*112100*

Півоварчук В.

Особливості колективізації на західноукраїнських землях.

На західноукраїнську землю восени 1939 року радянська влада прийшла з чітко визначеною стратегічною лінією поведінки стосовно її сільських мешканців. Суть цієї лінії, як підкреслювалося, передбачала здійснення кооперування селянства шляхом насадження колгоспного ладу. Але про масову колективізацію на початку утвердження комуністичного режиму питання кардинально ще не ставилося. Цьому заважала низка уже згаданих раніше обставин, а також відсутність насамперед відповідних економічних умов (мізерні державні надходження, що спрямовувалися у сільське господарство, нестача необхідної нової техніки та інше).

Тому, змістом основних гасел влади, звернених до селян краю, був заклик докладати зусиль для подальшого розвитку сільського господарства.

Але поруч з цим на місцях партійно-радянські органи за вказівкою «зверху» починають все активніше і наполегливіше переконувати селян у тому, що, мовляв, єдино правильний шлях різкого піднесення цієї галузі економіки, а, значить, досягнення заможного життя, лежить через колгоспи.

По-друге, відчутну роль тут відігравала психологія селянина-власника, який міркував приблизно так: не для того відбувалися знищення та розподіл крупного землеволодіння, користування наділеною йому землею, щоб відразу віддати її у невідомо чиї руки. Причиною негативного ставлення західноукраїнського селянства до колективізації була й та дійсно правдива інформація про колгоспи, що її воно безпосередньо отримувало від українців, які прибували до регіону із Центральних і Східних земель України спочатку як бійці у складі Українського фронту, укомплектованого на основі Київського військового округу, а згодом - як цивільні особи. На наш погляд, правильнішим є висновок про те, що західноукраїнські селяни гостинно зустрічали перші частини Червоної Армії (нерідко вітаючи їх синьо-жовтими прапорами), ніж твердження протилежного змісту.

Між тим радянська влада не збиралася так легко відступати і активно проводила нав'язливу проколгоспну пропаганду. Місцеві радянські газети, що почали виходити тут, були переповнені матеріалами, де висвітлювалися нібито грандіозні успіхи соціалістичного сільського господарства Радянського Союзу й містилися заклики наслідувати приклад «народів СРСР» .

Для демонстрації «переваг» колгоспного ладу широко організовувались, починаючи з кінця 1939-го і особливо у 1940 році, масові поїздки і селян на Всесоюзну сільськогосподарську виставку.

В кінці лютого - на початку березня 1940 року в усіх західних областях УРСР були проведені обласні, районні та кущові наради працівників сільського господарства за участю сільських активістів, одноосібних селян, а також представників нечисленних тоді колгоспів. Написані під диктовку партійно-державних органів, документи рад містили трафаретні заклики до селян об'єднуватися у колгоспи.

Цілеспрямований і активний наступ влади на селянство у справі його кооперування за сталінським зразком не міг не дати деяких позитивних для неї результатів. На початку 1940 року у сільській місцевості регіону вже з'явилися перші так звані ініціативні групи для організації колгоспів.

Практичні кроки щодо здійснення колективізації суттєво відрізнялися від тих пропагандистських гасел, що гучно виголошувалися більшовицькою владою. Організація колгоспів проводилася, загалом авторитарно, наказами «зверху». Методи й форми колективізації сільського господарства, апробовані в східних областях республіки і країни в цілому, автоматично переносилися в умови західноукраїнського регіону. У багатьох районах під час організації колгоспів прийом селян до них проводився без індивідуального підходу. Практично не було села, де б не порушувався принцип добровільного вступу до колективного господарства.

Селянство регіону сприймало колективізацію загалом скептично. Найвагомішою причиною цього були непопулярність колгоспного ладу, зумовлена інформацією про радянську дійсність та незавидною практичною діяльністю абсолютної більшості створених у регіоні колгоспів. Проте більшовицька влада вперто намагалася нав'язати у сільському господарстві західних областей України радянську модель господарювання й тому у своїх діях не зупинялася ні перед будь-якими заходами. Колективізація носила, за незначним винятком, насильницький характер, супроводжувалася масовими порушеннями людських прав, зловживаннями з боку партійно-державних органів, заграванням з одними групами селянства та репресіями стосовно інших. Особливо жорстоким і різнобічним репресивним діям була піддана його заможна верства: розправа над нею мала служити повчальним уроком для всіх тих, хто намагався протистояти колективізації. Запровадження на Західній Україні колгоспного ладу здійснювалося руками відряджених сюди активістів із східних районів республіки. Разом з тим помилковим було б заперечувати участь у цьому процесі й певної, хоча незначної, частини місцевого сільського населення.

На середину 1941 року ціною величезних зусиль сталінському тоталітарному режимові вдалося охопити колективною формою власності лише трохи більше десятої частини селян, що було досить мізерним досягненням порівняно з поставленим завданням.

1. ДАВО. - Ф. І. - Оп. №. - Стер. 58. - Арк. 6,12, інші.

2. 2. Віночок тернових доль. - Бережани: Б. в., 1993. - Вип. 1. - С. 38.

3. 3. ДАФО. - Ф.І. - Ота. 3. - Стер. 58. - Арк. 11-12.