*112352*

Терещук А.Д.

канд. психол. наук. ст. н. с. Інституту психології

Дослідження афективних станів поведінки особистості

Виникнення афективного стану зумовлено взаємодією різних факторів, основними з яких є сила подразника, особливості психоемоційного напруження, що передували афекту (афективній реакції) та існувала безпосередньо при її виникненні, особистісні особливості індивіда та індивідуальна значущість подразника для особистості як взагалі, так і безпосередньо в межах психологічної ситуації. Афективна реакція виникає у відповідь на дію подразника, проявляється емоційними, вегетативними, моторними порушеннями, як в межах окремих симптомів, так і їх сукупністю. У виникненні та проявах афективних реакцій важливе місце займають особливості особистості в межах психічної норми або психічні розлади, а саме специфічні розлади особистості.

Афект простий є короткочасним розладом психічної діяльності непсихотичного рівня, що виникає раптово під впливом зовнішніх факторів, виявляється емоціями гніву, страху, звуженням свідомості, руховим збудженням і діями, спрямованими проти подразника. Основними відмінностями афективного стану є: а) збереженість здатності особою, що перенесла афективний стан, описати, ідентифікувати емоцію, яку вона зазнала на висоті афекту (тобто констатацію у себе на той час емоції гніву, страху, злості, ненависті тощо); б) відсутність окресленої 3-ї фази афективного стану, тобто відсутність вираженого психофізичного виснаження.

Афект фізіологічний виникає раптово під впливом зовнішніх факторів, виявляється недиференційованою емоцією, звуженням свідомості, руховим збудженням і діями, спрямованими проти подразника. Характерними ознаками фізіологічного афекту є надзвичайність реакції особи, фазність перебігу близька до патологічного афекту, раптовість виникнення (несподіваність для суб’єкта), типові судинно-вегетативні вияви, специфічні зміни комунікативної функції, часткове забуття. Відповідно до сучасних наукових поглядів, фізіологічний афект відповідає критеріям психічного розладу і значно ближчий до патологічного афекту, ніж до нормальних емоційних реакцій.

Афект аномальний виникає у особи з наявним непсихотичнм психічним розладом. Введення у науковій літературі поняття — «аномальний афект» передбачало звуження меж визначення фізіологічного афекту, із виключенням з нього афективних реакцій, що характеризуються зміненими закономірностями розвитку та аномальними механізмами перебігу в залежності від біологічного та психологічного «ґрунту», на якому виникає афективна реакція. За отриманими нами даними група «аномального афекту» за своїми клінічними проявами наближалася до групи «фізіологічного афекту».

Афект патологічний виникає раптово під впливом зовнішніх факторів і виявляється у бурхливому руховому збудженні і діях, спрямованих проти подразника та має певну фазність перебігу (підготовчу, вибухову та заключну стадії афективного стану). Наявність у особи стану патологічного афекту, виключає здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. Перша фаза (підготовча) — особистісне переосмислення стресової ситуації, виникнення і наростання емоційного напруження. Ця фаза скорочується до кількох секунд, що призводить до різкого прискорення прояву патологічного афекту.

Найважливіша умова виникнення афективної реакції — наявність конфліктної ситуації, почуття фізичної чи психічної перешкоди на шляху реалізації своїх планів, намірів. До факторів, що спричинюють афективну реакцію належать перевтома, тривале безсоння, фізичне та психічне виснаження.

На другій фазі патологічного афекту виникає короткочасний психотичний стан, коли психотична симптоматика характеризується незавершеністю, невиразністю, відсутністю зв’язку між окремими психопатологічними феноменами. Окремі розлади сприйняття можуть бути кваліфіковані як галюцинації. Крім того, з’являться психосенсорні розлади: порушення схеми тіла (голова стала великою, руки довгими), стан гострого страху, розгубленості, зміст яких може відображати реальну конфліктну ситуацію.

Подальше афективне напруження призводить до афективного вибуху з проявами особливої жорстокості, агресії, що не відповідають за змістом і силою подразнику, що спричинив їх, а також мотивам і ціннісним установкам особистості. Про порушення свідомості й патологічний характер афекту свідчать також надзвичайно різкий перехід від інтенсивної рухової активності, що властива другій фазі, до психомоторної загальмованості.

Третя фаза (заключна) характеризується відсутністю будь-яких реакцій на вчинене, відсутністю контакту. При деяких патологіях може спостерігатися афективна в’язкість (інертність, ригідність) у поєднанні зі схильністю до концентрації насамперед на неприємних переживаннях. Афективна в’язкість поєднується з афективною збудливістю.

Афективна збудливість – це схильність до надмірно легкого виникнення бурхливих емоційних спалахів, неадекватних щодо їх причини. Вона виявляється в нападах гніву, люті, запальності, які супроводжуються руховим порушенням, необдуманими діями. Роздратованість є однією з форм вияву афективної збудливості. Це схильність до легкого виникнення надмірних негативних емоційних реакцій, що за своєю виразністю не відповідають силі подразника. Дратівливість може бути властивістю патологічної особистості (наприклад, при психопатії збудливого, астенічного, мозаїчного типу) або в сукупності з іншими симптомами є ознакою астенії різного генезису (черепно-мозкової травми, важких соматичних захворювань). При низці патологій емоційні реакції стають неадекватними в тій ситуації, в якій перебуває людина. У цих випадках можуть спостерігатися емоційна парадоксальність, емоційна подвійність (амбівалентність).

Випадки, які характеризують емоційну парадоксальність, пов’язують з перевагою асоціацій за контрастом. Це прагнення завдати шкоди або заподіяти неприємність тим, кого людина особливо любить. Усі вияви емоційної парадоксальності можна зарахувати до двох груп. В одному разі це виникнення у хворого переживань, неадекватних ситуації. Наприклад, про неприємну подію повідомляють із усмішкою, а про радісну – зі слізьми. Для емоційної парадоксальності характерне ослаблення адекватних емоційних реакцій на важливі події при одночасному посиленні реакції на незначні супутні події. Така неадекватність пов’язується із психоестетичною пропорцією. Емоційні реакції при цьому важко передбачувані.

Виявом неадекватності вираження емоцій є гримаси. Під ними розуміють перебільшені, швидкомінливі мімічні рухи. За своєю експресивністю або емоційному наповненні гримаси не відповідають ситуації, внаслідок чого міміка дістає «дивне» забарвлення. Парамімія – це невідповідність мімічних виявів емоційному стану. Виявляється як патологічне рухове порушення в мімічних м’язах. При цьому може зберігатися певна довільність мімічних виразів, їх односпрямованість у зовнішньому вираженні певної емоції. Іншим виявом парамімії є дисонована міміка, коли в процес порушення з різною інтенсивністю залучаються окремі групи мімічних м’язів, і при цьому втрачається їх скоординованість. Внаслідок цього спостерігається поєднання різних, часто суперечливих один одному мімічних рухів. Наприклад, радісні очі можуть поєднуватися із щільно стиснутим «злим» ротом, або, навпаки, переляканий допитливий погляд – з усмішкою.

Емоційна подвійність (амбівалентність) виявляється в тому, що людина стосовно того самого об’єкта відчуває різні емоції: «робота смертельно набридла, треба б піти, але без неї буде нудно». У своєму крайньому вираженні емоційна подвійність свідчить про глибокий ступінь розщеплення особистості.

При емоційній монотонності емоційні реакції позбавлені гнучкості, природної залежності від зовнішніх і внутрішніх впливів. Емоції одноманітні, мова суха, позбавлена мелодійності, образності, тональність голосу приглушена. Міміка бідна, жестикуляція вбога, однотипна. Емоційне огрубіння - це втрата тонких емоційних диференціацій, тобто здатності визначати доречність тих чи інших емоційно забарвлених реакцій. Людина втрачає властиві їй раніше делікатність, тактовність, стриманість, вона стає настирливою, хвалькуватою. У неї втрачається прихильність до близьких, губиться інтерес до навколишнього.

Також відомі «псевдоафективні реакції» з імітацією зовнішнього вираження афектів, які виникають у результаті розгальмовування безумовного рефлексу. При патологічних афектах це виявляється у виникненні маячних ідей, які пов’язані, як правило, з найінтимнішими сторонами особистості, тому викликають у неї живе до них емоційне ставлення. Патологічний афект, для якого характерні похмурість, дратівливість, виявляється в невдоволенні всім: у недоброзичливості, схильності до злості й агресії, в брутальності, цинічності. В основі екстатичного афекту лежить надзвичайна гострота пережитих емоцій з відтінком щастя, захвату, замилування. Його супроводжує, як правило, дереалізація, і він характерний для психозів, що мають перебіг із зворотно-почуттєвим маренням та потьмаренням свідомості.

При диференціальній діагностиці патологічного і фізіологічного афектів необхідно враховувати, що вони мають певні спільні ознаки, зокрема короткочасність, гостроту, яскравість виразності, три фази розвитку; вибуховий характер у другій фазі, виснаження фізичних і психічних сил, а також часткове забуття — у заключній.

Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні загальні критерії афективних станів: наявність конфліктної ситуації, яка виникає раптово та зачіпає найбільш індивідуально значимі для особистості потреби (загроза життю, здоров’ю, самоповазі, соціальному престижу тощо); розвиток афективного стану безпосередньо після виникнення конфліктної ситуації; наявність емоційних проявів у вигляді гніву, страху, розпачу, відчуттів ненависті, образи, невдоволення, люті тощо; наявність вегетативних проявів у вигляді почервоніння або збліднення обличчя, тремтіння рук, сухість у роті, перебої у роботі серця, відчуття нестачі повітря тощо; наявність моторних проявів (рухове збудження різного ступеня інтенсивності); розлад комунікативних (мовної, міміко-пантомімічної тощо) функцій; тривалість: для афектів — до декількох хвилин, для афективної реакції — до декількох годин. Для діагностики окремих видів короткочасних афективних станів пропонуються відповідні кластери основних та додаткових діагностичних критеріїв. Впевнена діагностика якогось конкретного різновиду афективного стану повинна спиратись на повний «набір» основних діагностичних критеріїв. Додаткові ж діагностичні критерії мають полегшити процес диференційної діагностики.

Діагностичні критерії для окремих афективних станів:

Афективна реакція: а) відповідність загальним критеріям діагностики афективних станів, б) відсутність чіткої фазності перебігу.

Основні діагностичні критерії простого афекту: відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів; наявність ознак афективного звуження свідомості; наявність часткового забуття; фазний перебіг, обов’язкова наявність 1-ї та 2-ї стадій — підготовчої та афективного вибуху, можлива присутність окремих елементів стадії виснаження; здатність до ідентифікації емоційних проявів (страх, гнів тощо), що мали місце у стадії афективного вибуху; наявність мовного контакту, який відображає конфліктну ситуацію. Додаткові діагностичні критерії: відповідність характеру домінуючої емоції подразнику, через який виник афект; узгодженість ступеня емоційних проявів із об’єктивною значущістю подразника; збереження вегетативних проявів; можлива відсутність провини та каяття; здатність до модифікування поведінки відповідно обставинам.

Основні діагностичні критерії аномального афекту: відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів; наявність ознак афективного звуження свідомості; фазний перебіг, обов’язкова наявність 1-ї та 2-ї стадій — підготовчої та афективного вибуху; здатність до ідентифікації емоційних проявів; наявність мовного контакту, який відображає конфліктну ситуацію. Додаткові діагностичні критерії: відповідність характеру домінуючої емоції подразнику, через який виник афект; узгодженість ступеня емоційних проявів із об’єктивною значущістю подразника; змістовна єдність емоційних переживань на різних стадіях; здатність до модифікування поведінки відповідно обставинам; можлива відсутність провини та каяття.

Основні діагностичні критерії фізіологічного афекту: відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів; наявність проявів афективного звуження свідомості з фрагментарністю сприйняття оточуючого; прояви дереалізації та деперсоналізації; неповнота, вибірковість спогадів, пригадування лише окремих, найбільш значимих елементів конфлікту; чіткий фазний перебіг з обов’язковою наявністю усіх трьох стадій: підготовчої, афективного вибуху та виснаження; об’єктивна раптовість, суб’єктивна мимовільність афективного вибуху; у стадії виснаження — надзвичайна втома, прострація, спустошеність; неможливість чіткої ідентифікації емоційних проявів, що мали місце у стадії афективного вибуху. Додаткові діагностичні критерії: відсутність відчуття провини та каяття; обмеження, фрагментарність мовної продукції, яка втрачає зв’язок з афективною ситуацією; перевищення ступеня емоційних проявів порівняно з об’єктивною значущістю подразника.

Основні діагностичні критерії патологічного афекту: відповідність загальним діагностичним критеріям афективних станів; повне дезорієнтування, спотворене сприйняття оточуючого; різке, надзвичайне психомоторне збудження із автоматизованими, стереотипними діями; повна відсутність спогадів щодо скоєного; уривчасті галюцинації; чіткий фазний перебіг з обов’язковою наявністю усіх трьох стадій; раптовість афективного вибуху; у стадії виснаження — глибокий сон із наступною розгубленістю. Додаткові діагностичні критерії: відсутність реагування на зміни обставин і оточення; відсутність відчуття провини або каяття; повна відсутність мовної продукції, або окремі звуки, вигуки.

Таким чином, дослідження афективних станів передбачає наявність певного об’єму і алгоритму оцінки фактичних даних щодо психічної діяльності та поведінки особи до, на період та безпосередньо після події афективної ситуації з подальшим співставленням виявлених ознак афективного стану з запропонованими стандартами.

Література:

1. Баенская Е.Р. Помощь в воспитании детей с особым эмоциональным развитием (ранний возраст). М.: Телевинф, 2007. – 112 с.

2. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция // Лебединский В.В., Никольская О.С., Баенская Е.Р., Либлинг М.М. – М.: Изд-во МГУ, 1990.