Філософія/історія
філософії
Д.ф.н.
Майданюк І.З.
Національний
університет біоресурсів і природокористування України
Зародження ідеї суспільства як школи людяності в Харківській університетській
традиції
Котрий із періодів світової історії ми б
не розглянули, до котрого суспільного ладу не звернулися б, яку із
наймогутніших чи найзнедоленіших держав не згадали, питання того, яким повинне бути ідеальне суспільство, знайдемо на
кожному кроці. Для одних воно асоціюється з комфортним місцем існування, де
кожна людина може знайти собі заняття, яке б і матеріально, і морально її
влаштовувало, а суспільна праця могла забезпечити достойний рівень життя
непрацездатним. Для інших – це такий світ чи рівень буття, де немає ні болю, ні
страждання, ні розлук, ні втрат, ні хвилювання і переживання, ні біди, ні
бідності, ні хвороби, ні смерті. Ще інші називають ідеальним суспільством
місце, де життя проходить без конфліктів, без ворожнечі, без війн і будь-якої
боротьби. Якщо згадати великі сутри Махаяни, то ідеальною землею є та, де немає
поділу на чоловіче і жіноче, де нікому не доводиться працювати, де їжа і одяг
з’являються нізвідки.
Ідеї ідеального суспільства знаходимо
у «Державі» Платона, «Утопії» Томаса
Мора, «Новій Атлантиді» Френсіса Бекона», «Місті сонця» Томазо Кампанелли. Цей
ряд можна продовжити не одним прізвищем, в тому числі і українських мислителів,
серед котрих особливе місце займає Іоан Баптист Шад - один із родоначальників
Харківської університетської традиції.
Іоан
Баптист Шад (1758 – 1834 p.p.) належить до тих
особистостей, філософська позиція яких виробляється не лише шляхом теоретичних
міркувань, а й внутрішньою та зовнішньою боротьбою, у процесі якої формуються
життєві переконання. Запрошений за рекомендацією Гете попечителем Харківського навчального
округу графом Северином Потоцьким під час перебування останнього в Гале Й.Б.Шад
з 1804 по 1816 р. посідає кафедру умоспоглядальної та практичної філософії і завдяки
його діяльності Харківський університет постає цього часу одним із значних
центрів поширення ідей німецької класичної філософії [1, с.318].
Уродженець Баварії, вихованець єзуїтської семінарії, Шад близько
тридцяти років життя провів у бенедиктинському монастирі, проте аскетичне
життя, серйозна літературна діяльність із зібрання житій святих та коментування
Біблії призвело до серйозної духовної кризи, коли прагнення до свободи вступило
у суперечність із догмами католицької церкви і призвело до розриву із нею.
Саме у монастирі Шад ознайомився із філософією І.Канта, в якій
його привабило обґрунтування свободи і людської гідності, поглядами Фіхте і
Шеллінга, котрі він активно пропагував під час діяльності у Харківському
університеті і на основі котрих виклав власну філософську систему у працях „Логіка
чиста і прикладна ” (1812 p.), „Природне право” (1814 р.). Розуміння світу
і пізнавального процесу Й.-Б. Шадом стало підставою для звинувачення його у „гордині
безвір’я”, у „наслідуванні ним „системи
Шеллінга”, сумнівної щодо впровадження…в Росії і вкорінення її в пам’яті
молодих росіян” і навіть у неузгодженні „з корінними в державі поняттями про
державну владу”і некоректними закидами закладам, що існували в той час в Росії [2,
с.388].
З
огляду на це звернімо увагу на погляди Б.-Й. Шада на організацію суспільства і
її природні основи. Так, філософ визнає, що основні закони природи є і
основними законами розвитку суспільства, а природа мстить і карає за насильство
проти закону розвитку. Цьому вчить, наприклад, досвід французької революції,
коли під приводом природних прав люди намагалися одним ударом здолати те, що
тривало віками.
Підгрунтям для існування держави і державної влади, на думку
І.Б.Шада, є, крім взаємної угоди, природні права людини. Звичайно, головною і єдиною метою держави є
безпека її громадян, тому влада повинна
бути серйозною фізичною силою, проте навіть ця сила всередині держави не
повинна переходити межі, поза якими моральна чи релігійна совість громадян
підлягатиме контролю держави. Ніяк не можна, вважає філософ, порушувати або
затримувати переслідування кожним громадянином призначених йому природою вищих
цілей, тому держава повинна усіма доступними
їй засобами затвердити за громадянином
право на свободу у ній. Тим не менше, неправильною Шад вважає думку тих,
хто стверджує, що право постає лише із взаємного погодження або із держави,
воно повинно бути не результатом угоди чи витвором законотворця, а результатом
вивчення, розуміння і осмислення природи людини, а точніше – розуму людини,
котрий є основою свободи.
Свобода, беззаперечно, є природним правом людини, але
вона повинна надихатися розумом, „закон розуму є законом абсолютної свободи” [ 3, с. 356 ]. Кожна людина припусує собі такий закон і свято дотримується його, якщо прагне дотримуватися божественної
природи в усьому способі свого життя.
Цей природний закон дає їй право відсторонити від себе свободу діяти за
писаним законом чи проти писаного закону, бо писаний закон підпорядковує людину
зовні ( що те саме, якби примушувати людину до якихось дій фізичною силою), а
природне право силою природної свободи може перетворити абсолютну свободу в
абсолютну необхідність. Таким чином,
позитивні закони повинні відповідати законам розуму і мати їх у своїй основі.
Отож закони, що панують у державі, Шад розцінює з точки зору визнання високої гідності людини,
права її на абсолютну свободу, і якщо закон нав’язує людині свою волю всупереч
вимогам абсолютного розуму, людина перестає бути власне людиною, оскільки втрачає гідність і свободу.
Не лише кожна держава, а й сукупність усіх держав являє собою
складний організм, схожий до людського тіла, а нормальне функціонування
організму можливе лише за умови вільного функціонування його складових частин
його. Складовими частинами міждержавного організму є нації, котрі відрізняються
одна від одної залежно від клімату, звичаїв, рівня культури і різних тілесних
та духовних здібностей. Суспільна
гармонія можлива лише за умови рівності протилежностей, за якими люди
відрізняються один від одного. Премудрий Творець створив світ так, що у родині
ці протилежності визначаються родом і віком, у державі – протилежністю правителя і народу, станів та
поколінь, а в людському роді загалом – різницею націй. Людський рід може
існувати лише як співдружність вільних націй, а намагання однієї нації владарювати
над іншою є протиприродним і здатне породити лише зло. Тож зрозумілою є критика
І.Б.Шадом самодержавства як найзагрозливішої для людського роду виразки і
систем рабства, яка ґрунтується на пануванні над людьми, є вищою формою
насильства, моральною смертю для народів, могилою для всякої свободи, гідності,
досконалості, щастя. Він підкреслює, що рабство, за яким людина розглядається
як річ, суперечить природному праву, хоч з давнього часу були і тепер є ще
пани, які вважають своїм правом віднімати у рабів не лише майно, а й життя, не
визнаючи за рабом жодних людських прав. Але навіть якщо вважати, що всесвітнє
самодержавство дало б усім бажане благо – постійний мир - , це благо буде
огидним і позбавленим сенсу, бо набулося ціною свободи і людської гідності.
Більше того, Шад попереджує, що не лише
громадянин, а ціла нація, котра зі страху або недбальства підкоряється
насильству, волі іншої нації або одного тирана, „проявляє свою ницість і
заслуговує на всі ті нещастя, які загрожують їй ” [3, с. 354].
Отож, що суспільство і його закони творяться людьми, а
людина у своєму розвитку проходить три етапи: тваринний, природний і моральний
(надприродний, вищий – supernaturalis). Перехід від одного стану до іншого
зумовлюється силою хотіння, здатністю мислити і соціальним середовищем, котре і
повинно забезпечувати людську свободу. Єдиним
таким середовищем, на думку І.Б.Шада, є громадянське суспільство як „школа
справжньої людяності ” [3, с. 357], бо тільки в ньому права і обов’язки створюються
на полі доброчесності і довершеності, людина переходить із стану тваринного в
стан розумний і дістає можливість зрозуміти своє призначення відповідно до
своєї природи.
Не дивно, що такі погляди Шада виходили за межі
дозволеного в інтелектуальному просторі Російської імперії, і вигнання Шада за
її межі призвело до того, що процес розвитку філософії природного права був
штучно перерваний, а зневажливе ставлення до філософії призвело до того, що в
Харківському університеті не змогло набрати потрібної сили філософське
пізнання, так необхідне тодішньому суспільству.
Проте ретроспективна „ ревізія ” поглядів одного із
представників академічної філософії дозволяє зробити висновок, що ще на початку
ХІХ століття в Україні виробилось чітке розмежування права і закону, сформулювались
визначення ціннісних категорій ідеального суспільства, котрим вважалось
громадянське суспільство як школа для побудови
справедливої держави.
Література:
1.
Федів
Ю., Мозгова Н. Історія української філософії: Навч. посіб. – К.: Україна, 2001.
– 512 с.
3.
Шад
І.Б. Фрагменти з творів / Іоан Баптист Шад //
Хроніка 2000. Український культурологічний альманах. Випуск 37-38.
Україна. Філософський спадок століть. – С.351-357.
4.
Мозгова
Н.Г. Київська духовна академія 1819-1920: Філософський спадок / Н.Г.Мозгова. –
К. : Книга, 2004. – 320 с.
5.
Огородник
І. В. Історія філософської думки в Україні / Огородник І. В., Огородник В. В.-
К.: Вища школа, 1999. – 543 с.