Право/ 4.Трудовое право, и право социального обеспечения

Сачовська О.Р.

Курсант взводу ПМП-31 Національного університету державної податкової служби України

Індивідуальні трудові спори згідно положень Проекту Трудового кодексу України у порівнянні з чинним законодавством

Діючий Кодекс законів про працю залишився нам ще з радянських часів, у зв’язку з правонаступництвом УРСР. Держава розпалася, а закони її ще досі діють на території сучасної України. І хоч останніми роками до нього вносилися зміни, все одно він не відповідає сучасним вимогам. Проект нового Трудового кодексу України містить масу норм, які принципово по-новому визначають механізм правового регулювання трудових відносин між роботодавцем і працівником. Він дасть можливість розв'язати проблеми трудових відносин, що існували в країні протягом десятків років. Однак чи принесе він працівникам, користь чи навпаки «перекриє кисень» спробуємо вияснити на основі порівняння розв’язання індивідуальних трудових спорів між працівником і роботодавцем на основі чинного і нового Трудового кодексу.

Чинне трудове законодавство не містить визначення індивідуального трудового спору. Однак за Проектом Трудового кодексу індивідуальний трудовий спір - це розбіжності між роботодавцем і працівником з питань укладання, виконання, зміни, розірвання трудового договору, дотримання норм трудового законодавства. Приблизний перелік розбіжностей, які можуть бути предметом індивідуального трудового спору, встановлений ст.425 Проекту Трудового кодексу. Зокрема, предметом індивідуального трудового спору можуть бути розбіжності щодо колективного або трудового договору,встановлення і зміни умов праці, колективних угод, дотримання вимог трудового законодавства, інших угод між роботодавцем і працівником.

Відповідно до чинного КЗпП України трудові спори розглядають суди та комісії по трудових спорах. В даному випадку КТС є обов'язковими первинними органами по розгляду трудових спорів, які розглядають всі категорії спорів, крім віднесених до виключної компетенції судів (ст. 224 КЗпП України). Однак, у відповідності зі ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, тому з прийняттям у 1996 році Конституції України сторони можуть звертатися за дозволом будь-яких трудових спорів безпосередньо в суд без попереднього звернення до КТС.

Перелік трудових спорів, які можуть бути врегульовані КТС, на відміну від нині діючого КЗпП України, в Проекті Трудового кодексу не обмежений. У цьому зв'язку незрозумілою є норма Проекту Трудового кодексу встановлює, що суди розглядають індивідуальні трудові спори за заявою працівника, якщо спір не підлягає розгляду в КТС.

В даному Проекті кардинально змінено правовий статус КТС, а саме, з обов'язкового органу по розгляду індивідуальних трудових спорів, КТС трансформована в примирливий орган, що створюється з метою врегулювання індивідуальних трудових спорів шляхом пошуку взаємоприйнятних рішень і примирення сторін таких спорів. Єдиним органом, уповноваженим розглядати індивідуальні трудові спори відповідно до Проекту Трудового кодексу, є суд, в той час як КТС виконує виключно примирливі функції.

Проектом Трудового кодексу передбачено, що за погодженням між роботодавцем і профспілковим представником КТС може створюватися на всіх підприємствах незалежно від кількості працівників. Чинне ж трудове законодавство встановлює, що КТС може створюватися лише на тих підприємствах, загальна кількість працівників яких становить не менше 15 осіб.

Відповідно до Проекту Трудового кодексу змінено порядок формування КТС. Так, у відповідності зі ст.429 Проекту Трудового кодексу кількість представників працівників і роботодавця в КТС має бути рівним, в той час як відповідно до КЗпП України кількість працівників у складі КТС має бути не менше половини. Чисельний склад КТС визначається за взаємною згодою між роботодавцем і профспілковим представником.

Слід зазначити, що згідно з Проектом Трудового кодексу роботодавець призначає своїх представників до складу КТС своїм наказом, в той час як представники працівників у КТС обираються загальними зборами трудового колективу або ж первинною профспілковою організацією.

Проект Трудового кодексу, як і чинний КЗпП України, покладає обов'язок по організаційно-технічному забезпеченню діяльності КТС на роботодавця.

Згідно ст.225 КЗпП України для звернення до КТС встановлено тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. Працівник може звернутися за захистом своїх прав до КТС без обмеження будь-яким строком. Проте, згідно зі ст.431 Проекту Трудового кодексу зверненням працівника в КТС має передувати його звернення безпосередньо до роботодавця (якщо існуючі розбіжності між працівником і роботодавцем не були врегульовані протягом двох тижнів).

Згідно з чинним КЗпП України засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. У відповідності зі ст.433 Проекту Трудового кодексу засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше половини представників, які входять до її складу.

Строки розгляду індивідуального трудового спору КТС згідно з Проектом Трудового кодексу не змінилися і становлять 10 календарних днів.

У разі невиконання рішення КТС у добровільному порядку, чинним трудовим законодавством встановлено примусовий порядок його виконання. Так, у відповідності зі ст.230 КЗпП України, у разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк, КТС видає працівнику посвідчення, що має силу виконавчого листа. На основі такого посвідчення, пред'явленого в державну виконавчу службу не пізніше тримісячного терміну з дня його видачі, рішення КТС підлягає примусовому виконанню. Однак, Проект Трудового кодексу встановлює тільки добровільний порядок виконання рішення КТС роботодавцем.

Право оскарження рішення КТС у відповідності з Проектом Трудового кодексу України (на відміну від нині діючого КЗпП України) належить тільки працівнику. Іншими словами, роботодавець позбавлений права оскарження рішення КТС саме тому, що рішення не підлягає примусовому виконанню.

Згідно Проекту Трудового кодексу загальний строк звернення до суду за вирішенням індивідуального трудового спору продовжений з трьох місяців до трьох років. Строк звернення до суду з позовною заявою про незаконне звільнення не змінився і становить один місяць. Такий же термін встановлений Проектом Трудового кодексу застосовне до позовних вимог про переведення на іншу роботу і незаконному відмову в прийнятті на роботу.

Слід також зазначити, що Проект Трудового кодексу не обмежує оплачувану період вимушеного прогулу при незаконному звільненні працівника. Однак, у відповідності зі судовою практикою, суди дуже часто приймають рішення про компенсацію середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком.

Проект Трудового кодексу, на відміну від чинного КЗпП України, не містить норми, який би встановлював обов'язок роботодавця виплатити працівникові компенсацію у розмірі середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки при звільненні. Саме тому, працівник позбавляється права на працевлаштування з дотриманням усіх норм чинного законодавства внаслідок неправомірного позбавлення його трудової книжки колишнім працедавцем.

Також слід зазначити, що нововведенням Проекту Трудового Кодексу в частині розгляду трудових спорів є ч.3 ст.442 Проекту Трудового кодексу,яка встановлює, що з урахуванням клопотання роботодавця і згоди працівника, суд може замість відновлення на роботі прийняти рішення про виплату працівникові компенсації в розмірі, визначеному за домовленістю сторін, але не менше середньої заробітної плати за 12 місяців. Таким чином, дана норма встановлює можливість досягнення сторонами мирової угоди в частині одних позовних вимог і винесення рішення по суті інших позовних вимог. Однак, з процесуальної точки зору буде досить складно застосовувати дану норму на практиці.

Відповідно до Проекту Трудового кодексу рішення КТС приймається за згодою всіх членів комісії, які беруть участь у засіданні, а не більшістю голосів присутніх, як передбачено чинним КЗпП України. У разі незгоди хоча б одного з членів КТС, розглядається рішення, яке пропонується до прийняття, вважається неприйнятим (ч.1 ст.435 Проекту Трудового кодексу).

Звідси, аналізуючи все вище зазначене, за передбачених проектом умов роботи та прийняття рішень комісій з трудових спорів постає питання їх дієвості комісії, і загалом, доцільності створення та функціонування, оскільки, якщо навіть якщо один з членів комісії не згодний з рішенням інших членів, рішення вважається неприйнятим.

Отож, даний проект кодексу має бути суттєво доопрацьований, тому що прийняття його в існуючій редакції призведе до звуження прав працівників і відповідного розширення прав роботодавців, що в свою чергу суперечить Конституції України та чинним нормативно-правовим актам України. Як на пене, то порівняно з проектом, чинний Кодекс Законів про працю, незважаючи на свою недосконалість і те, що був прийнятий в далекому 1971 році органами державної влади якої уже більше 21 року не існує, є більш збалансованим та більшою мірою гарантує захист прав працівників.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. зі змінами та доповненнями.

2. Кодекс Законів про Працю від 10.12.1971 р. зі змінами та доповненнями.

3. Проект Трудового кодексу України.