Право/10. Хозяйственное
право.
Сачовська О.Р.
Курсант взводу ПМП-31 Національного університету державної
податкової служби України
Регулювання страхового ринку України: проблеми та шляхи вирішення
Страховий ринок як
частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю, що
спрямоване на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку
страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності
страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий
ринок спекулятивних і фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як
страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників та дотримання вимог
законодавства України про страхування.
Проблема державного
регулювання страхової діяльності не нова у теорії та практиці вітчизняного
страхування. Проте, з огляду на процеси інтеграції та глобалізації світового
страхового простору, вона набирає нової форми та змісту, особливо щодо
впровадження міжнародного досвіду та використання в Україні прогресивних форм
та методів державного регулювання страхової діяльності. Як відомо, державне
регулювання страхової діяльності здійснюється з метою захисту страхувальників
та забезпечення стабільності у страховій сфері. Однак інтереси держави в
регулюванні страхової діяльності цим не вичерпуються.
Оскільки система
державного нагляду та контролю в Україні на сьогоднішній день перебуває в
процесі становлення, у ній існує низка недоліків та прогалин.
Однією з першочергових
проблем державного нагляду та контролю в Україні є недосконалість
нормативно-правової бази.
Насамперед це
стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.
Зазначені питання настільки актуальні для України, що потрібно приймати окремі
закони. Зокрема, у законодавчому акті з перестрахування необхідно визначити
механізм здійснення відповідних операцій, закласти основи створення
перестрахувальної бірж; в Україні як єдиного центру, де укладалися б
перестрахувальні угоди в разі великих обсягів ризиків. Законодавчий акт щодо
діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього
сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не
врегульовано діяльності такої важливої категорії учасників страхового ринку, як
страхові брокери (і вітчизняні і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має
діяти в інтересах страхувальника: визначати разом із ним найприйнятніші умови
страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання
повноцінного договору страхування. На жаль, нині через законодавчу
невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика.
Потребує невідкладного впорядкування
нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності,
аудиту. Адже тепер баланс страховика нічим не відрізняється від балансу
будівельного комбінату. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід
ураховувати передачу резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах
після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових
показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності
для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також
преси і страхувальників). Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати
систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування
політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін.
Також до зазначених
проблем можна віднести недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються
питаннями страхування, а також державних органів і саморегулівних організацій
(об’єднань страховиків), що призводить до безсистемних рішень і зниження
загального рівня державного регулювання страхової діяльності та недостатній
обсяг повноважень державних органів щодо застосування санкцій та притягнення до
відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового
законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних
учасників страхового ринку;
На сьогодні, в
перспективі подальшого розвитку дана галузь потребує змін та вдосконалення
державної політики в галузі страхування. А саме:
— подальшого розвитку законодавчої та
нормативної бази;
—
підготовку пропозицій щодо підвищення ролі страхових компаній в
реалізації державної політики в області страхування, визначення порядку їх
участі в державних програмах страхування, надання їм державної підтримки;
— удосконалення умов ліцензування страхової
діяльності, створення диференційованої системи санкцій, які застосовуються до
страхових організацій за порушення встановлених вимог, принципів добросовісної
конкуренції;
— визначення умов,
які запобігають допуску до керівництва страховою або брокерською організацією
осіб, дії яких в минулому призвели фінансово-кредитну або іншу комерційну організацію
до банкрутства, або вони мали судимість за шахрайство, крадіжку та інші
протиправні дії;
— кваліфіковане здійснення обов'язкового
щорічного аудиту страхових компаній шляхом визначення переліку аудиторських
фірм, яким, виходячи і з забезпечення необхідними фахівцями, можнадоручити
здійснення аудиту.
Отож, аналізуючи
вищевикладене можна дійти висновку про відсутність цілеспрямованої державної
політики у сфері страхування та безсистемність розвитку вітчизняного страхового
ринку. Український страховий ринок ще не відіграє належної ролі в забезпеченні
страхового захисту громадян та суб’єктів господарювання. До цього часу чітко не
визначені місце та роль системи страхування в життєдіяльності суспільства. Ця
ситуація вимагає від держави системних, спрямованих на довгострокову
перспективу і, водночас, конкретних дій щодо відновлення довіри громадян шляхом
подолання сучасних проблем.
Список використаних джерел
1.
Про страхування. Закон України від 07.03.1996 р. //
Урядовий кур’єр. - 1996.
2.
Ефименко К. О. Развитие законодательной и нормативной
базы страхования и учет его операций / К. О. Ефименко // Экономика Украины. –
2008. – № 10.
3.
Никонович А. Страховий ринок України: проблеми та шляхи
вирішення // Економіст.- 2006.- №1.