Жамардій В.О.

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка, Україна

Врахування вікових особливостей студентів при формуванні спеціальних умінь і навичок у процесі занять з пауерліфтингу

 

Характерною особливістю сучасного спорту є науково обґрунтований пошук талановитих дітей і молодих людей, яким до снаги великі тренувальні та змагальні навантаження і високі темпи спортивного вдосконалення. При максимальній інтенсифікації навантажень, відчайдушній боротьбі рівних за силами суперників, сильних емоційних переживаннях, напруженій діяльності всіх систем організму тільки кращі з найкращих можуть досягти вагомих результатів у спорті.

У зв’язку із сучасними темпами зростання спортивних результатів, зміною соціально-економічних і екологічних умов розвитку суспільства виникає потреба в уточненні деяких положень науки про морфофункціональні особливості організму, вікову динаміку та сенситивні періоди розвитку рухових якостей студентів.

За даними В.П Філіна, удосконалення фізичних здібностей студентів може бути ефективним та оптимальним у тому випадку, якщо цей процес розглядається як система з багатьма взаємопов’язаними компонентами – засобами, методами й формами педагогічної дії та основними закономірностями вікового розвитку їх фізичних здібностей [29].

Саме у студентському віці відбувається становлення цілісності всього організму і його функціональних структур: сповільнюється зростання тіла в довжину, остаточно формуються системи енергозабезпечення. У цьому віці організм людини володіє найбільшою стабільністю, економічністю і реактивністю у відповідь на дію стрес-чинників будь-якої модальності. Це багатолітній процес, де визначальну роль відіграють навчання (обсяг засвоєних знань) і діяльність, за допомогою якої здійснюється засвоєння знань, умінь і навичок; завершується фізичний розвиток, і тому молоді люди володіють великими можливостями для серйозної фізичної праці, навчання, суспільно-політичної діяльності.

За даними А.Г. Сухарьова, одним з найважливіших факторів росту і розвитку дітей та молоді є задоволення їх органічних потреб в русі, тобто у формуванні рухових умінь та навичок [24].

Урахування особливостей студентського віку дозволить детально обґрунтувати компоненти педагогічної системи при формуванні спеціальних умінь і навичок студентів у процесі занять з пауерліфтингу.

Перша передумова – фізична підготовка студентів. На першому курсі, коли заняття з пауерліфтингу проводяться в основному по типу загальної фізичної підготовки (ЗФП) необхідно з’ясувати рівень фізичниих якостей студентів і, якщо він недостатній для оволодіння запрограмованими руховими діями, спланувати необхідний період попередньої спеціальної фізичної підготовки. Вирішення рухового завдання вимагає відповідного рівня розвитку фізичних якостей .

За данитми В.Л. Уткіна, вдосконалення рухових можливостей спортсменів у віковому розвитку, відбувається під впливом двох взаємопов’язаних чинників: дозрівання і вправляння. Дозрівання – це генетично обумовлене вдосконалення систем організму. Вправляння – результат педагогічної дії. Педагогічна дія ефективна лише за умови, що досягнута міра зрілості організму [28, с.101].

Передумовою розвитку рухових умінь та навичок осіб різного віку та статі є їх анатомо-фізіологічні особливості. На між індивідуальні відмінності впливають багато факторів. Більшість з них обумовлено природою індивіда, його конституцією, а більш точно – генотипом. А.В. Петровський вважає, що здібності виявляються переважно в динаміці оволодіння навичками, знаннями й уміннями. В структурі здібностей виділяється біологічна основа – задатки у вигляді анатомо-фізіологічних утворень і соціальної програми розвитку людини [19].

Як вказує Ю.І. Євсєєв, до 17–18 років завершується всебічне вдосконалення рухової функції, закінчується вирівнювання співвідношення топографії сили різних груп м’язів, яке характерне для дорослих людей. Збільшення максимальних показників сили, швидкості рухів свідчить про те, що руховий апарат, який розвивається, стає активним у різних функціональних параметрах [9].

У цей віковий проміжок часу закінчується формування основних елементів скелета. За дослідженнями П.К. Лисова, до періоду юнацького віку скелет досягає розмірів характерних для дорослої людини. Але його розвиток ще триває і закінчується до 20–24 років у чоловіків і на 2–3 роки раніше у жінок. Ці особливості розвитку, перш за все, стосуються хребта. Фіксація природних вигинів хребта відбувається в 12–14 років, а остаточне окостеніння хребців завершується до 20–23 років [15, c. 215].

Це слід обов’язково враховувати при роботі з обтяженнями. На думку В.А. Коваленка [13, c. 46] та А.Г. Сухарьова [24, c. 178], під час фізкультурно-оздоровчих занять необхідно враховувати особливості формування скелета, розвитку м’язової системи, рівня розвитку основних фізичних якостей.

Особливо важливі знання про розвиток хребетного стовпа, оскільки саме від його нормального функціонування залежить правильна постава, а разом з цим і положення внутрішніх органів. Відбувається окостеніння скелету тазу. У зв’язку з тим, що тазовий пояс при багатьох силових вправах витримує значні навантаження, в його з’єднаннях виникає велика механічна напруга. У тому випадку, коли окостеніння ще не сталося, надмірні навантаження можуть викликати небажані деформації кісток тазу і як наслідок – порушення в розвитку внутрішніх органів. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова непевність рухів. Збільшується об’єм грудної клітки. За даними П.К. Лисова, грудна клітка у юнаків та дівчат до 17–20 років досягає розмірів грудної клітини дорослої людини. [15].

Сповільнюються темпи росту. Зниження темпів росту, а потім і повна його зупинка не виключають прогресивні зміни форм і функцій організму при систематичних заняттях пауерліфтингом (збільшення м’язової маси, структурні перебудови кісткової тканини, збільшення маси серця). Як зазначає С. Ніколаєв, ростові процеси тісно пов’язані з особливостями геосередовища, харчування, з урбанізацією населення, індивідуальної конституції дитини [18].

Окрім цього, в юнацькому віці завершується дозрівання всіх вегетативних систем кровообігу, дихання, травлення, виділення та ендокринної системи. Вони досягають величин, характерних для дорослої людини.

За даними В.П. Міщенка, одночасно відбуваються стабілізація і вдосконалення нервово-гуморальних механізмів регуляції вегетативних функцій. Єдиною „слабкою ланкою” у дозріванні вегетативної сфери є деяке відставання і дисгармонія в розвитку органів кровообігу в підлітковому віці, що призводить до напруженості в її функціонуванні, яка іноді зберігається і в період юності [17, c. 614].

Досягнення високих результатів на даному етапі тренувань, як правило, не ставиться, установка на вищі досягнення носить характер віддаленої перспективи. На цьому етапі переслідується мета – створити уявлення про рухову дію, сформувати уміння виконувати її в загальній формі. Завдання полягають в тому, щоб: а) створити загальне уявлення про рухову дію і установку на оволодіння нею; б) навчити частинам техніки дії, неосвоєним раніше; в) сформувати загальний ритм рухового акту; г) попередити або усунути непотрібні рухи і грубе спотворення техніки дії. Поступово з віковим розвитком організму студентів і підвищенням рівня їх тренованості цю установку реалізують у більш повній мірі.

Результативність дії занять пауерліфтингом на організм виявляється найбільш високою в період, коли завершується його становлення – в 17–19 років. За даними Ю.І. Євсєєва, до 18–20 років завершується вироблення вегетативних функцій і досягається високий рівень їх взаємодії [9].

Тому студентський вік є найбільш сприятливим, оптимальним часом для занять пауерліфтингом, оскільки надмірно раннє навчання заважає освоєнню рухових дій. За дослідженнями В.Л. Уткіна, рання спортивна спеціалізація перешкоджає досягненню високих спортивних результатів в зрілому віці, особливо в силових і швидкісно-силових видах спорту [28, с. 102].

Наявність спеціальних якостей та елементарної підготовленості дозволяє на другому курсі оцінити межу фізичної тренованості студентів. Тренування на цьому етапі – звичайне продовження роботи, проведеної на попередньому. Його ефективність визначається переважно тими самими чинниками, які набувають більш специфічну спрямованість. Ефективність тренувань визначається на ґрунті обліку рухового потенціалу, подальшої тренованості фізичних якостей, удосконалення функціональних можливостей організму, засвоєння нових рухових навичок та умінь, здібностей до виконання великих за обсягом та інтенсивністю тренувальних навантажень, психічної стійкості у змаганнях.

Другий етап характеризується поглибленим, деталізованним розучуванням. У результаті на цьому етапі відбувається уточнення рухового уміння, воно частково переходить в навичку. Друга передумова – рухова, в тому числі координаційна готовність. Швидкість опанування нової рухової дії залежить від швидкості формуванняя її орієнтовної основи. Основна мета цього етапу навчання – формування рухового уміння, здібності стабільно, на задовільному рівні вирішувати рухове завдання з детальним свідомим контролем дії. Навчання на етапі поглибленого розучування будується відповідно до „закономірностей вдосконалення рухового уміння, переходу його в рухову навичку” [25, с.180].

Основні завдання навчання на цьому етапі: а) поглибити розуміння закономірностей рухів дії, що вивчається; б) уточнити техніку дії з її просторових, тимчасових і динамічних характеристик відповідно до індивідуальних особливостей студентів; в) удосконалити ритм дії, добитися вільного і злитого виконання рухів; г) створити передумови варіативного виконання дії.

Дидактичний ефект досягається, якщо: 1) варіативне повторення застосовується у вигляді завдань, які вимагають пошуку оптимального рішення, що знімається, тоді воно стає основною проблемного навчання, яке виховує самостійність і творчий підхід до реалізації завдання; 2) варіативні повторення здійснюються не лише в умовах занять, але і в умовах змагань, в трудовій, військовій діяльності та в повсякденному житті; 3) варіативні повторення супроводжуються підвищенням інтересу до занять, що досягається новизною умов, поєднань, елементів [25, с.181].

За даними Т.Ю. Круцевича, в міру засвоєння техніки рухової дії навчання набуває індивідуалізований характер, з урахуванням особливостей будови тіла, фізичної підготовленості, рухової обдарованості [25].

Як стверджують, М.А. Фомін, Ю.М. Вавилов, на цьому етапі набуває розвитку анатомічний поперечник м’язів. М’язи верхніх кінцівок розвиваються раніше, ніж нижніх, відносно крупніші м’язові групи формуються раніше [30, с. 37].

На заняттях з пауерліфтингу необхідно приділяти увагу розвитку кісткової системи, оскільки саме вона забезпечує належну опірність організму до направлених механічних дій. Анатомо-фізіологічні особливості впливають на кінематику рухів і на тактику рухової діяльності. Тренери та спортсмени повинні керуватися цими даними при відборі вправ і дозуванні фізичного навантаження. За даними В.О. Романенко, темпи індивідуального розвитку організму також накладають свій відбиток на формування швидкісно-силових здібностей [21, с. 131].

Третя передумова – психічна готовність. Її ядром є мотивація навчальної діяльності. Навчання буде успішним лише у тому випадку, коли досягнення мети навчання стане домінуючим мотивом учення.

На третьому курсі студенти розвиваються як фізично так і психічно, у них спостерігається усвідомлене відношення до тренувального та змагального процесів, завершується функціональне та структурне диференціювання опорно-рухового апарату, зростає сила. Вона складає в середньому 35–40% від маси тіла. Дослідження Дж. Брукса свідчать, що пік силових якостей у жінок спостерігається у віці 20 років, у чоловіків – 20–30 років [3].

Т.Ю. Круцевич вказує, що прогресивний природний розвиток силових якостей людини триває до 25–30-річного віку. При цьому він носить гетерохронний характер у вікових періодах і темпах приросту. Одні вікові періоди характеризуються низькими темпами розвитку силових якостей, а інші – високими (сензитивні періоди) [25, с. 200].

За даними Л.В. Волкова, О.О. Гужаловського, у вікові періоди високих природних темпів приросту відповідних силових якостей спостерігається і висока адаптація організму до тренувальних дій, які пов’язані з їх розвитком, і навпаки [5, 7].

При виборі силових вправ для вирішення відповідного педагогічного завдання необхідно враховувати їх переважаючий вплив на розвиток певної силової якості, можливість забезпечення локального, регіональний або загальний впливи на опорно-м’язовий апарат і можливість точного дозування величини навантаження [25, c. 201].

Дослідники К.Б. Андреасян [1, c. 13], І.В. Антипенкова [2, c. 12] Л.П. Сергієнко [22, c. 412] та ін. доводять, що жіночий організм має свої особливості у всі періоди онтогенезу, які необхідно враховувати при проведенні навчально-тренувальних та оздоровчих занять.

Силова підготовка є профілактикою травм, оскільки призводить до збільшення сили м’язів, що пересікають суглоби. Тому на заняттях з пауерліфтингу необхідно використовувати консервативний підхід при плануванні вправ для розвитку силових якостей молоді.

За даними Дж.Х. Вілмора, Д.Л. Костілла, основними чинниками, що забезпечують приріст сили є: покращувана координація рухових навичок; підвищена активація рухових одиниць; адаптаційні реакції нервової системи [27, с. 383].

До цього віку максимальних значень досягає і м’язова маса. М’язова маса людини, як вважають А.І. Зав’ялов, С.В. Макаревич та В.М. Рейзін, має різноманітні функції: від теплоутворення і підтримки пози до регуляції рухів активації і діяльності нервової системи [16]. Від рівня її розвитку значною мірою залежить нормальна життєдіяльність організму.

Як стверджує В.П. Губа, маса тіла відображає особливості ростових процесів на компонентному рівні, вона спадково детермінована, але є досить мобільним показником, швидко реагує на зміни біосоціального середовища [6]. Маса тіла може характеризувати зрілість організму. У зв’язку з цим, на думку А.Р. Дорохова, В.А. Бикова, її широко використовують під час оцінки морфологічної зрілості організму [8].

Як стверджує С.А. Пушкарьов та ін., співвідношення довжини та маси тіла розглядається з різних позицій і відображає ростові процеси, зрілість організму, його соматичний тип [20, c. 20]. У процесі занять з пауерліфтингу важливо стежити за вагою тіла. Показники ваги тіла є однією з ознак тренованості.

Розрізняють три головні типи будови тіла людини: екдоморфний (з надлишком ваги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ендоморфний (худий, кістлявий). Важливо враховувати належність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в очах однолітків неоднакова (перевага надається мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення особистості теж різний.

Дж. Картер вважає, що для більшості студентів характерним є рівномірне поєднання мускулистості та лінійності, хоча перша, як правило, переважає [11]. При одному і тому ж рівні фізичної підготовленості студенти з більшою масою тіла володіють більшою м’язовою силою. У той же час відносна м’язова сила із збільшенням розмірів тіла знижується. Крім того, показники ефективності м’язової діяльності у дівчат в середньому нижчі, ніж у юнаків.

Як вказує В.І. Ільїнич, м’язова маса і сила особливо інтенсивно збільшуються в підлітковому і ранньому юнацькому віці (до 18 років). З 18 років ріст сили сповільнюється і до 25–26 років закінчується. Але при правильно організованому фізичному тренуванні цей процес не обмежений. [10].

За дослідженнями В.І. Ільїнича, рівень витривалості під час динамічних навантаженнях досягає 80–85% рівня дорослої людини тільки на початку юнацького віку (до 16–17 років), а при статичних навантаженнях – до 17–19 років, досягаючи максимальних значень у 25–30-річному віці [10].

М’язова працездатність при динамічних і статистичних навантаженнях у представників юнацького віку не досягає рівня, характерного для дорослих, і наближається до його нижньої межі лише у віці 18 років. При цьому гранична потужність у них нижча, ніж у дорослих, а період відновлення – триваліший [10].

Необхідно враховувати, що застосування інтенсивних фізичних навантажень здатне за відносно короткий проміжок часу призвести до значного підвищення функціональних можливостей різних органів та систем. Так, завдяки спеціальному тренуванню можна протягом двох місяців збільшити об’єм серцевого м’язу на 200 см3, а величина максимального споживання кисню (МСК) може бути підвищена на 10–15% тощо.

На цьому етапі у студентів спостерігається стійкість до стресових ситуацій та здатність до настроювання на активну змагальну боротьбу, уміння мобілізувати сили за умов гострої конкуренції, психічна стійкість при виконанні напруженої тренувальної роботи: здатність контролювати темп, швидкість, зусилля, розподіл сил, тощо. Дж. Брукс і Т. Фехі встановили, що міра розвитку силових якостей залежить від відносної зрілості нервової системи [3].

З.І. Кузнєцова, В.П. Чередова відзначають, що учні з сильною, урівноваженою нервовою системою засвоюють матеріал рівномірно, без спадів і погіршень, а з слабкою і неврівноваженою нервовою системою – стрибкоподібно, з погіршеннями і поліпшеннями [14, 33].

Є.П. Волков, С.М. Філь і Ю.В. Близнюк показали, що студенти із слабкою нервовою системою опановують рухові дії краще, якщо їм пропонують вирішувати проблемні завдання. Ті, у кого сильна нервова система, освоюють рухові дії краще при репродуктивному навчанні, тобто тоді, коли потрібно просто виконувати вказівки вчителя [4]. М.О. Касаткін досліджував зв’язок моторної виучуваності і динамічності нервових процесів [12].

За даними А.І. Стеценка, висока пластичність нервової системи хлопців і дівчат дає можливість швидко і ефективно освоїти змагальні вправи пауерліфтингу і підготувати основу для подальшого вдосконалення. Всебічна фізична підготовка з використанням вправ з обтяженнями створює хорші умови для розвитку якостей, необхідних не тільки в спорті, але й у трудовій діяльності [23].

У дослідженні С.М. Чебикіної вказується, що перераховані вище перетворення тісно пов’язані із змінами функцій ендокринної та нервової систем. Якщо в підлітковому віці в механізмах регуляції функцій опорно-рухового апарату переважають гормональні впливи над нервовими, то в юнацький період відбувається їх гармонізація і стабілізація [32].

На третьому етапі забезпечується закріплення і подальше вдосконалення рухової дії, внаслідок чого формується міцна навичка; вона набуває якостей, що дозволяє доцільно використовувати її в різних умовах рухової діяльності.

Мета навчання на цьому етапі – формування умінь вищого порядку, тобто реалізація сформованої навички в умовах її практичного використання, для чого необхідно вирішити наступні частини завдання: а) закріпити навичку оволодіння технікою дії; б) розширити діапазон варіативної техніки дії для доцільного виконання її в різних умовах, у тому числі при максимальних проявах фізичних якостей; в) закінчити індивідуалізацію техніки дії у відповідності з досягнутим ступенем розвитку індивідуальних здібностей; г) забезпечити перебудову техніки дії і її подальше вдосконалення на основі развитку фізичних якостей.

Четвертий і п’ятий курси вважаються ключовими в оволодінні спортивною майстерністю, яка, у свою чергу, якщо підкріплена надійністю, веде до найвищого рівня спортивного успіху. Одним з головних показників, які свідчать про здатність студентів до значного прогресу є всебічна фізична, технічна, тактична й психічна підготовленість. Вона виявляється не тільки в удосконаленій техніці, але й умінні технічно вірно виконувати велику кількість спеціально-підготовлених вправ. Тут студенти досягають великих зрушень у рівні спортивної майстерності та можливостей функціональних систем при обмеженому використанні найпотужніших засобів педагогічного впливу. На цій основі розвивається рухова творчість – здатність винаходити принципово нові класи рухових завдань і методів їх вирішення.

На якість засвоєння рухових дій суттєво впливає прагнення до досягнення. Ця характеристика особливо виділяється у фізичному вихованні і спорті. На думку багатьох авторів, в спорті вона домінує. За даними Х. Хекхаузена, прагнення до досягнення формується в 4–5-річному віці і посилюється з початком шкільного періоду життя, особливо у зв’язку з впливом регулярних занять фізичними вправами під керівництвом вчителів і тренерів [31].

На даному етапі навчання повинні застосовуватися засоби термінової інформації про параметри рухів і орієнтири, що дозваляють отримувати об’єктивну оцінку якості виконання руху. На заключному етапі навчання провідною стає цілісна оцінка всіх якісних сторін дії в реальних умовах її застосування [25].

Студентський вік можна назвати завершальним етапом вікового розвитку рухової функції, після чого настає період відносної стабілізації усіх форм рухових якостей. Фізична культура і спорт у цей період стають найважливішим засобом фізичного розвитку, гарту організму, досягнення високого рівня сили, швидкості, витривалості, координації рухів, гарного функціонального стану, знань основ спортивної гігієни, виробленню стійких звичок до регулярних фізичних вправ, природною, біологічною основою для розвитку особистих якостей.

Таким чином, в основу розробки засобів і методів педагогічної дії, спрямованих на вдосконалення фізичних здібностей студентів, на заняттях з пауерліфтингу, взято закономірності їхнього вікового розвитку. Теорія і практика свідчать, що в період, коли фізична здатність збільшує очікуваний природний приріст, є всі підстави для збільшення об’єму навантажень за рахунок збільшення засобів, що стимулюють її вдосконалення.

Фізична досконалість студентів виступає не тільки як власна, але і як соціальна цінність, що відображає такий ступінь фізичного розвитку студента, його рухових умінь і навичок, що дозволяє йому якнайповніше реалізувати свої творчі й інтелектуальні можливості в суспільстві. Вона є не просто бажаною якістю майбутнього фахівця, а необхідним елементом його особової структури, необхідною умовою побудови і розвитку суспільних відносин. Фізична досконалість – важлива складова частина формування прекрасної людини. Вона повинна розглядатися крізь призму примноження духовних цінностей, підвищення фізичного та духовного розвитку, який буде сприяти гармонійному розвитку особистості.

Результати теоретичного аналізу дозволяють зробити висновок, що студентський вік є тим періодом, коли активно розвиваються всі фізичні здібності. Це є підставою для початку фізичної підготовки на цьому віковому етапі навчання із застосуванням методики формування спеціальних умінь і навичок студентів вищих навчальних закладів у процесі занять з пауерліфтингу.

Література

1.                 Андреасян  К. Б. Моделирование годичного цикла подготовки в спортивной аэробике: автореф. дис. на соискание уч. звания канд. пед. наук. – М., 1996. – 24 с.

2.                 Антипенкова  И. В. Особенности проведения занятий оздоровительной направленности с лицами женского пола 20–45 лет // Здоровье. Физическая культура. Спорт : Сб. научн. тр. / Под общ. ред. В. П. Губы. – Смоленск: СГИФК, 2002. – С. 9–12.

3.                 Brooks G. A. Exercise physiology : Human bioenergetics and its applications / G. A. Brooks, T. D. Fahey. – New York : Wiley, 1984.

4.                 Волков Е. П., Филь С. Н., Близнюк Ю. В. Оптимизация обучения юных спортсменов на основе учета индивидуальных особенностей нервной системы. – сб.: Всемир. науч. конг. “Спорт в сов. о-ве”. Педагогика. Психология. – М., 1980.

5.                 Волков Л. B. Теория и методика детского и юношеского спорта / Л. B. Волков. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 296 с.

6.                 Губа В. П. Морфобиомеханические исследования в спорте / В. П. Губа. – М. : СпортАкадемПресс, 2000. – 120 с.

7.                 Гужаловский A. A. Проблема критических периодов онтогенеза в ее значении для теории и практики физического воспитания // Очерки по теории физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – С. 211–224.

8.                 Дорохов А. Р. Физическая активность и здоровье женщин : Учебное пособие / А. Р. Дорохов, В. А. Быков / Смоленский филиал юридического института МВД РФ, СГИФК. – Смоленск, 2002. – 83 с.

9.                 Евсеев Ю. И. Физическое воспитание [Текст] : учебное пособие для студентов вузов / Ю. И. Евсеев. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2010. – 382 с.

10.            Ильиныч В. И. Физическая культура студента : учеб. для студентов вузов / В. И. Ильиныч. – М.: Гардарики, 2001. – 447с.

11.            Carter J. E. L. Somatotypes of Monreal Olympic athletes / Carter J. E. L., Aubry S. P., Sleet D. A. – New York : Karger, 1982.

12.            Касаткин Н. А. Автореф. дис. канд. пед. наук. – Киев : КГИФК, 1974.

13.            Коваленко В. А. Физическая культура в обеспечении здоровья и профессиональной подготовки студентов / В. А. Коваленово // Физическая культура и спорт в РФ (студенческий спорт). – М., 2002. – С. 43–66.

14.            Кузнєцова З. И. Когда и чему. Критические периоды развития двигательных качеств школьников / З. И. Кузнєцова // Физ. культура в школе. – 1975. – № 1. – С. 709.

15.            Лысов П. К. Анатомия / П. К. Лысов, Д. Б. Никитюк, М. Р. Сапин. – М. : Медицина, 2003. – 343 с.

16.            Методические рекомендации по совершенствованию учебного процесса по физическому воспитанию в вузе / Под ред. А. И. Завьялова, С. В. Макаревича, В. М. Рейзина. – Минск, 1987. – 82 с.

17.            Мищенко В. П. Физиология человека / В. П. Мищенко. – 1988. – № 4. – С. 613–615.

18.            Ніколаєв С. Стан фізичної підготовленості студенток вищих закладів освіти / С. Ніколаєв // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХХПІ, 2001. – № 28. – С. 32–36.

19.            Петровский А. В. Способности / Общая психология / А. В. Петровский. – М. : Просвещение, 1986. – 441 с.

20.            Пушкарев С. А. Критерии оценки гармонического морфологического развития детей школьного возраста / С. А. Пушкарев // Теория и практика физического воспитания. – 1983. – № 3. – С. 18–21.

21.            Романенко В. А. Диагностика двигательных способностей. Учебное пособие / В. А. Романенко. – Донецк : Изд-во ДонНУ, 2005, – 290с.

22.            Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів / Л. П. Сергіенко. – К. : Олімпійська література, 2001. – 440 с.

23.            Стеценко А. І. Пауерліфтинг. Теорія і методика викладання : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / А. І. Стеценко. – Черкаси : Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2008. – 460 с.

24.            Сухарев А. Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков / А. Г. Сухарев // Школа здоровья. – 1997. – Т.4, №1. – С. 7– 13.

25.            Теория и методика физического воспитания / Под редакцией Т. Ю. Круцевич. – К. : Олимпийская литература, 2003. – Том 1. – 424 с.

26.            Тимошенко О. В. Оптимізація професійної підготовки майбутніх вчителів фізичної культури: монографія / О. В. Тимошенко − К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. − 421 с.

27.            Уилмор Дж. Х. Физиология спорта и двигательной активности / Дж. Х. Уилмор, Д. Л. Костилл. – К. : Олимпийская литература, 1997. – 504 с.

28.            Уткин В. Л. Биомеханика физических упражнений / В. Л. Уткин. – М. : Просвещение, 1989. – 205 с.

29.            Филин В. П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов / В. П. Филин. – М. : Физкультура и спорт, 1974. – 232 с.

30.            Фомин Н. А. Физиологические основы двигательной активности / Н. А. Фомин, Ю. Н. Вавилов. – М. : Физкультура и спорт, 1991. – 223 с.

31.            Heckhausen H. Forderung der Lernmotivierung und der In­tellektuellen Tuchtigkeiten. In: H. Koth: Regelung und Lernen. Stutt­gart, 1969, S. 204.

32.            Чебыкина С. М. Коррекция функционального состояния центральной нервной системы студентов вуза средствами физической культуры : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.04 ,,Теория и методика физического воспитания, спортивной тренировки, оздоровительной и адаптивной физической культуры” / С. М. Чебыкина. – М. : МПУ, 1999. – 22 с.

33.            Чередова В. П. Автореф. дис. канд. пед. наук. – М.: ГЦОЛИФК, 1962.