Спориш А.О.

ст. гр. БХА-10,

факультету економіки та фінансів

Донбаський державний технічний університет

Науковий керівник Вахлакова В.В.

асистент

Облік основних засобів з податкової точки зору

Становлення ринкових відносин в Україні обумовило появу та розвиток нових економічних інструментів, які використовують суб’єкти господарювання для підвищення ефективності своєї діяльності. На сьогодні наявність ряду правових колізій між різними нормативними актами податкового законодавства стосовно обліку основних засобів знижує ефективність використання даного економічного інструменту суб’єктами господарювання та призводить до неврегульованості відмінностей між бухгалтерським фінансовим обліком та податковими розрахунками.

Виходячи з цього, одним з напрямків наукових досліджень в сфері бухгалтерського обліку повинен стати облік основних засобів з точки зору їх податкового регулювання та врегулювання розбіжностей між бухгалтерським (фінансовим) обліком та податковими розрахунками. Метою дослідження є стан регламентації податкових правил для обліку основних засобів, визначення та обґрунтування пропозицій, реалізація яких повинна створити оптимальний та упорядковано чіткий порядок визначення податкових зобов’язань на шляху узгодження їх з показниками облікового відображення.

У світлі змін, які сьогодні відбуваються у бухгалтерському обліку, основні засоби стали одним з найбільш проблемних об'єктів. У бухгалтерському обліку на теоретичному, законодавчому та практичному рівнях не існує єдності у визначенні засобів виробництва. Для характеристики цих ресурсів в різних джерелах зазвичай використовують три терміни: „основні засоби”, „основні фонди” та „основний капітал”.

Визначення „Основних засобів” та „Основних фондів” мають декілька принципових відмінностей:

- облік основних засобів невиробничого призначення. Як видно з визначення, наведеного в П(С)БО 7, у фінансовому обліку вони обліковуються в загальному порядку з іншими основними засобами. Згідно ж податкового законодавства, облік таких основних фондів ведеться окремо, амортизація їх вартості та витрати на поліпшення не зменшують прибутку до оподаткування;

- вартісний критерій. У 2004 році введено вартісний критерій для визначення основних фондів, згідно якого їх вартість має перевищувати 1000 гривень. У фінансовому обліку вартісний критерій законодавчо не встановлений, він може визначатися обліковою політикою підприємства;

- термін експлуатації, який в обох випадках має бути більшим за рік. Однак, у законодавстві з питань фінансового обліку зазначається, що в разі, якщо операційний цикл на конкретному підприємстві більший за рік, то термін корисної експлуатації активів для визначення їх належності до основних засобів має перевищувати тривалість операційного циклу. Це може викликати розбіжності в податковому та фінансовому обліку основних засобів на підприємствах із тривалістю операційного циклу більшою за рік; а саме якщо термін використання певного об’єкту більше календарного року, але менше операційного циклу, то у фінансовому обліку він буде визначений як МШП, а у податковому – як об’єкт основних засобів.

З втіленням Національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема Стандарту 7 "Основні засоби" [1] (далі — Стандарт), а також з прийняттям Закону про бухгалтерський облік до обліку та фінансової звітності основних засобів пред'являються нові, незвичні для вітчизняних бухгалтерів вимоги, засновані на десяти базових принципах.

Згідно з принципом обережності завищення вартості основних засобів неприпустимо. Однак, на протязі останніх трьох років у вартість основних засобів включалися суми витрат на їх поліпшення, які перевищували 5 % балансової вартості груп на початок року. Оскільки поняття "поліпшення" включає в себе й ремонти, що не носять характеру капітальних вкладень і не збільшують розмір доходу від використання об'єктів, вартість таких витрат невиправдано завищує оцінку основних засобів, що знаходяться на балансах підприємств. Витрати на ремонт орендованого майна, яке взагалі не враховується на балансі підприємства-орендаря, також відносилися на рахунок "Основні засоби" та підвищували вартість активів.

Зазначений підхід до формування вартості основних засобів не погоджується і з принципом історичної собівартості, тому що потребує оцінювати активи підприємства переважно за вартістю їх виробництва чи придбання. Враховуючи положення пункту 16 Стандарту, основні засоби повинні оцінюватися за вартістю, яка не більше ніж на 10 % відрізняється від так званої справедливої. У спеціальній літературі з питань переходу на Національні стандарти бухгалтерського обліку [4] рекомендується для досягнення достовірності оцінки основних засобів у складі активів підприємств скоригувати їх вартість на суми витрат на поліпшення, що були віднесені раніше на збільшення балансової вартості груп. Уявляється, що більш простим шляхом є зіставлення загальної балансової вартості груп з їх справедливою вартістю та, якщо необхідно, проведення відповідної переоцінки.

Слід також підкреслити, що суттєво змінився підхід до змін в обліковій політиці підприємств. Якщо до прийняття Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємства могли щорічно вносити зміни в методику обліку, то сьогодні, згідно з принципом послідовності, обрані методи обліку повинні застосовуватися з року в рік. Стосовно обліку основних засобів дотримання цього принципу передбачає: — вибір та застосування обґрунтованих методів обчислення амортизації відповідно особливостям експлуатації окремих об'єктів. Методи можуть бути переглянуті лише у випадках суттєвої зміни умов використання основних засобів, наприклад, при переході підприємства на нові види діяльності; встановлення вартісного критерію віднесення активів до малоцінних необоротних матеріальних активів, які входять до складу основних засобів згідно з п. 5 Стандарту.

Одним з відповідальних етапів у постановці обліку основних засобів є визначення підприємствами величини граничної вартості активів, що відносяться до необоротних малоцінних. Тут виникає одразу кілька проблем. По-перше, самостійно встановлені вартісні межі можуть виявитися необґрунтованими, свідомо завищеними, що одразу ж відіб'ється на фінансовому результаті, особливо малих підприємств. Критерієм суттєвості вартості необоротних активів повинен служити показник обсягу виробництва чи товарообігу, залежно від яких припускається гранична вартість предметів, що відносяться до малоцінних. Оскільки Стандарт не містить з цього питання ніяких вказівок, доцільно розробити рекомендації, які допоможуть бухгалтерам зорієнтуватися у своєму виборі.

По-друге, з прийняттям нового Плану рахунків змінився підхід до поняття малоцінних швидкозношуваних предметів (МШП). Згідно з Інструкцією по застосуванню плану рахунків до МШП відносяться предмети, які використовуються на протязі не більш одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року. Проблема полягає в тому, що нема чітких роз'яснень щодо застосування статей Закону, регламентуючих амортизацію основних засобів та віднесення вартості МШП на валові витрати. Що відносити до МШП з метою оподаткування? Уявляється більш раціональним застосування положень, що наведені у Стандартах і у Плані рахунків при класифікації засобів праці для цілей оподаткування. Тобто вартість предметів строком служби до одного року доцільно списувати на валові витрати у порядку, передбаченому для матеріалів, товарів, а до малоцінних необоротних матеріальних активів застосовувати норми амортизації, встановлені для основних засобів Законом. Цей підхід усуне розбіжності у визначенні таких важливих об'єктів бухгалтерського обліку, як основні засоби та МШП.

Наприкінці даного огляду проблемних питань обліку основних засобів можна зробити висновок, що принципові відмінності в аналітичному обліку та в формуванні вартості, що амортизується, приведуть врешті решт до суттєвих розбіжностей у сумах оподаткованого прибутку за даними бухгалтерського та податкового обліку. На даному етапі розвитку ринкових відносин законодавчі акти з фінансового обліку та оподаткування не узгоджуються між собою у термінах, що застосовуються для характеристики засобів виробництва, та їх визначенні. Для усунення таких розбіжностей необхідно на теоретичному рівні чітко розмежувати змістове навантаження термінів „основні засоби”, „основні фонди” та „основний капітал”.

Перелік використаних джерел:

1. Положение (стандарт) бухгалтерского учета № 7 "Основные средства". Зарегистрировано в М-ве юстиции Украины 18.05.2000 г. № 288/4509 // Баланс. - 2000. - № 22 (303), 30 мая. - С. 9 - 14.

2. Буфатина И. Квартальная финансовая отчетность // Бухгалт. учет и аудит. - 2008. - № 3. - С. 7 - 36.

3. Браун А. Как читать баланс?, Киев, 2003.

4. Голов С. Соответствует ли бухгалтерская отчетность украинских предприятий требованиям МСБУ // Бухгалт. учет и аудит. - 2006. - № 1. - С. 42

5. Иванов Ю. Налогообложение операций с непроизводственными фондами // Бухгалтер. - 2008. - № 9. - С. 22 - 25.

6. Податковий кодекс України: за станом на 6 грудня 2012 року./ Верховна Рада України. Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2013. – 367 с.