Історія / 2. Всесвітня історія

К.і.н. Разіцький В. Й.

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка, Україна

Зростання ролі Закордонної служби США у процесі реалізації завдань інформаційної політики після Другої світової війни

Завершення Другої світової війни ознаменувало появу в країнах “третього світу” нових політичних течій, які намагалися знайти власні шляхи розвитку, без втручання Західних демократій. Така ситуація створювала загрозу американській присутності в Саудівській Аравії, Філіппінах та країнах Латинської Америки, керівництво яких могло бути поваленим у випадку широкого розмаху антиколоніалізму у світі. У зв’язку з цим уряд США створив цілу низку установ та організацій, які розробляли та допомагали втілювати інформаційно-пропагандистську стратегію. Мета американської інформаційної політики полягала не тільки в налагодженні надійного співробітництва з державами Азії та Африки, але й у тому, щоб примусити колоніальні імперії (насамперед Велику Британію) поступитися частиною своїх інтересів та протистояти поширенню комунізму. Особливу роль у процесі розширення впливу Сполучених Штатів у світі відіграла Закордонна служба, яка безпосередньо підпорядковувалася Держдепартаменту і займалася зібранням за кордоном необхідної інформації, первинною розробкою інформаційно-пропагандистської стратегії налагодження співпраці з іноземними країнами тощо. [5, р. 4-5]

На початку ХХІ ст. вже ні в кого не викликає сумнівів той факт, що методи поширення державних інтересів у світі кардинально змінилися, порівняно з попередніми історичними епохами. Зокрема особливого значення набула інформаційна політика, яка включає в себе ціленаправлені дії уряду у сфері зовнішньої політики, що виходять за рамки традиційної дипломатії і мають справу з поширенням інформації за кордоном легальним і не легальним шляхом для впливу на розум, емоції та дії місцевого населення і включають елементи пропаганди, суспільних зв’язків та психологічних операцій. Дослідження післявоєнної діяльності Закордонної служби США проливає певне світло на базові елементи розвитку міжнародних відносин і дає можливість глибше проникнути у вивчення проблем реалізації американським урядом зовнішньої політики на сучасному етапі.

Проблеми розвитку базових установ зовнішньополітичного відомства США отримали широке висвітлення в науковій літературі. Зокрема американські вчені Дорман Ш. [2] і Копп Г. [5] у своїх працях зробили вдалу спробу дослідити діяльність мережі посольств Сполучених Штатів та повсякденне життя дипломатів. Цінність цих робіт насамперед у тому, що в них зібрані численні інтерв’ю з працівниками зовнішньополітичного відомства США, а також подаються деталі проведення політичних, економічних операцій та культурно-освітніх заходів у різних країнах світу.

Важливий внесок у дослідження питань реформування та діяльності Закордонної служби США зробили вчені С. Кеннеді [4] та В. Паддокс [6]. Вони зокрема висвітлили еволюцію розвитку та проблеми повсякденної діяльності зовнішньополітичних установ країни. Також вивченню питань розвитку Закордонної служби США приділив увагу американський дослідник Дж. Кафман [3], який зробив спробу прослідкувати закономірності діяльності Вашингтона на міжнародній арені та, зокрема, побіжно розкрив питання участі Закордонної служби у процесі втілення завдань зовнішньої політики.

Вирішення нових зовнішньополітичних проблем, які з’явилися після Другої світової війни, змушувало американське керівництво активніше залучати до їх розв’язання Закордонну службу, внаслідок чого роль останньої в державних справах істотно підвищилась. На порядок денний було поставлено питання реорганізації цієї державної структури, так як ефективність її роботи після закінчення війни не відповідала вимогам часу.

Адміністрація президента Г. Трумена, який у квітні 1945 р. змінив на посаді президента Ф. Рузвельта, значно серйозніше віднеслася до розв’язання проблеми діяльності Закордонної служби. У Вашингтоні почали глибоко вивчати дане питання і напрацювання в цій сфері були покладені в основу прийнятого Конгресом 3 липня 1946 р. “Закону про кадри Закордонної служби”. Особливістю даного закону є те, що він зобов’язав здавати спеціальні державні іспити для вступу на дипломатичну службу, а також дозволяв Закордонній службі набрати протягом двох років додатково 250 постійних співробітників. Таким чином, прийняття Закону про кадри Закордонної служби створювало сприятливі умови для вдосконалення майстерності формування та реалізації зовнішньополітичної стратегії країни і тим самим відкрило додаткові можливості для розвитку інформаційної політики.

Проте, як зазначив американський дослідник У. Бланке, “Закон про кадри Закордонної служби закрив лише щілину в ній” [1, с. 47]. Члени Конгресу, багато співробітників Держдепартаменту та Закордонної служби присвятили чимало часу інтенсивному вивченню діяльності служби. По закінченню роботи на розгляд Конгресу подали проект нового закону про Закордонну службу[7], який був прийнятий 13 серпня 1946 р. і через три місяці став чинним. Однією із позитивних сторін цього закону було, зокрема, те, що він надав гнучкості у вирішенні питань тимчасового використання співробітників служби в інших урядових установах, у міжнародних організаціях, у роботі різних міжнародних конференцій тощо. Крім того, була встановлена посада генерального директора Закордонної служби, Рада, екзаменаційна комісія та Інститут (вища підготовча школа) Закордонної служби.

Унаслідок реформування Закордонної служби США її персонал значно розширився. У 1939 р. служба складалася із 800 професійних чиновників, 2000 клерків і 1250 інших допоміжних працівників, що разом становило близько 4000 осіб. На 1947 р. ця цифра збільшилась майже до 11тисяч осіб: 58 послів і консулів, 980 професійних чиновників, 3800 інших допоміжних працівників і 6200 найманих іноземців. [6, р. 305] На жовтень 1947 р. за кордоном працювало 300 американських посольств, дипломатичних місій, консульств, віце-консульств і консульських агентств. Функції, які вони виконували, охоплювали майже всі сторони життя: це політична, економічна, консульська, інформаційна, культурна та адміністративна робота. Із вищезгаданих шести функцій інформаційна і культурна були новинкою післявоєнного часу, прийняті керівництвом США як окремий рід заняття. Проводячи паралелі між цим нововведенням у діяльності Закордонної служби з одного боку та загостренням англійсько-американського суперництва на міжнародній арені, розвитку антиколоніалізму в країнах “третього світу” і наростання суперечностей Сполучених Штатів з СРСР – з іншого, доцільно було б, з погляду автора, говорити про певну взаємозалежність між цими явищами, яка більш чітко проявилася вже в кінці 40-х − на поч. 50-х рр. ХХ ст.

Цікавим є той факт, що в інформаційно-культурному відділі Закордонної служби США на 1947 р. було зайнято 12 % працівників. Більша частина персоналу інформаційної сфери, як і його функції, були успадковані зі Служби військової інформації та Служби Міжамериканських справ військового часу. Завдання інформаційного і культурного відділів Закордонної служби − через використання радіо, кінофільмів, преси, бібліотек, реалізації програм обміну студентів та науковців − переконати інші народи світу запозичити американський спосіб життя як найдосконаліший і найбільш придатний для стабільного розвитку країн [6, р. 309]. Таким чином було суттєво піднято потенціал інформаційної політики США, яка в нових умовах глобального протистояння з СРСР у “холодній війні” відігравала одну із ключових ролей в боротьбі за вплив у країнах “третього світу”.

З часу реформування Закордонної служби США її працівники, складаючи рапорт для Держдепартаменту, повинні були не лише вказати всю необхідну інформацію стосовно уряду, з яким мають справу, але й проінформувати про позицію громадської думки, опозиційних партій, профспілкових об’єднань. Це допомагало більш реалістично оцінити ситуацію в певній країні та зробити прогнози щодо майбутнього її розвитку.

Отже, реформуванням Закордонної служби США було закладено міцний фундамент в організаційно-практичній площині для втілення в життя ідеї використання інформаційної політики, яка сприяла реалізації за кордоном національних інтересів. Ці зміни в діяльності Закордонної служби відіграли важливу роль у протистоянні з СРСР в “холодній війні”, а також засвідчили важливе значення економічного чинника для розвитку інформаційно-пропагандистської стратегії Сполучених Штатів.

Прийняття закону про Закордонну службу значною мірою стало реальністю завдяки бізнес-еліті США, яка вимагала державної підтримки під час реалізації за кордоном численних проектів. Американцям необхідно було знайти спосіб і знаряддя впливу на мешканців держав “третього світу”, щоб підтримувати внутрішню стабільність цих багатих природними ресурсами країн, формувати сприятливу для інтересів США суспільну думку, налагоджувати тісні контакти з урядовими колами тощо.

Література:

1. Бланке У. Заграничная служба США / Уэнделл Бланке. − М. : Прогресс, 1974. − 320 с.

2. Dorman Shawn. Inside a U.S. Embassy: Diplomacy at Work, The Essential Guide to the Foreign Service. / Shawn Dorman. – Potomac Books Inc. 2011. – 280 p.

3. Kaufman P. Joyce. A Concise History of U.S. Foreign Policy. 2nd edition / Kaufman P. Joyce. – Rowman & Littlefield Publishers, 2010. – 236 p.

4. Kennedy Stuart. American Diplomats: The Foreign Service at Work / Kennedy Stuart. – iUniverse, Inc., 2004. – 320 p.

5. Kopp W. Harry. Career Diplomacy: Life and Work in the US Foreign Service, Second Edition / Kopp W. Harry, Gillespie A. Charles. – Georgetown University Press, 2011. – 320 p.

6. Paddox P. W. The Foreign Service in transition / William P. Paddox // Foreign Affairs. − 1947. − Vol. 25, № 2. − P. 303-213.

7. The Foreign Service Act of 1946 (Public Law 724, 79th Congress) [Електронний ресурс] // Washington, D.C.: U.S. Govt. Print. Off., 1962. − Режим доступу: http://www.worldcatlibraries.org