) 22,3 млн. осіб у віці від 15 до 70 років становили основну робочу силу країни, з них 20,5 млн. – особи працездатного віку. До листопада 2008 р. також спостерігалося: скорочення безробіття, зростання чисельності працюючих в приватному секторі економіки, зберігалися негативні тенденції щодо чисельності працюючих на державних підприємствах з одночасним зниженням середньорічних темпів їх вивільнення.

В 2009-2010 рр. ситуація змінилася: відбулося значне скорочення «офісних працівників», лише банківських службовців скоротили 70-80%; у будівельній сфері звільнили близько 170000 осіб; своєрідна проблема виникла в медичній сфері в зв’язку з так званою епідемією «свинячого грипу», коли попит на дану професію в 2009 році зріс, а в 2010 році, при спробі провести певні реформи в медицині, запит на медичних працівників різко зменшився в містах, в селах – при величезній потребі в таких спеціалістах, при обіцянці молодим спеціалістам п’яти тисяч гривен виплати по першому місцю роботи, медичних працівників все рівно не вистачає. Потреба у програмістах більше стосується іноземних компаній, де працює велика кількість українських спеціалістів; середня зарплата в них у 2009 р. склала 8,5 тис.грн., тому освітні заклади повинні максимум уваги приділити підготовці спеціалістів- програмістів.

Сфері працевлаштування не рекомендується спрямовувати погляди безробітних, що перекваліфіковуються, на юридичні, бухгалтерські, фінансові, туристичні галузі, так як спеціалістів даних галузей є понад необхідність. Потреба в рекламістах, РК-технологах знову стане на порядок денний напередодні виборчої компанії 2012 року. Сьогодні потреба є в рекламістах для бізнесу, в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, викладачах, програмістах-тренерах, працівниках ресторанного бізнесу і сфери харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування.

Причинами сучасного становища ринку праці є не лише світова фінансова криза, а й не вирішені внутрішньо-державні проблеми: 1.Недостовірність та приховування інформації про істинний стан ринку праці, про його перспективні можливості і про можливо-використовувані механізми реформування ринку праці в перспективі. 2.Відсутність відповідного рівня зайнятості виробничій динаміці. В до кризовий період до зайнятого населення, за новою методологією Держкомстату, з 2005 р. стали відносити службовців Збройних сил України, самозайнятих. 3.Низька продуктивність праці, що призводить до низького рівня оплати праці. В Україні продуктивність української робочої сили на 40% нижча ніж у країнах Центральної та Східної Європи.

Нині існує дефіцит на представників професій, для підготовки яких відсутня спеціальна базова освіта. Не забезпечується належна підготовка спеціалістів непрестижної малокваліфікованої фізичної праці. Крім того, під кадровим дефіцитом пропонується розуміти не лише відсутність кадрів певних спеціальностей, а й при їх наявності, відповідно до фаху, – незабезпеченість якісними практичними навичками та вміннями. Причинами недостатньої кількості кваліфікованих кадрів є: недостатнє державне фінансування системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, освіти загалом; невисокий рівень оплати праці в економіці країни, що де стимулює процеси удосконалення фаховості працівників.

Низький рівень життя українців та пов’язана з цим еміграція висококваліфікованих спеціалістів за кордон є ще однією причиною недостатності висококваліфікованих кадрів. За даними Держкомстату, протягом останніх п’яти років Україну залишили 234 доктори та 779 кандидатів наук. 25 % молодих людей учасників міжнародних олімпіад уже навчаються за кордоном. Від’їзд українських мігрантів лише до ЄС має тенденцію до зростання, а саме: у 2006 р. відсоток мігрантів на захід із числа вибулих з України становив 21 %, у 2008 р. – 31,6 %, у 2010 р. – склав 34,4 %, у 2009 р. – на рівні 39,6 % , у2010 р. був зафіксований у розмірі 48,7 %.

Всесвітній Економічний Форум, досліджуючи конкурентоспроможність країн відзначає, що ринок праці України має певні резерви щодо підвищення

конкурентоспроможності робочої сили, особливо серед країн, що переходять з першої стадії розвитку (залежності економіки від факторів) до другої стадії (залежності від ефективності): за показником якості початкової освіти Україна займає 49-те місце серед світових країн, за доступом до вищої освіти – 17-те, за якістю математичної і природничо-наукової освіти – 44-те, за якістю всієї освітньої системи – 47-ме, за практикою наймання і звільнення персоналу – 17-те, за відношенням продуктивності праці до заробітної плати – 26-те, за здатністю до інновацій – 40-вемісце. Позитивних позицій набирається лише 18 проти 92 позицій недоліків. Виходячи із зазначеного можна констатувати, що, спираючись на вище зазначені резерви, Україна повинна працювати на майбутнє, опікуючись якістю робочої сили, забезпеченням та закріпленням прогресивних зрушень у регіональній та галузевій структурі зайнятості, забезпечуючи належні умови для гідної результативної праці. Саме цим держава повинна забезпечити практичну реалізацію людського потенціалу нації.

Таким чином, український ринок праці склався під впливом як інерції планово-централізованої системи організації праці та трансформаційної кризи, так і позитивних соціально-економічних перетворень. Стан ринку праці визначається і становищем національної економіки в цілому, і методами макроекономічного регулювання, і ефективністю соціальної політики, особливо у сфері загальної та професійної освіти. Процес формування ринку праці значно відстає від загального поступу економічних перетворень, особливо в період відносної стабілізації, і це ще більшим негативом проявляється на системі зайнятості, на зростанні безробіття.

Ситуація у сфері регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами характеризується такими суперечностями: залежністю економічної сфери від політичної кон’юнктури, де економічна політика відзначається непослідовністю, відсутністю стратегічної програми розвитку, а населення, відповідно, перестає підтримувати таку державну політику; недостатністю інвестування виробничої сфери, що призводить до старіння виробництва; невирішеністю демографічної ситуації та територіальної диспропорційності; вивільненням робітників із сфери матеріального виробництва; низькою заробітною платою, особливо в бюджетному секторі; низькою якістю професіоналізму робочої сили і тому – зменшенням продуктивності праці.