Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу.

Новікова І.В., Козлова Т.Г.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Виховання студентської молоді як морально-педагогічний процес

Проблема виховання студентської молоді сьогодні набуває великого значення. Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої, інтелектуальної еліти для збагачення інтелектуального генофонду нації, сприяти вихованню духовного світу молоді, духовної культури, системи смисложиттєвих цінностей, високого рівня світоглядної культури, інтелігентності, яка стає провідною професійною характеристикою студентської молоді.

Педагогічний процес у вищій школі містить у собі два напрями – навчання і виховання. Ці складові у певному розумінні за своїм змістом збігаються, проте навчання являється засобом, а виховання цінністю педагогічно-виховного процесу. Виховання виступає як процес окультурення і олюднення кожної особистості. Зміст виховання повинен бути спрямований на формування у студентської молоді гуманістичних якостей, загальнолюдських та національних цінностей, патріотизму, реалізації природних задатків, задоволення духовних потреб і духовного самовиховання за умови розширення уявлень про різні картини світу (наукової, художньої, природної тощо).

Відомо, що особистість формується і розвивається завдяки впливу багаточисельних факторів, об’єктивних і суб’єктивних, природних та суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних та залежних від волі та свідомості людини. При цьому сама особистість виступає не як пасивна істота, а є суб’єктом свого особистого формування та розвитку.

Об’єктивні чинники виховання закладені в самому суспільстві, природа якого регулює поведінку людей. Ці об’єктивні основи закладені, зокрема, в матеріально-технічній базі суспільства, в панівних суспільних відносинах, у сфері побуту, навколишньому середовищі, а також у духовному і фізичному світі людини, тобто у її природі. Об’єктивними чинниками виховання також слід вважати всю систему соціальних інститутів, з участю яких воно здійснюється. Складовими структурними елементами системи соціальних інститутів є сім'я, засоби масової інформації, різні культурні установи, молодіжні організації, організаторська і виховна діяльність держави, існуючих у ній партій, освітніх систем, навчально-виховних закладів, зумовлені освітньо-виховними цілями, що ставляться суспільством.

До суб’єктивних чинників формування особистості належить внутрішня природа особистості, її духовно-психологічна сфера, що як потенціал активізується і реалізується, розвиваючи свою особистість. Психологія розвитку, самовизначення – категорія внутрішньої природи, яка формує особистість. Індивідуальний розвиток особистості – розвиток специфічно людських родових якостей незалежно від процесу розвитку суспільства. Джерела розвитку та людська повноцінність знаходяться в самій особистості, а не створені суспільством, яке в змозі тільки допомагати або заважати розвиткові особистості.

Цілеспрямоване формування і розвиток особистості забезпечує науково організоване виховання. Таке виховання виступає як двосторонній процес, що припускає як організацію і керівництво, так і особисту активність людини. Проте, керівна роль у цьому процесі належить педагогу. Сам по собі зовнішній виховний вплив не завжди веде до бажаного результату: він може викликати у вихованця як задовільну, так і незадовільну реакцію, або бути нейтральним. Отже, перед педагогом стоїть велика відповідальність за розвиток кожного і тому – за майбутнє.

Професійний педагог ВНЗ покликаний не виховувати, а керувати процесом виховання; не навчати, а направляти навчання; не розповідати готові істини, а допомагати зародитись думці. І чим він чіткіше розуміє цю головну функцію, тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає своїм вихованцям.

Професійний педагог повинен володіти всіма моральними якостями і перед ним має стояти найважливіша умова професійної успішності – висока вимога до себе, бо неможливо вимагати від іншого того, чим не володієш сам. Сьогодні до найважливіших якостей професійного педагога необхідно віднести гуманізм, тобто відношення до студента, як до вищої цінності на Землі, вираження цього відношення в конкретних справах і вчинках. Гуманне відношення складається з цікавості до особистості вихованця, співчуття до нього, допомоги, поваги до його думки, стану особливостей розвитку, з високих вимог до його учбової діяльності і піклування за його розвиток.

Педагог – завжди активна, творча особистість, що має справу з ситуаціями, які викликають необхідність морального вибору. Специфіка педагогічної діяльності передбачає постійне прийняття рішення за іншу людину, що потребує керування цінністю розвитку особистості студента, яке вимагає від педагога вміння обирати зміст навчання до кожного індивідуально. При цьому педагог повинен враховувати права кожного студента у своїй професійній діяльності, тобто метою педагогічно-виховного процесу має виступає особистість студента.

Таким чином, виховання являється органічною складовою педагогічного процесу, де зміст, методи і форми організації навчання мають виховний характер. Суб’єкт-суб’єктна взаємодія викладача і студента є головним фактором реалізації виховного процесу навчання, а ціннісне становлення особистості студента на гуманістичній основі визначає ефективність та результативність виховання.

Література:

1. Гур В.І. Етика – вчення про смил життя: навч.-метод. посіб. / В.І.Гур, Т.М.Свідло, Н.В.Анацька та ін. – К.: НТУУ «КПІ», 2008. – 80 с.

2. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник / С.Г.Карпенчук. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

8. Сметанський М. Суть виховання як складової педагогічного процесу / М. Сметанський // Шлях освіти. – 2006. – № 1. – С. 14–17.