Селезньова Ю.А., Шапошнікова Д.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Немає нічого ціннішого за здоров'я людини та життя у чистому довкіллі. Згідно з оцінками експертів Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, людське здоров'я на 8 % залежить від стану охорони здоров'я у країні, де ця людина мешкає, на 18 % від її генетики та на 74 % – від способу життя, в тому числі від умов праці та діяльності.

За статистикою Україна займає одне з перших місць у світі з виробничого травматизму. Це спричинено прагненням роботодавців досягнути найвищих економічних показників, збільшити доходи своєї діяльності, але при цьому не завжди достатньо приділяється уваги безпеці, охороні та гігієні праці, їх забезпеченню та фінансуванню. Отож, актуальним є питання правового регулювання охорони праці в Україні.

Метою данної статті є розгляд сучасного стану правового регулювання охорони праці в Україні.

Питання стосовно охорони праці в Україні розглядались в роботах провідних вітчизняних вчених таких, як Саранкіна Ю. О. [1], Лозовий А.І. [3] тощо.

Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, право на справедливі й сприятливі умови праці, включаючи винагороду, умови праці, що відповідають вимогам безпеки та санітарії. Наша держава на конституційному рівні закріпила зазначені права, гарантувала їх реалізацію. Але на сьогодні ситуація щодо дотримання і можливості реалізації трудових прав в Україні наблизилася до критичної межі [1].

Основним базовим нормативним правовим актом є Закон України «Про охорону праці» [2], у якому закріплено основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя й здоров'я в процесі трудової діяльності, належні, безпечні та здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці й стану виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Крім цього акта відносини зі створення здорових і безпечних умов праці врегульовано Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Підзаконні правові акти встановлюють технічні й соціальні нормативи з охорони праці, у тому числі за галузевою ознакою; визначають економічний механізм управління охороною праці залежно від ступеня професійного ризику та фактичного стану охорони праці на виробництві; визначають методики результатів оцінювання збитків, завданих унаслідок порушення вимог охорони праці та промислової безпеки, тощо. Підзаконних правових актів в Україні налічується близько 700. Цими актами закладено основи для впровадження економічних методів управління охороною праці в Україні, започатковано створення галузевих, регіональних і виробничих програм з питань охорони праці, організовано мережу спеціалізованих центрів для експертизи технічного стану виробничих об'єктів, підвищення безпеки їхньої експлуатації; розроблена та впроваджується єдина автоматизована інформаційна система тощо [3, с. 490].

Проте заходи, що передбачені в нормативних актах, поки що не привели до помітного поліпшення стану безпеки й умов праці. Не відповідає вимогам сьогодення ефективність управління охороною праці на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях. Не здійснюються в необхідному обсязі глибокі фундаментальні та прикладні наукові дослідження для потенційно найбільш небезпечних підприємств, виробництв і об'єктів щодо попередження й ліквідації техногенних аварій. До цього часу не працюють економічні важелі створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві. Істотного поліпшення вимагають інформаційне забезпечення та пропаганда охорони праці [3, с. 493].

Таким чином, трудове законодавство України, установлюючи заходи відповідальності за порушення норм охорони праці, дозволяє гарантувати реалізацію права працівників на здорові та безпечні умови праці. Але правозастосовна практика свідчить про те, що роботодавці, незважаючи ні на що, навіть під загрозою покарання, не завжди дотримуються приписів законодавства. Головною метою вдосконалення державної системи управління охороною праці є насамперед вирішення питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення робіт у галузі охорони праці, створення надійного механізму запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Література:

1. Саранкіна Ю. О. Сучасний стан охорони праці в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Kyuv/2009_3/53.pdf.

2. Про охорону праці : Закон України від 14 жовт. 1992 р. № 2694-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.

3. Лозовий А. І. Сучасний стан і проблеми правового регулювання охорони праці в Україні // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – 2011. – № 11. – С. 485-497.