К.і.н., Нарадько Андрій Валеріович

Полтавський національний технічний університет ім. Ю.Кондратюка

Благодійна допомога під час Першої світової

війни в Україні

Благодійна допомога розвивалася за своїми законами у відповідності з розвитком суспільства. Доброчинна діяльність в Російській імперії була зумовлена декількома причинами: наявністю великої кількості людей та установ, що потребували допомоги, відсутність у держави величезних коштів для надання їм підтримки, прагнення відволікти суспільство від неможливості повноцінної участі в політичному житті країни та надати йому можливість витрачати свою енергію у потрібному напрямку.

Держава прагнула керувати благодійною діяльністю. Засобом керівництва було стимулювання доброчинної діяльності шляхом надання орденів, медалей, призначення на вищі посади, роздача титулів, висвітлення добрих справ у журналах та газетах, офіційні подяки імператора, членів імператорської сім’ї, міністерств та відомств тощо [1].

Нагальна необхідність надання допомоги у надзвичайних випадках призвела до поступового відновлення благодійного руху з середени ХІХ століття. Саме розвиток благодійності під час Кримської війни призвів до сплеску благодійної діяльності у Російській імперії другій половині ХІХ століття, довівши необхідність доброчинної діяльності взагалі та підтримку найбільш нужденних верств під час ведення бойових дій зокрема.

Найчастіше засновниками благодійних рухів (у тому числі спрямованих на підтримку армії) середини ХІХ століття були члени імператорської сім’ї. Так, під час Кримської війни 1853 року допомогу діючій армії надавала Хрестовоздвиженська община сестер милосердя під покровительством великої княгині Олени Павлівни. Допомогу солдатам та офіцерам надавав особливий комітет для потреб морського відомства, який заснував великий князь Костянтин Миколайович. Імператриця Марія Павлівна створила комісію для допомоги армії у складі графа Вільєгорського, Палена, Остен-Сакена, надавши необхідні кошти [2, 7-8].

Розвиток благодійної справи у мирні часи характеризувався поступовим розвитком усіх напрямків доброчинної діяльності. Для періоду ведення війн були характерні кардинальні зміни. Найбільш необхідним напрямком доброчинної діяльності у цей час стає підтримка постраждалих від військових дій. Війна як найбільше лихо людської цивілізації визивала різке збільшення пожертвувань на користь армії, підтримку солдатів та офіцерів, членів їх сімей, осіб, постраждалих від бойових дій тощо. Кожна війна, у якій брала участь Російська імперія, викликала посилення благодійної діяльності на користь армії та флоту.

Тогочасні газети та журнали рясніють повідомленнями з місць бойових дій та патріотичними закликами про допомогу військовим. Водночас посадові особи відповідними розпорядженнями зобов’язувалися сприяти піднесенню патріотичного духу та допомозі армії. Так, священики були зобов’язані проводити богослужіння на честь великих перемог та моління за перемогу «російської зброї», шкільні вчителі проводили відповідне інформування своїх учнів.

Багато сімей відправили на фронт своїх родичів і прагнули допомогти їм. Тому найчастіше ініціатива щодо підтримки воїнів ініціювалася “знизу”. До керівника установи, де виникала така ідея, надходило прохання (найчастіше колективне) про проведення певного заходу, спрямованого на допомогу армії. Прохання передавалося до інстанцій середньої ланки, які мали право дозволяти проведення таких заходів (наприклад для навчальних закладів дозвіл надавав попечитель навчального округу). У випадку отримання позитивного рішення цей захід відбувався у визначеній формі та у вказаний термін. Дозвіл не надавали лише у випадку сумніву щодо добропорядності організатору заходу. На таких заходах завжди перебували наглядачі, що спостерігали за порядком та змістом заходу.

Відповідно до місця надання допомоги вона поділялася на допомогу на фронті та допомогу в тилу.

Збільшення кількості поранених та інвалідів, що отримали каліцтва у наслідок війни, призвело до посилення надання їм допомоги. Така діяльність поділялася на негайну (відразу після отримання поранення), що спрямовувалася на забезпечення усім необхідним шпиталів безпосередньо біля лінії фронту та довготривалу – підтримка тилових шпиталів для осіб, що потребували довготривалої допомоги. Довготривала допомога також включала в себе адаптацію ветеранів та інвалідів до мирного життя: надання безкоштовної освіти, опанування цивільних професій. Найбільшого розвитку благодійна діяльність, спрямована на підтримку воїнів, набула під час Першої світової війни.

Допомога воїнам на фронті найчастіше надавалася у вигляді продуктових посилок, теплого одягу (особливо під час окопної війни Першої світової). Напередодні великих свят на фронт масово надсилали подарунки, які включали солодощі, одяг, листівки-вітання тощо. Всі ці речі приносили до центрів збирання пожертв небайдужі особи. Але найбільш ефективною була діяльність товариств та комітетів, що були спеціально створені з цією метою. Вони залучали у процес надання благодійної допомоги й не благодійні організації та приватних осіб.

Так, Управління Південно-Західних залізниць дозволило розпочати збір пожертвувань на підтримку поранених і хворих воїнів та членів їх сімей. 24 липня 1914 року з цією метою було засновано “Фонд війни” Південно-Західних залізниць. За пропозицією самих службовців було встановлено збір в 1% від жалування всіх робітників Південно-Західних залізниць та 2% збір з осіб, що отримували понад 1200 крб. жалування. Для управління цим грошовим фондом 28 липня 1914 року було створено Тимчасовий комітет Південно-Західних залізниць для допомоги пораненим і хворим воїнам та членам їх сімей [3, 6-7].

Тимчасовим комітетом було створено фонд для збору одягу, взуття, посуду та білизни для наступної передачі пораненим та хворим воїнам у шпиталі та для використання у військово-санітарному потязі. Комітет створив склад в якому зберігалися пожертвуванні речі на загальну суму від 15 до 20 тис. крб.

Діяльність комітету проявилася у створенні 11 серпня 1914 року харчового пункту для поранених та хворих воїнів на станції Київ-Товарний. У цьому пункті безкоштовно працювали робітники залізниці. 28 вересня 1914 року було створено “Тиловий імені його імператорського височества спадкоємця цесаревича військово-санітарній потяг №91 службовців Південно-Західних залізниць”, вартість якого складала 10061 крб. Комітетом 19 грудня 1904 року було створено “Шпиталь службовців Південно-Західних” для надання допомоги пораненим та хворим воїнам, вартістю 4854 крб. Крім того, тимчасовий комітет провів збір та виготовлення подарунків солдатам на Різдво 1915 року. Усього було зібрано понад 25 тис. подарунків загальною вартістю понад 15 тис. крб. Також комітет взяв участь у створенні потягу-бані [4, 13, 32, 72].

Однак активна діяльність комітету була б неможливою без широкої підтримки благодійників, про яку свідчать його рахунки. Так, лише за перший рік роботи комітет отримав 34933 крб. процентних відрахувань службовців залізниці, 14188 крб. дрібних одноразових пожертв, 13937 крб. від комісії з проведення одноденного збору на користь поранених, 20 тис. крб. від товариства Червоного Хреста для створення харчувального пункту та 910 крб. від єпископа чернігівського Никодима [5, 11].

Активну участь у допомозі брали й приватні особи, які іноді вкладали у неї величезні кошти. Наприклад, дружина інженера-технолога Параска Федорівна Попенко в 1905 році заповіла капітал 8 тис. крб. для використання відсотків з нього Комітетом утримання та виховання дітей нижчих чинів, загиблих у війні [6, 1-3].

Наприкінці Першої світової війни почала надаватися допомога дітям ветеранів війни. Так, у Полтавській жіночій гімназії М.П.Павелко 19 березня 1917 року відбувся вечір для збору коштів з метою заснування стипендії для безкоштовного навчання дітей георгіївських кавалерів (до цього було зібрано 250 крб.) [7, 37].

Виходячи з наявних джерел можна зробити висновок про різке збільшення активності допомоги у перші роки ведення бойових дій. У подальші роки обсяги допомоги поступово зменшувалася, що особливо це помітно з досвіду Першої світової війни. Цьому було багато об’єктивних причин: негативний вплив війни на матеріальне благополуччя народу, втома населення від війни, безрезультатність військових дій, стрімке збільшення кількості людей, що потребують допомоги і неможливість надання допомоги їм усім.

Література

1. Местная хроника // Полтавские губернские ведомости. – 8 октября 1900. – С.2; 9 декабря 1900. – С.2; 19 декабря 1900. – С.3.

2. Фон-Гюббент Х.Я. Слово об участии народов в попечении о раненных воинах и несколько воспоминаний из Крымской Кампании. – К.: Университетская типография, 1868. – 20 с.

3. За год войны. Временный комитет Юго-Западных железных дорог по оказанию помощи больным и раненным воинам и их семействам / Сост. А.А.Дуброчин. – К.: Типография С.В.Кульженко, 1915. – 144с.

4. Там само.

5. Там само.

6. ЦДІА. – 1907. – Ф.442. – Оп.660. – Спр.179. – Арк.10: Дело по вопросу о наблюдении за выполнением духовного завещания умершей в Киеве 3 февраля 1905 года жены инженера-технолога Прасковьи Федоровны Попенковой, отказавшей 10 тыс. руб. на благотворительность.

7. ЦДІА. – 1917. – Ф.707. – Оп.300. – Спр.76. – Арк.37: Вечера, концерты, лекции.