*112324*

Географія і геологія/Природокористування і екологічний моніторинг.

Доцент Хаєцький Г.С

Студентка ІV курсу Ковтунівська Ю.В.

Вінницький державний педагогічний університет, Україна

Роль натуральних і антропогенних чинників у формуванні річкових долин України

Важливим чинником у формуванні природи річкових долин України є людська діяльність. Саме людина вносить багато змін в сформований століттями процес: створюються гідрологічні споруди, водосховища, розорюється річкова долина, будуються різні об'єкти на заплавах і терасах. Все це зумовлює безповоротний вплив на формування і зміну природних компонентів долин річок України.

Особливості річкових долин залежать від геолого-геоморфологічних особливостей водозбору. Поверхня річкового басейну впливає на формування гідрографічної мережі та режим поверхневого стоку як безпосередньо, обумовлюючи довжину, похил і форму схилів, падіння та морфометричні особливості річища тощо, так і через інші компоненти ландшафту, які тісно пов'язані з рельєфом (ґрунти та рослинність).

Більшість річок мають досить чітко окреслені долини, де виділяються річища і заплави, складені сучасним алювієм, три-чотири (у Карпатах – до восьми) рівні надзаплавних терас. Проте чіткість окремих елементів річкових долин, їх будова, характер поверхні та інші геолого-геоморфологічні ознаки, в тому числі конфігурація і особливості водозбірної площі, малюнок гідрографічної мережі тощо, на території України змінюються у широких межах. Водночас простежується певна спорідненість у будові рельєфу басейнів малих річок, розташованих у межах одного геоморфологічного регіону. Це дає змогу виділити в межах республіки кілька великих геоморфологічних регіонів з подібними рисами будови поверхні водозборів малих річок [1].

Річки виконують велику роботу: руйнують (розмивають і змивають) гірські породи, переносять частинки цих порід і відкладають їх у вигляді наносів уздовж русла чи в гирлі. Результатом їх довготривалої роботи є формування річкових долин і дельт.

Чим більший похил річки, тим більшу руйнівну роботу вона виконує. Процес руйнування річкою гірських порід називається річковою ерозією. У верхів’ях, де більший похил і швидша течія, річка головним чином врізається в земну поверхню, поглиблюючи свою долину. У середній частині та в пониззі, де похил і швидкість течії річки зменшуються, переважає відкладання принесених порід, підмивання берегів і розмивання схилів долини. Внаслідок цього долина річки розширюється. Річка починає “блукати” по долині, звиватися, утворюючи петлеподібні вигини – меандри. Вода сильно підмиває круті береги, а біля пологих відкладаються наноси. З них утворюються пляжі – пологі намивні береги. Після тривалого підмивання берегів вигини річища стають дедалі крутішими, а перемички біля їх основи звужуються. Під час повені чи паводку вода може розмити перемичку і річка отримає нове випрямлене русло. А вигин старого русла стане старицею – озером серпоподібної форми, що поступово перетвориться на болото внаслідок заростання.

Внаслідок ерозії виробляються тераси – пологі ділянки зі схилами-уступами. Вони є залишками колишніх днищ долини, що були тоді, коли річка текла на вищому рівні. Річки України мають до 7 терас, найбільше їх – в долині Дністра та його приток – 11.

Рівнинні річки мають широкі (іноді до кількох кілометрів) річкові долини переважно з пологими схилами. Русло в них звивисте, з меандрами, рукавами, протоками, островами, на заплавах багато стариць. Для гірських річок характерні здебільшого вузькі, глибокі долини з крутими схилами. Їх русла слабозвивисті, кам'янисті, з порогами та водоспадами. На окремих ділянках річка може утворювати каньйон – вузьку, глибоку долину з майже прямовисними схилами й вузьким дном. Каньйони формуються в гірських районах Криму й Карпат і на височинах, які зазнали тектонічного підняття. Наприклад, каньйони мають ліві притоки Дністра – Смотрич, що стікають з Подільської височини [4].

Сьогодні господарська діяльність людини має настільки потужний матеріальний, енергетичний і технологічний вплив на природно-ресурсний потенціал багатьох систем, що може швидко вичерпати їх ресурси бо суттєво змінити екологічний стан, спричинити незворотні де градаційні процеси та порушити динамічну рівновагу. Вплив господарської діяльності людини на природу річкових долин призвів до часткової, або навіть повної трансформації річкових долин. Наприклад, на Поділлі трансформація натуральних водних ландшафтів в антропогенні становить від 60 до 80 %, а в окремих випадках – до 90-95 %. Постійно зростаючий процес замулювання й заростання ставків і водосховищ призвів до втрати їх водного об’єму в середньому на 50-60 , а окремих ставків – на 95 % [5].

Водні антропогенні ландшафти України формують ставки та водосховища. Вони займають близько 1,2% території, різноманітні за ландшафтними особливостями і мають велике господарське значення.

Ставки – характерна ознака ландшафтів України. На більшості ставків через невеликі розміри та особливості орографії домінує мілководний (середня глибина до 3 м) тип ландшафту. Майже всю акваторію він займає на ставках малих та середніх річок. У гідрологічному відношенні ставки вивченні недостатньо, на відмінну від великих водосховищ. Навантаження з боку водозбору на них теж значно більше, ніж на великі водосховища. Ставки розвиваються в тісному взаємозв’язку з фізико-географічними умовами водозбору і його господарським використанням. Ландшафтні особливості ставків, які досягли зрілої стадії розвитку, визначаються тим, до якого типи місцевості вони приурочені. Відповідно з цим проводиться їх типологія. Ф. М. Мільков виділив три типи ставків:

1) ставки заплавного типу місцевостей;

2) ставки схилового типу місцевостей;

3) вододільні та лощинні ставки [3].

Маючи незначні розміри та об’єми води, ставки України представляють собою урочища або групу урочищ, відповідного типу місцевостей наземних ландшафтів. Через те, що вони відносяться переважно до схилові-заплавного типу місцевостей, це визначає їх основні риси – розміри та морфологію, інтенсивність замулювання, характер заростання.

Водосховища вважаються основою водних антропогенних ландшафтів. Хоча їх кількість менша ніж ставків, але вони найяскравіші представники штучних водойм України. До водосховищ, як в Україні, та ї за її межами, відносять водойми з регульованим корисним об’єктом води більше 1 млн.м3. Серед водосховищ Середнього Побужжя виділяється найбільше і найвідоміше Ладижинське.

Більшість водосховищ внаслідок невеликих розмірів є складовими частинами наземних ландшафтів фізико-географічних районів. В їхній ландшафтній структурі домінує мілководний (глибина до 5 м) тип ландшафту. Лише на Ладижинському водосховищі середня глибина становить 7,25 м, а максимальна сягає 17,8 м.

Водосховища, як правило, споруджують в долинах річок, а також заглибинах природних озер. В окремих випадках їх можуть споруджати шляхом утворення котловану. Такі водосховища називають наливними.

При створенні водосховищ відбуваються зміни природних умов та господарської діяльності як на територіях, що безпосередньо прилягають до нього так і на відстані від водойми. Масштаби, глибина, направленість цих змін визначаються розмірами водного об’єкту (площею, об’ємом водної маси, довжиною, шириною) і своєрідністю природних умов району, які можуть послабити або навпаки посилити вплив водосховища [2].

Список використаних літературних джерел

1. http://uarivers.net/ukr_rvrs/ukr_riv5_2.htm

2. Водосховища Вінницької області / Упорядник Гавриков Ю.С. — Вінниця: Вінницьке обласне управління водного господарства, 1999. — 20 с.

3. Денисик Г.І., Любченко В. Подільське Побужжя / Серія: Земля Подільська. Краєзнавчі нариси. — Вінниця: ЕкоБізнес Центр, 1999.

4. Ободовський О.Г. Руслові процеси. Навчальний посібник. – К.: Ред.-вид. центр «Київський ун-т». – 1998. – 143с.

5. Хаєцький Г .С. Замулювання та заростання ставків і водосховищ як основні процеси формування земноводних антропогенних ландшафтів Поділля // Наукові записи. Серія: Географія. — Вип. 3. — Вінниця, 2001. — С . 77–82.