Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов
Нестерова
О.Ю.
Державний ВНЗ "Національний
гірничий університет", Україна
Розвиток інформаційної культури фахівця у зв’язку з
українським законодавством
Інформаційна культура стає невід’ємною складовою життя сучасної
особистості, зокрема фахівця у певній галузі знань. Адже вона пов’язує між
собою і визначає такі аспекти діяльності людини, як соціальна активність,
приватне життя, професійна діяльність, та правові відносини. Механізми
реалізації прав людини у зв’язку з доступом до інформації визначаються законами
України, постановами Верховної Ради, Кабінету Міністрів, наказами Президента
України, міністерств та інших організацій, що визначають особливості
регулювання державної політики у відповідних галузях.
Так як одним з головних джерел регулювання суспільних
відносин є правові норми, осмислення провідних завдань процесу розвитку
інформаційної культури сучасного фахівця, зокрема фахівця у галузі перекладу,
має базуватися на загальних положеннях і особливостях українського
законодавства, що регулює специфіку та етапи вирішення завдання формування
інформаційного суспільства в Україні.
Проблематика зв’язків інформаційної культури та правового
поля держави є предметом дослідження переважно фахівців у галузі інформаційного
права. Окремі аспекти цього питання досліджувалися В. Гавловським, В. Гриценком,
Р. Калюжним, Н. Новицькою, Д. Присяжнюк
та іншими вченими. Проте
системна розробка проблеми з огляду на коло інтересів педагогічних наук,
зокрема парадигму підготовки фахівця, не проводилася.
Тому мета нашого дослідження – схарактеризувати специфіку охоплення
проблеми розвитку інформаційної культури фахівця сучасним законодавством.
Чітке визначення та законодавче забезпечення реалізацій прав людини у
галузі інформації не є обов’язковою умовою готовності та прагнення самої
особистості до реалізації цих прав. Відповідно актуальною постає роль системи
освіти у формуванні в особистості і фахівця якостей та світоглядних орієнтирів,
які сприятимуть самореалізації і розкриттю потенціалу сучасної людини в умовах
інформаційного суспільства, адже йдеться про складну й розгалужену систему
знань, відіграє помітну роль у житті людини.
Ознайомившись зі специфікою законодавчого забезпечення
проблеми розбудови інформаційного суспільства в Україні, визначаємо такі типи
нормативно-правових документів у цій галузі:
2.
Нормативно-правові документи, які конкретизують шляхи розбудови інформаційного
суспільства у пріоритетних для України галузях (Державна програма „Інформаційні
та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки”, затверджена
постановою Кабінету Міністрів від 7 грудня 2005 р. №1153; Наказ Міністерства
освіти і науки України „Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості
вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє
співтовариство на період до 2010 року”).
3. Нормативно-правові документи, що визначають завдання
із забезпечення вимог до інформаційної діяльності окремих установ (Державний
стандарт базової і повної середньої освіти, Постанова Кабінету Міністрів
України „Про затвердження Державної програми розвитку діяльності Національної
бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 роки”).
4. Нормативно-правові документи, які регулюють діяльність засобів масової
комунікації (Закон України про інформацію, Закон України про інформаційні
агентства, Закон України про телебачення і радіомовлення, Закон України про
друковані засоби масової інформації).
Нормативно-правові документи, що належать до першої
групи, охоплюють інформаційну культуру у загальному широкому контексті
інформаційної політики держави та інформаційної безпеки.
Нормативно-правові документи другої групи визначають та
уточнюють способи вирішення завдань, поставлених документами першої групи для
окремих аспектів державотворення.
Нормативно-правові документи третьої групи
характеризуються найбільшим ступенем конкретизації шляхів досягнення поставлених
завдань і стосуються діяльності установ, які традиційно визначаються провідними
у питаннях розвитку інформаційної культури особистості.
Нормативно-правові документи четвертої групи
характеризують особливості подання інформації у сучасних засобах масової
комунікації, що характерні для України. Ці закони можуть розглядатися як
джерела розвитку інформаційної культури особистості, бо розкривають загальні
принципи подання інформації різних типів.
Названі закони, концепції та стандарти визначають специфіку
реалізації інформаційної політики в умовах сучасного українського суспільства
на шляху до створення інформаційного суспільства, є основою для розробки інших
документів даного спрямування і звертають зусилля суб’єктів державотворення на
вирішення першочергових завдань, актуальних для сучасності.
Аналіз нормативно-правових і документів свідчить зокрема
про широту та цільність охоплення законодавчим полем проблематики розвитку
інформаційної культури у сучасному українському суспільстві, хоча пошук
ефективних шляхів реалізації державної політики у цій сфері ще триває. Так, у
Законі України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в
Україні на 2007-2015 роки” визначається, що „…ступінь розбудови інформаційного
суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не
відповідає потенціалу та можливостям України…” [1]. Цей же Закон вказує на
причини, які перешкоджають розвиткові суспільства інформаційного типу в
Україні, як-от: наявне відставання у впровадженні технологій електронного
бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні
безготівкових розрахунків за товари і послуги тощо; розвиток
нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній; створення
інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого
самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням
мережі Інтернет відбувається повільно; рівень комп'ютерної та інформаційної
грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із
застосуванням сучасних ІКТ – повільним… [1].
Відповідно серед стратегічних цілей розвитку
інформаційного суспільства в Україні визначається необхідність переорієнтації
системи освіти на використання ІКТ з метою розвитку інформаційної та комп'ютерної
грамотності населення. Чинне законодавство актуалізує роль підготовки людини,
зокрема професійної, для роботи в інформаційному суспільстві. Пропонується
реалізація на державному рівні заходів, які забезпечують вирішення таких
завдань:
1. Розробити методологічне забезпечення використання
комп'ютерних мультимедійних технологій при викладанні шкільних предметів та
дисциплін, врахування в системах навчання студентів педагогічних вищих
навчальних закладів і перепідготовки вчителів особливостей роботи з ІКТ.
2. Вдосконалити навчальні плани, відкрити нові
спеціальності з новітніх ІКТ, втілити принцип „освіта протягом усього життя”.
3. Створити системи дистанційного навчання та забезпечити
на їх основі ефективне впровадження і використання ІКТ на всіх освітніх рівнях
усіх форм навчання.
4. Забезпечити на відповідному рівні навчальні заклади та
наукові установи сучасними економічними та ефективними засобами ІКТ і
необхідними інформаційними ресурсами.
5. Підвищити на засадах співпраці приватного сектору
економіки та органів місцевого самоврядування комп'ютерну грамотність
населення, зокрема пенсіонерів, малозабезпечених, людей, що потребують
соціальної допомоги та реабілітації, селян.
6. Забезпечити розвиток національної науково-освітньої
інформаційної мережі та інформаційних ресурсів за головними галузями знань, її
приєднання, зокрема, до європейських науково-освітніх мереж [1].
Слід зазначити, що у цілому перераховані загальні напрями
діяльності знаходять свою реалізацію в документах у галузі освіти. Так, у
Державному стандарті базової і повної середньої освіти визначається, що
„основна мета освітньої галузі „Технологія” полягає у формуванні технічно,
технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової
діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства,
життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства і
сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів,
забезпеченні умов для їх професійного самовизначення, виробленні в них навичок
творчої діяльності, вихованні культури праці, здійсненні допрофесійної та
професійної підготовки за їх бажанням і з урахуванням індивідуальних
можливостей” [2]. Відповідно, визначається, що „через зміст освітньої галузі
„Технологія” забезпечується: …ознайомлення учнів з місцем і роллю
інформаційно-комунікаційних технологій в сучасному виробництві, науці,
повсякденному житті та їх підготовка до раціонального використання комп'ютерних
засобів при розв'язуванні задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її
пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням, передаванням…” [2].
Як бачимо, передбачається розвиток в учнів основ
інформаційної культури, що є базою для розвитку інформаційної культури на
подальших освітніх рівнях та у професійній діяльності. Поряд із вимогами і
завданнями, визначеними для важливих видів діяльності у галузі інформації,
правові документи констатують невідповідність реального стану речей вимогам
сучасного світу. Так, у Законі України „Про
основи національної безпеки України” серед загроз
національній безпеці України підкреслюється „...зниження
рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів” [3].
Розглянувши основні закони, що регулюють засади розбудови інформаційного
суспільства в Україні, визначаємо, що коло ключових понять, пов’язаних з
проблемою розвитку інформаційної культури особистості, включає такі поняття: 1)
інформаційна безпека; 2) інформаційне суспільство; 3) інформаційна
грамотність; 4) інформатизація; 5) інформаційна система; 6) інформаційні
ресурси; 7) інформаційна інфраструктура.
У відповідь на вимоги сучасності перед державою та суспільством постають
нові завдання, спрямовані на координацію зусиль стосовно роботи з інформацією,
зокрема упорядкування інформаційних ресурсів з метою підвищення ефективності їх
використання. Не менш важливим є питання обмеження доступу до конфіденційної
інформації на державному рівні.
Слід підкреслити, що важливе завдання упорядкування інформаційних ресурсів
у електронних та друкованих формах покладається наразі переважно на бібліотечні
установи. Так, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
відповідно до „Державної програми розвитку діяльності Національної бібліотеки
України імені В.І. Вернадського на 2005-2010 рр. ” є провідною установою у
питанні вирішення проблеми „... створення Українського науково-інформаційного
порталу з системами пошуку та архівування розміщеної в глобальних інформаційних
мережах інформації про Україну, а також наукової та суспільно значущої
інформації…” [6].
У зв’язку з організацією ефективної роботи з інформаційними ресурсами
постає питання забезпечення користувачів сучасними засобами обробки інформації
та виховання коректних ціннісно-орієнтаційних позицій користувачів інформацією.
Так, Концепцією Національної програми інформатизації
серед основних напрямів інформатизації визначено інформатизацію науки, освіти і
культури. У документі зазначається, що „інформатизація освіти спрямовуватиметься
на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення форм
і змісту навчального процесу, впровадження комп'ютерних методів навчання та
тестування, що дасть можливість вирішувати проблеми освіти на вищому рівні з
урахуванням світових вимог” [5].
Відповідно
встановлюється, що „реалізація проектів Програми забезпечить: підвищення якості
навчання на всіх рівнях освіти і підготовки та перепідготовки кадрів за рахунок
впровадження автоматизованих систем масового поширення інформації у вищих
навчальних закладах, школах на основі спеціальних телевізійних каналів,
налагодження випуску навчальної літератури в електронній формі, впровадження
методик і програмно-технічних засобів дистанційного навчання…” [5]. Концепція
формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затверджена
Розпорядженням Кабінету Міністрів України „… визначає основні засади і
напрями формування, використання та захисту національних ресурсів” [7]. Серед
очікуваних результатів реалізації Концепції називаються зокрема „підвищення
рівня інформаційної культури та загального освітнього рівня населення” [7].
Розглянута Концепція не ставить за єдину мету розвиток інформаційної культури,
а розглядає останню у контексті вирішення інших важливих завдань, що є актуальними
для сучасного українського суспільства. Проте слід зазначити, що рівень
інформаційної культури постає у зв’язку із загальним освітнім рівнем населення,
що свідчить про роль освіти у розвитку інформаційної культури особистості.
Розглянувши
основні джерела правового регулювання питання розбудови інформаційного
суспільства в Україні, ми можемо зробити такі висновки:
1.
Аналіз нормативно-правових документів свідчить зокрема про широту та цільність
охоплення законодавчим полем проблематики інформаційної культури сучасного
українського суспільства, хоча пошук ефективних шляхів реалізації державної
політики у цій сфері ще триває.
2.
Досягнення підвищення рівня інформаційної культури посідає чільне місце серед
завдань, що охоплюються значною кількістю державних програм, проте жодною з них
не визнається першочерговим.
3. У
системі законодавчого забезпечення проблеми розбудови інформаційного
суспільства в Україні можна класифікувати нормативно-правові документи таким
чином: 1) нормативно-правові документи, що визначають загальні принципи
інформаційної політики в Україні; 2) нормативно-правові документи, що
конкретизують шляхи розбудови інформаційного суспільства у пріоритетних
галузях; 3) нормативно-правові документи, що визначають вирішення завдань
із забезпечення вимог до інформаційної діяльності окремих установ; 4) нормативно-правові
документи, які регулюють діяльність засобів масової комунікації.
Література:
1.
Про
Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки
[закон України: офіц.текст ] // Відомості Верховної Ради
України. – 2007. – № 12. – С. 46.
2. Про
затвердження Державного стандарту базової і повної середньої освіти [Текст]:
постанова Кабінету міністрів України № 1392 від 23 листопада 2011р // Офіційний вісник України. – 2012. – № 11. –
С. 51.
3. Про
основи національної безпеки України
[закон України: офіц.текст] // Відомості Верховної Ради
України. – 2003. – №39. – С. 351.
4.
Про
інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України [закон України: офіц.текст]. – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua
5. Про
концепцію Національної програми інформатизації [закон України: офіц.текст ] //
Відомості Верховної Ради. – 1998. – №27-28. – С. 182.
6. Державна
програма розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені
В.І.Вернадського на 2005-2010 роки [Текст]: постанова Кабінету Міністрів
України від 25 серпня 2004 р. N 1085 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — C. 29.
7. Про затвердження Концепції формування системи
національних електронних інформаційних ресурсів [Текст]: розпорядження Кабінету Міністрів України № 259-р від 5
травня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 18. — C. 171.