Пономаренко Дмитро Олександрович

Криворізький Національний Університет, Україна

Міжнародні спори, їх вирішення мирним способом

Питання території в міжнародних відносинах традиційно, були предметом суперечностей між державами. Насамперед необхідно розкрити питання про кваліфікацію суперечностей між державами відповідно до міжнародного права. Всі суперечності міжнародне право поділяє на:

1. міжнародну ситуацію,

2. міжнародний спір,

3. міжнародний конфлікт.

Данні категорії відповідають певним стадіям взаємовідносин між сторонами залежно від їхнього розуміння обсягу порушених прав та інтересів, позиції щодо предмета суперечностей та інтенсивності агресивної поведінки.

Перша стадія — це міжнародна ситуація. Правова природа цього явища свідчить, що між сторонами існує винятково непорозуміння з того чи іншого об’єкта міжнародного права: поведінка однієї із сторін відхиляється від усталених стандартів, є нетрадиційною, не характерною і протилежна сторона допускає, що може статися порушення чи будь-яке інше посягання на її інтереси. Істотною умовою міжнародної ситуації є те, що жодна із сторін не переконана в наявності факту посягання на її права та інтереси. Як наслідок, сторона, на права та інтереси якої може бути здійснене посягання, намагається з’ясувати всі обставини ситуації та вжити заходів для забезпечення захисту суверенних прав та інтересів.

Міжнародний спір, відрізняється від міжнародної ситуації, він має іншу правову природу. Процесуально міжнародний спір є наступною стадією міжнародних суперечностей: сторони вже переконані у наявності факту посягання на суверенні права та інтереси. Якщо, в міжнародній ситуації сторони намагаються лише встановити факт посягання, то у випадку виникнення міжнародного спору — захистити порушені права. Дана ознака і робить міжнародний спір суттєвішим для міжнародних відносин, так як плани виправити ситуацію з боку держави на територію якої посягають та права якої порушують, може суттєво вплинути на міжнародну безпеку та мир між державами.

Особливої уваги заслуговує питання встановлення меж міжнародного спору і міжнародного конфлікту. Це передусім зумовлено тим, що в науці міжнародного права немає єдиних підходів до кваліфікації міжнародного конфлікту. Дослідники схиляються до класифікації двох категорій: міжнародний конфлікт як складова врегулювання міжнародних спорів пов’язана із агресивними актами обмежувального або примусового характеру, з одного боку і міжнародний конфлікт із застосуванням або погрозою силою — з іншого. Міжнародне право допускає лише мирне врегулювання міжнародних спорів.

Сам принцип мирного вирішення спорів був створений забезпечити мирне співіснування держав, відноситься до числа норм, що лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовариства. Відповідно до п. З ст. 2 Статуту ООН «Усі члени ООН вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість».

Мирні способи застосовуються тоді, коли між державами виникає міжнародний спір. Це вимагає встановлення змісту самого поняття "міжнародний спір". У міжнародному праві немає загальновизнаного визначення поняття «міжнародний спір». Однак, у сучасній теорії склався загалом єдиний підхід до визначення змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду, який під міжнародним спором розуміє конфлікт правових поглядів, що об'єктивно існує до початку розгляду справи. Це означає, що для наявності спору недостатньо констатації самої лише різниці в поглядах сторін із питання права чи факту або ж їхніх інтересів. Така розбіжність повинна бути об'єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї з них.

Міжнародний спір — формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір — це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

Еволюція принципу мирного вирішення міжнародних спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, котрі, у міру того як вони обмежували право звертатися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юридичний обов'язок держав використовувати такі засоби:

— принцип закріплений у Статуті ООН і у всіх міжнародних актах, що викладають принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячений ряд резолюцій Генеральної асамблеї ООН, серед яких можна виділити Манільську декларацію про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 року;
— першим багатостороннім актом, що встановив обов'язок мирного вирішення спорів, був Статут Ліги Націй, її члени зобов'язалися передавати спір, здатний викликати розірвання, на третейський або судовий розгляд або на розгляд Ради Ліги;
— більш повна формула цього принципу втілена в Паризькім пакті про відмову від війни 1928 року, у якому сторони визнали, що врегулювання або вирішення всіх спорів або конфліктів, здатних виникнути між ними, якого б характеру або якого б походження вони не були, повинні завжди вишукуватися тільки в мирних засобах;

— відповідно до Статуту ООН Декларація про принципи міжнародного права 1970 року сформулювала принцип у такий спосіб: «Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість».

Із поданого вище формулювання принципу мирного вирішення міжнародних спорів можна підсумувати, що принцип ставить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в суперечці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, котрі стосуються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетенцію будь-якої держави (принцип невтручання).

Отже, з усього вищесказаного можемо зробити висновок, що офіційно можливим принципом вирішення міжнародних спорів є мирний спосіб. Так як, часи йдуть і людство еволюціонує, колись буденні способи розв’язання спорів війною увійшли в минуле. Міжнародним правом заборонено агресивна поведінка на міжнародній арені. Тому попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права. Визначається і самостійне значення принципу сумлінності для держав, вони повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів. Також дотримуватися принципу співробітництва та невтручання: «Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів, та мирно врегульовувати спори без застосування прийомів втручанням у внутрішні справи. Особливого дотримання потребує принцип незастосування сили, тобто ніяких силових засобів вирішення конфлікту та застосування зброї, щоб не порушувати мир між державами.

Список використаної літератури:

1. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.

2. Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. — К., 2012. — 631 с.

3. Міжнародне право: Навч. Посібник / За ред. М.О. Баймуратов - X.: Одіссей, 2002. -672 с.