*110683*

Педагогічні науки/3.Методичні основи виховного процесу

Будаг’янц Т. М.

Комунальний заклад «Луганська спеціалізована школа I-III ступенів №57», Україна

ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Метод виховання (від гр. methodos – шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження) – шлях досягнення поставленої мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів якостей, завданих метою виховання.

Як відомо, особистість формується в діяльності. Так, для виховання такої якості особистості, як патріотизм, необхідно включити її у різноманітну суспільну діяльність, працелюбність – у трудову і пізнавальну, для формування екологічної культури – в екологічну діяльність тощо. Усе це вимагає від педагога оволодіння способами організації відповідних видів діяльності учнів, які органічно входять до змісту методів виховання. Крім цього, організовуючи діяльність учнів, педагог намагається використати такі способи впливу, які сприяють формуванню їх свідомості (знань, поглядів, переконань), охоплюють емоційно-вольову сферу особистості, удосконалюють поведінку, що в єдності створює передумови для вироблення запланованих якостей. Так, виховуючи милосердя, вихователь роз’яснює учням суть поняття милосердя, переконує у необхідності благодійної діяльності, використовує позитивні приклади прояву благодійності. При цьому він схвалює позитивні вчинки учнів, засуджує байдужість, черствість. Найважливіші способи виховної роботи, які використовуються в процесі формування у молодших школярів відносин (особистісних якостей), і є методами виховання. З цієї точки зору під методами виховання слід розуміти сукупність способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, її корекцію й удосконалення з метою вироблення у них визначених метою виховання якостей. Метод виховання А. Макаренко назвав «інструментом дотику до особистості». У співробітництві з вихованцями таких «інструментів» педагог може знайти багато. Практика виховання використовує насамперед перевірені шляхи – загальні методи виховання. Проте у багатьох випадках загальні методи виховання можуть виявитися малоефективними. Взаємодію людей завжди супроводжують глибинні психічні процеси, які при вирішенні завдання впливають певною мірою на внутрішній світ учнів. Вихователь не може їх не враховувати. Тому він шукає нові шляхи, що максимально відповідають конкретним умовам взаємодії, дозволяють швидше і з меншими зусиллями домогтися накресленого результату. Так, в одному випадку він може актуалізувати такий внутрішній механізм, як переконання (коли за допомогою логічних побудов здійснюється вплив на свідомість), в другому – навіювання (коли вплив здійснюється на підсвідомому рівні), третьому – використати ефект наслідування тощо. Часткові зміни, доповнення, удосконалення методів виховання в конкретних умовах виховного процесу називають прийомами виховання. Прийом виховання – це частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення. Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога. Від методів і прийомів виховання слід відрізняти засоби виховання. Засобами виховання є книга, слово, гра, пізнання, праця. Універсальними засобами завжди є діяльність і спілкування. Якщо під прийомом розуміють одиничний вплив, то під засобом – сукупність прийомів. Наприклад, праця є засобом виховання, але показ, оцінка праці, вказівка на помилку є прийомом виховання. Спілкування – засіб виховання, а репліка, порівняння – прийоми. У зв’язку з цим інколи в посібниках метод виховання визначається як сукупність засобів і прийомів формування в учнів тих чи інших якостей, бо структура методу обов’язково передбачає наявність прийомів і засобів.

У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання, їх упорядкування. Класифікація методів – це побудована за певною ознакою система методів. Класифікація методів допомагає педагогу усвідомлено обрати і найбільш ефективно застосувати відповідно до завдань і реальних обставин ті чи інші методи виховання. За характером методи виховання поділяються на переконання, тренування, заохочення і покарання (М. Болдирєв, М. Гончаров, Ф. Корольов та ін.). При цьому загальна ознака «характер методу» включає спрямованість, застосування, особливість та інші сторони методів. До цієї класифікації наближається група загальних методів виховання, що включає методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів (Т. Ільїна, І. Огородніков). У класифікації І. Мар’єнка названі такі групи методів, як пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуаційні, методи привчання і тренування, стимулювання, гальмування, керівництва, самовиховання. Нині найбільш доцільною і зручною для практики виховання є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості (Г. Щукіна). Відповідно до цієї характеристики методи поділяються на три основні групи. Перша група включає методи різностороннього впливу на свідомість, почуття і волю учнів; друга група передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки; третя – об’єднує методи, які виконують функції регулювання, корегування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

Таким чином, успішність формування особистості в молодшому шкільному віці залежить від методичної грамотності вчителя й уміння використовувати потенціал та різноманітність відомих на сьогодні методів в кожному конкретному випадку виховного процесу.

Література

1. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. – К., 1991. – 34 с.

2. Положення про позашкільний навчально-виховний заклад // Законодавство України про середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 9. – С. 239 –246.

3. Суходольська Л. В., Фіцула М. М. Методика виховної роботи / Л. В. Суходольська, М. М. Фіцула. – Тернопіль, 1998. – 236 с.