Кречун І.В.

Корольчук І.О.

Буковинський державний

фінансово – економічний університет,

м. Чернівці

Матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури і спорту

Фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Держава повинна фінансувати, стимулювати і всебічно приділяти значну увагу розвитку фізичної культури і спорту серед населення.

Фізична культура і спорт – це галузь перед якою стоїть ряд завдань основними із яких є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства. Незважаючи на сталий розвиток ринкової системи господарювання, фінансова політика держави у галузі фізичної культури і спорту не сприяє її динамічному розвитку.

Поступово зменшується число населення країни яке активно займається

фізичною культурою та спортом, руйнуються або перепрофілюються спортивні споруди, не здійснюється їх поточний та капітальний ремонт, надмірно зменшилася кількість працюючих тренерів та спортивних інструкторів. Особливо вражаючими ці факти спостерігаються в сільській місцевості, що підтверджує контраст умов функціонування закладів фізичної культури і спорту.

Деяку увагу проблематиці фінансової політики держави в галузі фізичної культури і спорту у загальному контексті приділяли вітчизняні вчені та дослідники Л.В. Безкоровайна, М.С. Дерепа, Ю.І. Довгенько, Я.М. Казюк, В.І. Лукащук.

Матеріально-технічну базу фізичної культури і спорту складають усі види фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, фізкультурно-спортивного спорядження і обладнання, інше майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом.

На жаль, до цього часу в Україні не сформовано необхідну матеріально-технічну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку населення. Практично відсутня вітчизняна спортивна індустрія спрямована на виробництво високоякісного спортивної форми, інвентарю та обладнання, яка була б здатна скласти конкуренцію провідним виробникам такої продукції у розвинутих країнах.

Матеріально-спортивна база сфери фізичної культури і спорту також на відповідає сучасним вимогам. За рівнем забезпеченості населення фізкультурно-спортивними залами (із розрахунку на 10 тис. осіб) Україна у 2-3 рази поступається провідним країнам, щодо басейнів – відставання у 30 разів. Понад 80 % спортивних майданчиків не відповідають сучасним вимогам.

Більша частина спортивних споруд збудована ще за часів Радянського Союзу. Не здійснюються заходи щодо безбар’єрності відвідування спортивних споруд особами з обмеженими можливостями.

Рівень ресурсного забезпечення системи дитячо-юнацького та резервного спорту дуже низький і не відповідає вимогам сьогодення. У більшій частині дитячо-юнацьких спортивних шкіл відсутня власна спортивна база.

У державі практично відсутні сучасні спортивні споруди для потреб спорту вищих досягнень, у зв’язку з чим в Україні рідко проводяться масштабні міжнародні змагання з популярних видів спорту. Через гострий дефіцит сучасних баз обладнаних відповідно до міжнародних стандартів, спортсмени національних збірних команд України часто вимушені проходити підготовку за кордоном.

Усвідомлюючи суттєве відставання вітчизняної спортивної індустрії від попиту споживачів послуг у сфері фізичної культури і спорту, невідповідність матеріально-технічної і спортивної бази сучасним міжнародним стандартам і потребам спорту вищих досягнень, держава на законодавчому та виконавчому рівнях здійснює (принаймні формально) низьку заходів щодо поліпшення ситуації у цьому напрямку.

Ст. 29 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», зокрема, передбачено, що органи державної виконавчої влади та відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд незалежно від форм власності. Також визначено, що не допускається будівництво нових та реконструкція наявних дошкільних виховних та навчальних закладів освіти без передбачених нормативами фізкультурно-спортивних споруд та функціональних приміщень. Окрема увага звертається на заборону перепрофілювання та ліквідацію діючих фізкультурно-оздоровчих та спортивних споруд без створення рівноцінних споруд.

Ця проблема була предметом обговорення під час першого засідання Національної ради з питань фізичної культури і спорту при Президентові України 17 травня 2006 року, за підсумками якого Указом Президента України від 2 серпня 2006 року «Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту» місцевим органом виконавчої влади дані відповідні доручення щодо покращення стану справ у цьому напрямку.

Протягом останніх років в країні реалізується програма облаштування спортивних майданчиків у місцях компактного проживання населення.

Серед першочергових заходів щодо покращення матеріально-технічного забезпечення сфери фізичної культури і спорту передбачено:

– розробити типові проекти різноманітних спортивних споруд;

– здійснити заходи щодо облаштування сучасних спортивних майданчиків за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення за рахунок кооперації коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел;

– створити умови для забезпечення роботи пересувних пунктів прокату спортивного інвентарю та обладнання за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення;

– визначити перелік спортивних споруд, що є базовими для підготовки національних збірних команд України до офіційних міжнародних змагань та проведення в Україні офіційних міжнародних змагань, а також затвердити комплексні заходи щодо реконструкції цих споруд у відповідності до міжнародних стандартів.

Виконуючи зазначені рішення, першочерговими заходами місцевих органів виконавчої влади є розроблення регіональних програм будівництва, реконструкції капітального ремонту та утримання спортивних споруд. Відповідні програми розвитку мають бути розроблені на території кожної територіальної громади чисельністю більше 10 тисяч населення. Хоча розробка таких програм є набагато легшим завданням, ніж їх реальне фінансове забезпечення.

Список використаної літератури

1. Про фізичну культуру та спорт: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993 р. – № 3808-XII.

2. Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку фізичної культури, спорту вищих досягнень та резервного спорту: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 р. // Відомості Верховної Ради. – 2012 р. – № 152.

3. Указ Президента України «Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту» від 2 серпня 2006 р. № 667/2006. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/667/2006

4.Бальсевич В.К. Фізична культура для всіх і для кожного. - М., 2008.

5. Гадайчук Д. Л. Результати досліджень з питань використання фінансових ресурсів організаційно-управлінськими структурами у спорті вищих досягнень / Д. Л. Гадайчук // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. – 2004. – № 13. – С. 29–39.