*111451*

к.е.н., докторант Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУРИ В КИТАЇ: УНІКАЛЬНИЙ ДОСВІД

Україна з її перспективами вилову риби у внутрішніх водоймах на рівні 100-130 тис. т на рік, виглядає вкрай не презентабельно на фоні світових конкурентів. В.П. Максаковский вказує, що у середині 90-х років ХХ ст. Китай виловлював 23,1 млн. т риби у прісних водоймах, і 10,1 млн. т у морських, тоді як Росія, відповідно – 0,6 і 3,8 млн. т. На сьогодні аквакультура Китаю дає до 26-27 млн. т, що більше 62 % від загального річного виробництва рибопродуктів. І щорічний приріст за останнє десятиліття перевищує 1-2 млн. т біоресурсів [1]. Приклад Китаю незаперечно довів, що у продовольчому балансі держави рибна складова може бути на рівних із аграрною, а також займати й лідируючі позиції. Безумовно, це вимагає відповідних зусиль з боку системи державного регулювання, що потребує продуманого проведення політики розвитку аквакультури, як основної складової рибного господарства, і приведення вилову і переробки у відповідність з місцевими умовами. Привертає до себе увагу той факт, що такі цінні види риб, як осетрові, вже продаються в більшості міст Китаю і стають звичайною рибою для великих рибних ресторанів (при зростанні обсягів вирощування осетрових ціна знизилася за 1 кг з 40 дол. США у 1997 р. до 8 дол. нині). Важливою особливістю китайської аквакультури – є інтеграція її з іншими галузями сільського господарства (птахівництво, особливо вирощування качок, свинарство і рисівництво). Завдяки таким інтегрованим агроаквагосподарствам і широкому застосуванню полікультури (8-10 видів риби, які використовують різну кормову базу), вдається отримати високу рибопродуктивність (на малих водоймах вона сягає у розрахунку на 1 га 30-50 т). Маючи в своєму розпорядженні прибережну зону, що протягнулася на 18 тис. км., Китай інтенсивно розвиває марикультуру, збільшивши її об’єми з 450 тис. т в 1980 р. до 10-11 млн. т в 2000–2001 рр. за рахунок значного розширення акваторій марикультурних господарств і науково-обґрунтованого підбору об’єктів культивування. Велике значення в морських господарствах надається вирощуванню креветок, мідій, гребінців і водоростей; ведуться роботи по вирощуванню різних видів крабів; як і в прісноводій аквакультурі, в марикультурі китайські фахівці широко застосовують полікультуру. У багатьох господарствах одночасно вирощують креветки, краби, двостулкові молюски і водорості, а у ряді випадків – і риба. Успішно здійснюється в комерційних цілях вирощування вугрів, морських окунів, гуперів і інших риб в плавучих морських садках з подальшим їх постачанням на ринки усередині країни. Поряд з цим в Китаї почали створюватися “підводні рифи” для культивування устриць, голотурій, медуз і абалон. Марикультура поступово просувається від мілководого побережжя в глибоководну частину. Розглядаються в перспективі проекти по створенню морських господарств по вирощуванню короткоциклічних видів риб (анчоусних), що дозволить в разі успіху різко наростити виробництво марикультури. Функціонування рибного господарства Китаю базується на досить розробленій системі законів і норм, які особливо швидко розвиваються з введенням 200-мильної економічної зони і вступом Китаю в СОТ. У 1986 р. прийнятий перший базовий правовий акт – “Закон про рибальство КНР”. Для його розвитку затверджено більше 200 нормативних актів. Управління рибним господарством Китаю засноване на централізованій вертикальній системі. Центральний урядовий орган – Бюро (директорат) з рибальства (водним біоресурсам) Міністерства сільського господарства КНР, яке має в підпорядкуванні риболовецькі адміністрації в 30 провінціях і спеціальні для трьох морів (басейнів) – Південно-китайського, Східно-китайського і Жовтого. Сформовані і активно функціонують різні асоціації рибопромисловиків і рибаків. Лише у Всекитайській станції по впровадженню науки і техніки в аквакультуру працює більше 30 тис. чоловік. У них доки істотна роль держави, але вона поступово знижується на користь неурядових організацій. Планують розвиток рибного господарства в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку КНР [1]. Як бачимо, розвиток рибного господарства і аквакультури Китай здійснює системно: гармонізовані відносини державного регулювання і ринкових механізмів; дотримуються вимоги сталого розвитку (контролюється динаміка сукупності соціальних, екологічних та економічних складових розвитку рибної галузі); реалізується науково-інноваційна модель галузевого розвитку; здійснюється інтегрування аквакультури з комплементарними галузями аграрного сектора.

Безумовно, унікальний аквакультурний досвід Китаю примушує знову-таки звернутися до класичної економічної теорії, згідно з якою зв’язок ренти з землею повинен враховувати потенційні можливості рибного господарства [2, с. 188]. А.Сміт бачив цей процес так, що за допомогою продукту землі витягають рибу з води [2, с. 296]. Але китайські вчені і практики довели, що і за допомогою продукту води можна витягати тваринницькі продукти, так би мовити, “з землі”. У такому аспекті, аграрно-земельний цикл забезпечення людства продовольством може на якомусь етапі віддати пальму першості рибно-водному циклу. Враховуючи те, що життя, як стверджував Дж.Бернал, – це є епіфеномен гідросфери, а рух уперед, за висловом Г.Гегеля, – є поверненням назад, у основи, то й майбутнє людства не може прогнозуватися без урахування гідрогенізації продовольчого забезпечення.

Висновки: Таким чином, ідея диверсифікації рибного господарства у напрямку виділення аквакультури довела свою життєздатність і перспективність з точки зору участі у забезпеченні продовольчої безпеки держави. Відповідно цим довела свою правомірність також ідея інтеграції рибного господарства у аграрний сектор економіки на правах його рівноправного партнера.

Література.

1. Зиланов В.К. Рыбное хозяйство Китая в новом измерении / В.К.Зиланов, Ю.П.Мамонтов // Тихоокеанский вестник, 2003. – № 13–14.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А.Смит. – М.: ЭКСМО, 2007. – 960 с.