Студентка Онищенко М. В.

Національний авіаційний університет, Україна

Проблеми у сфері лобіювання в Україні

В українському суспільстві лобіювання існує на всіх рівнях влади. При цьому, в Україні не існує однозначного розуміння цього поняття, а саме явище сприймається негативно та частіше асоціюється з корупцією і хабарництвом, аніж із практикою реалізації інтересів різноманітних груп суспільства.

Саме відсутність належного правового регулювання лобістської діяльності породжує низку проблем, серед яких однією із найважливіших є проблема нерівноправності груп населення у здійсненні впливу на розробку та прийняття рішень органами влади. Як наслідок – значна кількість нормативно-правових актів враховує інтереси вузького кола громадян та є недостатньо обґрунтованою.

Наступною проблемою, яку породжує відсутність правового регулювання в Україні, є поширення «тіньового лобіювання», котре тягне за собою наступні негативні наслідки:

- «тіньовe лобіювання»  стимулює зловживання і часто є засобом незаконного тиску на державні структури;

- воно несе в собі велику небезпеку дискредитації, «розмивання» принципів влади народу, перетворення демократичних інститутів у інструмент задоволення потреб окремих груп;

- «тіньова» лобістська діяльність виступає як прояв соціальної несправедливості, вона дисбалансує інтереси в сторону приватного над суспільним, що сприяє зростанню соціальної напруги;

- з його допомогою можуть «проштовхуватися» інтереси іноземного капіталу – це так зване «етнічне лобіювання». Воно, переважно, спрямоване на задоволення потреб  членів конкретного етносу. У Верховній Раді і в уряді України також є потужне етнічне лобіювання. Україна стала полем гри для лобістських структур, що реалізовують інтереси іноземних урядів;

- «тіньове лобіювання» часто може блокувати дійсно важливі та необхідні управлінські рішення. 

Також для сучасної України актуальним стає питання взаємодії влади і суспільства, оскільки відсутність зворотного зв’язку з боку адміністративних органів практично не дає змогу громадянам лобіювати власні інтереси.

Існує проблема і навколо лобіювання економічних питань. Вона є найбільш болючою та найбільш актуальною. Саме матеріальні переваги та ресурси в сучасному політичному житті є головними об’єктами лобіювання в Україні.

За час переходу України до ринкової економіки дуже чітко прослідковувався характерний для слабких з одного боку і економічно перспективних в економічному плані з іншого, процес злиття бізнесу та політики. В даному контексті влада розглядається як інструмент лобіювання бізнес-інтересів. Наслідки, до яких призводять подібні процеси, катастрофічні як для політики, так і для економіки, і налічують безліч деструктивних факторів: починаючи від залежності політики від економічних угруповань і закінчуючи монополією окремих сфер господарства.

Варто звернути увагу й на те, що в Україні відсутні структури з офіційно оголошеною, зареєстрованою, відкритою, оплачуваною метою – лобістська діяльність. У нашій системі влади лобістські рішення приймаються більш закрито і менш системно.

Ще однією проблемою є те, що в сучасній українській системі відсутня стабільність, сталість та злагодженість в політичних «групах інтересів» та «групах тиску», повністю відсутні умови для створення єдиних «правил гри». Лобіювання політичних інтересів напряму супроводжується узурпацією владних повноважень та зловживанням політичного інструментарію. «Кулуарність» української політики говорить про відсутність елементів ієрархії, координації та політичної взаємодії.

Також варто звернути увагу й на нелоліки лобістської діяльності в Україні, а саме:

1) досить часто для того, щоб досягнути певної мети, лобісти беруть участь у організації різних пікетів, мітингів. Ці масові акції, як правило, мають замовний характер і оплачуються з кишені самих лобістів. У такий спосіб вони заробляють на рішеннях влади, ухвалених під тиском громадськості;

2) у своїй діяльності вони також використовують психологічний тиск на депутатів і представників виконавчої влади (дзвінки, листи, телеграми в їх адресу, особисті візити впливових діячів і місцевих виборців);

3) в умовах моральної нестійкості чиновників найефективнішим аргументом лобіста стала «валіза з грошима». Таке «лобіювання» чинним законодавством трактується як «корупційні діяння». Та на жаль, хабарі все ще залишаються найпоширенішим способом вітчизняного «лобіювання»;

4) також лобісти часто використовують у своїй практиці так званий лобістський бартер (прямий безгрошовий обмін товарами або послугами), особливо, коли справа стосується бюджетного процесу чи перерозподілу інших ресурсів.

Для усунення подібних проблем у лобістській практиці в Україні необхідно ухвалити:

· закон, який визначить сутність,  суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності, на користь кого і за яку винагороду вона здійснюється і яким буде  встановлений  порядок взаємодії лобістів з клієнтами і органами влади, обмеження на заняття лобістською діяльністю, методи лобістської діяльності, право і порядок реєстрації лобістів тощо;

· Кодекс поведінки лобістів;

· Етичні правила поведінки парламентарів, урядовців та державних службовців.

Отже, в українському суспільстві лобіювання існує на всіх рівнях влади. Але не існує однозначного розуміння цього поняття, а саме явище сприймається негативно та частіше асоціюється з корупцією і хабарництвом, ніж із практикою реалізації інтересів різноманітних груп суспільства.

Саме відсутність належного правового регулювання лобістської діяльності в Україні породжує низку проблем. Для їх усунення необхідно ухвалити такі нормативно-правові акти, як закон про лобіювання, Кодекс поведінки лобістів і Етичні правила поведінки парламентарів, урядовців та державних службовців.