*111599* Актуальные проблемы современных наук

05.06.2012

07 - 15 июня 2012 г.

Польша

К.п.н. Грабовенко Н.В.

Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ФАСИЛІТАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Актуальною проблемою сучасної педагогічної науки в Україні є гуманізація освіти. Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”) визначили основну мету освіти – формування освіченої, творчої особистості, забезпечення можливостей її постійного духовного самовдосконалення, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації [1]. Держава, визнаючи провідну роль педагога в досягненні поставлених реформою освіти цілей і задач виховання і навчання дітей, важливе значення надає якісним змінам системи освіти і ставить нові задачі перед педагогічною наукою.

В традиції загальної середньої освіти характерним залишається екстенсивне збільшення знань, коли їх спонтанне, штучне накопичення ототожнюється із зростанням кваліфікації. Але в сучасному інформаційному суспільстві об’єктивно знижується цінність тих знань, які сучасні користувачі легко можуть одержати з комп’ютера, які легко можуть бути доставлені електронними мережами і поштою. Проте зростає цінність розуміння, які саме знання слід одержати, як їх грамотно обробляти і використовувати у вирішенні актуальних задач. В цих умовах змістом загальної середньої освіти має стати створення адекватної світоглядної картини світу і власного буття людини. Головним орієнтиром навчання виступатиме власний освітній приріст учня, що складатиметься з його внутрішніх і зовнішніх освітніх продуктів (результатів) навчальної діяльності.

Така діяльність має бути організована через створення вчителем відповідного освітнього середовища, при якому значно мінятиметься його функція на уроці. Замість традиційного викладання (переказу, віщання, озвучування, пояснення, тлумачення, трансляції і ін.) навчального матеріалу вчитель має супроводжувати, підтримувати, мотивувати фасилітацію, виконувати роль педагогічного менеджера, режисера, модератора. Вчитель-фасилітатор здатний створити під час педагогічної взаємодії такі умови, які спонукатимуть учнів на продуктивне самовдосконалення, високу пізнавальну активність, творче відпрацювання цінностей і сенсів власної життєдіяльності[3].

Проблема підвищення кваліфікації фахівців для сучасної школи вимагає рішення цілого ряду задач, пов’язаних з розвитком особистості педагога, з його організуючою і направляючою діяльністю в процесі педагогічної взаємодії. При цьому взаємодію, в результаті якої формується і зміцнюється суб’єктна позиція учня, відбувається його особистісне зростання, розкріпачуються внутрішні резерви психічного розвитку, ми розглядаємо як фасилітативну [4]. Принциповим, стосовно професійних функцій вчителя є те, що сутнісним пріоритетом фасилітативної взаємодії виступає сприяння самостійному особистісному розвитку дитини. Практично всі вчені, що займаються проблемами підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, підкреслюють цінність вчителя, значущість розвитку його професійних, у тому числі, фасилітативних якостей, для оновлення освітньої системи і вдосконалення навчально-виховного процесу в школі (І.Бех, І.Ісаєв, В.Кан-Калик, О.Врублевська, С.Котова, А.Міщенко, В.Сластьонін та ін.). Роль вчителя, що відповідає основним положенням нової гуманістично орієнтованої освітньої парадигми, підкреслюється багатьма дослідниками (Ш.Амонашвілі, І.Бех, В.Кан-Калик, А.Маркова, Л.Мітіна, А.Міщенко, А.Мудрик, В.Сластьонін, Т.Сорочан та ін.). При цьому звертається увага на такі професійно-особистісні якості педагога, що впливають на ефективність освітнього процесу, як фасилітативна компетентність (Т.Сорочан), творчість вчителя або педагогічна творчість (Е.Гусинській, В.Кан-Калик, Н.Нікандров), організація і розвиток педагогічної співпраці (О.Анісимов, Н.Петрова, В.Рубцов), професійна підготовка вчителя і його готовність до інноваційної педагогічної діяльності (А.Міщенко, В.Сластьонін), комунікативна компетентність і культура спілкування (А.Мудрик, В.Сластьонін).

Психолого-педагогічні основи для розуміння сутності фасилітативного підходу до навчання і виховання особистості надані у гуманістичній психології в працях А.Адлера, А.Маслоу, К. Роджерса [2], у педагогічних ідеях виховання К.Вентцеля, Г.Песталоцци та інших. Розуміння процесу розвитку здібностей людини на основі принципу саморозвитку, що обумовлені новаторською позицією самої людини стосовно знань, які вона здобуває самостійно і усвідомлено, розглядаються в роботах Б.Анан’єва і С.Рубінштейна. Проблеми гуманізації стосунків у системі “вчитель-учень” засобами педагогічної фасилітації вивчалися О.Врублевською, А.Гельбак, О.Кондрашихіною та іншими.

Метою статті є розглянути особливості формування і розвитку психолого-фасилітативної компетентності педагога в системі післядипломної педагогічної освіти. Для її досягнення вирішуватимуться наступні завдання:

- розглянути сутність і структуру психолого-фасилітативної компетентності педагога;

- визначити роль певних професійно-педагогічних умінь і навиків вчителя в психолого-фасилітативній взаємодії і можливості їх формування і розвитку в системі післядипломної педагогічної освіти.

Під педагогічною фасилітацієй розуміється процес стимулювання, ініціації і заохочення саморозвитку і самовиховання учнів в процесі навчальної діяльності за рахунок особливого стилю взаємодії педагога і учня і особливостей особистості педагога [5].

Педагог, компетентний у цьому процесі, розуміє, що метою навчання і виховання дитини має стати не придбання нею знань як набору фактів і теорій, а розвиток і саморозвиток її особистості в ході самостійного навчання. Він вміє створювати сприятливі умови для осмисленого навчання, в якому зацікавлений сам учень, де відбуватиметься зміна особистості учня, його поведінки, його Я-концепції. К.Роджерс назвав таке навчання значущим для людини і визначив наступні умови, при яких воно може відбуватися:

- учні вирішують в процесі навчання проблеми, що цікавлять і є значущими для них;

- педагог у стосунках з учнями відчуває себе конгруентно, тобто у спілкуванні з учнями поводиться вільно, проявляє себе такою людиною, якою він є насправді;

- педагог проявляє безумовне позитивне ставлення до учня, здатен проникати в його внутрішній світ, розуміти його, дивитися на речі і явища його очима, залишаючись при цьому самим собою;

- педагог забезпечує засобами навчання учнів: книгами, підручниками, інструментами, матеріалами.

- педагог грає роль помічника і стимулятора значущого навчання, створює психологічний комфорт і творчу свободу учням на уроці [4].

На нашу думку, педагог-фасилітатор має володіти певними педагогічними уміннями і здібностями, які можна виокремити в такі групи: організаційні, психолого-педагогічні і професійні.

До організаційних здібностей можна віднести активність педагога, його працьовитість і комунікабельність. Дані здібності мають бути для учнів підсвідомим прикладом наслідування. Важливим є уміння педагога організовувати, захоплювати і залучати учнів в пізнавальний процес.

Основні психолого-педагогічні здібності педагога проявляються в його коректності, тактовності, моральності. Доброзичливість педагога у спілкуванні з учнями, заохочення і схвалення їхньої діяльності – це все створює особливий мікроклімат в класі, атмосферу довіри і упевненості учнів у власних силах і досяжності поставлених цілей. Об’єктивне, справедливе ставлення педагога виховує у учня почуття власної гідності і велич духу, наявність яких сприяє розвитку його творчої самостійності, творчої спрямованості і, навпаки, пригноблення почуття власної гідності веде до безхарактерності, бездумної поступливості і покірності.

Професія вчителя відвіку позначалася особливим етичним статусом. Це не тільки особиста відповідальність за виконання педагогічного обов’язку, але і правдивість, обов’язковість, вірність даному слову, порядність, нетерпимість до аморальних вчинків.

Фасилітативними методами виховання і навчання виступають дискусії, рольові ігри, обговорення ситуацій, аналіз і вирішення конфліктів. Педагогом використовуються такі прийоми в спілкуванні з учнями, як Я-висловлювання, активне слухання, позитивна увага до учня, контакт очей, фізичний контакт.

Найважливіша якість компетентного вчителя-фасилітатора – його високий професійний рівень, уміння поєднувати в методиці викладання теоретичні знання і практичні навики. Компетентні вчителі не просто ведуть урок, вони залучають учнів до спільної роботи над матеріалом, прищеплюючи їм звичку до самостійності, уміння розмірковувати, аналізувати і робити висновки. Тим самим вони сприяють розвитку творчих здібностей учнів.

Під час дискусій з вчителями, що проходять курси підвищення кваліфікації в системі післядипломної педагогічної освіти, ними були визначені певні психологічні бар’єри і труднощі в управлінні продуктивним сприйняттям навчальної інформації учнями. Більшість з них визначається тим, що в сучасній педагогіці є, як мінімум, дві тенденції-антагоністи методичного забезпечення і супроводу викладання, навіть методології навчальної діяльності:

- прагнення до максимальної свободи учнів і вчителів в створенні знань в умовах вірогідності, що забезпечує індивідуальний саморозвиток учнів;

- прагнення до максимальної регламентації змісту і навчальних дій, до уніфікації інформації і знань, що передаються, серед яких особливо декларуються “правильні”.

Психологічним бар’єром для вчителя, що застосовує на уроці фасилітацію, стає подолання поширеного і прийнятого за норму педагогічного досвіду, а саме:

- нескінченного монологу вчителя;

- маніпулювання свідомістю і поведінкою дітей; жорсткий диктат дій і “правильних” знань; превалювання репродуктивного способу надання знань і засилля інструкцій типу “роби як я”, “запам’ятай, що я говорю”;

- прагнення досягти однакових і високих результатів від всіх учнів;

- прагнення “передати” якомога більшу кількість знань і інформації, експлуатація пам’яті, а не роздумів, надання великої кількості визначень типу “Мікроскопом називається...” тощо;

- помірного темпу і способу викладання, тобто нудьги, однотипної діяльності на уроці, монотонного записування під диктування, беземоційність вчителя.

Сьогодні в педагогічну практику фасилітація впроваджується достатньо складно. Це пов’язано з внутрішньою несвободою вчителя. Програми з навчальних предметів – це типові бюрократичні документи, які гальмують справжню творчість в класі, перетворюють вчителя на клерка. Легко уявити собі почуття вчителя, у якого шість-сім уроків в паралелі і який не може звільнитися від внутрішнього цензора, – не встигаю, відхиляюся, не виконую.

Сучасні програми з навчальних предметів, переважно, задумані командно-бюрократичною системою як стандарти для взаємозамінних вчителів і припускають їх деперсоналізацію, вказують на те, що незамінних вчителів немає. Проводячи музичну аналогію, можна визнати програму викладання дисципліни як мелодію в джазі, в якому, як відомо, все будується на імпровізації. Без імпровізації педагогіка перестає бути мистецтвом: на місце творця приходить “урокодатель”, який прагне уподобатись магнітофону при мінімумі особистої відповідальності.

Вчителі, що проходять підвищення кваліфікації с системі післядипломної педагогічної освіти, визначають, що дефіцит міжособистісного спілкування в сім’ї і в школі призводить до того, що більшість школярів не мають досвіду ведення діалогу і тому вимушені постійно грати роль слухача або адресата команд дорослих. Зокрема, вони мають утруднення у формулюванні конструктивних запитань з акцентуванням своєї версії відповіді, альтернативних відповідей. Украй рідко в структурі традиційного уроку відводиться час на конструювання запитань, на відповіді на них. Практично культивується шаблонне ставлення до пояснень і нової інформації дружнім – все ясно, питань немає! Подолання такої ситуації також є задачею вчителя-фасилітатора.

Таким чином, найголовнішою професійною задачею сучасного вчителя є створення ефективного освітнього багатовимірного середовища, що враховує індивідуальні особливості, схильності і здібності учнів. Ефективність освітньо-виховного процесу визначається не тим, що робить вчитель, а тим, що під його керівництвом і за його допомогою роблять учні, самостійно і з цікавістю, яким є продукт індивідуальної і колективної діяльності.

Крім того, сучасного вчителя необхідно готувати до продуктивного формування і розвитку психолого-фасилітативної компетентності, оскільки насправді, вчителя, відповідного букві і духу фасилітації, в сьогоднішній українській школі, на жаль, немає. Звідси можна затверджувати, що в перспективі 5-10-ти років в школах мають з’явитися спеціально підготовлені (в педагогічних вузах) вчителі із спеціалізацією “фасилітатор”. Але все це в майбутньому, сьогодні ж актуальною стає задача перепідготовки будь-якого вчителя, яка здійснюється в системі післядипломної педагогічної освіти, що створює умови для професійного вдосконалення. [6;7] Для професійного росту необхідна також орієнтація педагогів на самоосвіту й саморозвиток.

Література:

1. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України.–2002. – №3.– С. 4-6.

2. Гуманістична психологія: антологія у 3-х т.: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Р.Трача, Г.Балла. – К.: Університетське видавництво “Пульсари”, 2001. – 252 с.

3. Бочкарьова Н. Особистість учителя в педагогічній спадщині Карла Роджерса/Н.С.Бочкарьова// Освіта на Луганщині. – 2010. - №1(32). – С.39-42.

4. Роджерс К. Вчитися бути вільним/ К.Роджерс //Освіта і управління. – Т.5. – число 4. – 2002. – С.126-145.

5. Справочник практического психолога. Психодиагностика / [под общей ред. С.Т.Посоховой]. – М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005. - 671с.

6. Сорочан Т.М. Фісилітація – нова функція післядипломної педагогічної освіти / Т.М. Сорочан// Освіта на Луганщині. – 2004. - №2(21). – С.8-12.

7. Сорочан Т.М. Теорія і практика професійного розвитку педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти/Т.М.Сорочан // Освіта на Луганщині. – 2009. - №2(31). – С.10-14.