Студентка Асадова Е.С.

Науковий керівник: Омельянчик С.В., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет, Україна

Проблемні питання вирішення трудових спорів в Україні та шляхи їх реформування

Розвиток соціально-трудових відносин в Україні залежить від присутності дійового порядку вирішення трудових спорів. Нині норми, які виробляють діючу систему реалізації трудових прав та інтересів робітників і службовців, закріплені в цілому ряді законодавчих актів, прийнятих у різні періоди, що утруднює їх правозастосування, а передбачена процедура розгляду трудових спорів є настільки складною та казуїстичною, що застосувати своє право на захист трудових прав та інтересів є нелегким завданням. Вказані та інші обставини створюють потребу у аналізі ситуації й виробленні пропозицій щодо удосконалення системи вирішення трудових спорів.

З’ясування правової природи та причин виникнення трудових спорів є важливим, оскільки це дозволить не лише зрозуміти суть цього складного явища суспільного життя, а й віднайти нові шляхи удосконалення трудового законодавства [1, с. 55].

Питання пов’язані із порядком вирішення колективних трудових спорів в Україні та зарубіжних країнах, приділяли увагу такі дослідники, як М.Й. Бару, Ю.М. Гриценко, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, І.О. Лосиця, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, В.О. Сафонов, В.Н. Толкунова та інші вчені.

Трудове законодавство не розкриває значення терміна «трудові спори», хоча в Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» дається визначення поняття колективного трудового спору як одного з видів трудових спорів. У науці трудового права під трудовими спорами розуміють неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів між працівником і роботодавцем розбіжності з приводу застосування норм трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, що вирішуються у передбаченому законодавством порядку [2; 3, с. 4].

В.Н. Толкунова вважає, що трудові спори – це надіслані на розгляд юрисдикційного органу суперечності суб’єктів трудового права з питань застосування трудового законодавства чи про встановлення нових умов праці в партнерському порядку. В.Н. Толкунова також зазначає, що саме таке поняття трудового спору вказує на відмінність трудових спорів від протиріч, які вирішуються спірними сторонами, і вказує, що спори виникають не лише з трудового правовідношення, але й з правовідносин, що безпосередньо з ними пов’язані у тому числі із правовідносин організаційно-управлінського характеру [4, с. 262–265].

На думку В.Н. Толкунової, причини трудових спорів – це негативні чинники, котрі викликають різну оцінку спірними сторонами здійснення суб’єктивного трудового права чи виконання трудового зобов’язання. При цьому умовами виникнення трудових спорів виступають фактори, що сприяють великій кількості трудових спорів з одних і тих самих питань або ж значно загострюють певний спір [4, с. 265].

Причини виникнення трудових спорів можуть мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. До об’єктивних причин, що породжують трудові спори, можна віднести обставини організаційного характеру: низький ступінь забезпечення захисту трудових прав і законних інтересів працівників; фінансові труднощі підприємств, які не дозволяють своєчасно виплачувати заробітну плату, надавати працівникам передбачені законодавством або колективним договором пільги, у тому числі на соціально-побутове обслуговування та на охорону праці; суперечності у законодавстві про працю, які пов’язані з реформуванням трудового законодавства щодо умов ринкової економіки; недостатня доступність законодавства про працю для роботодавця, а також для працівників та їх неналежну обізнаність [5].

Причинами суб’єктивного характеру, які породжують виникнення трудових спорів, називають: порушення законодавства про працю роботодавцями, що, у свою чергу, призводить до порушення суб’єктивних трудових прав працівників; неоднозначне тлумачення норм трудового права суб’єктами трудових правовідносин; помилки однієї із сторін спору про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення певних трудових правовідносин [6].

Запобігати суб’єктивним причинам трудових спорів слід шляхом підвищення вимог до професійної підготовки керівників підприємств, установ, організацій та приведення їх у відповідність до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 жовтня 2007 р. № 583. У цьому документі зазначається, що всі керівники повинні: володіти знаннями з права, економіки, адміністрування, фінансів, кадрового менеджменту й екології, аналізувати та узагальнювати інформацію, продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології, розробляти планові й керівні матеріали, створювати можливості для майбутнього розвитку, формування інноваційної моделі розвитку, сприяти встановленню ефективних виробничих (службових) взаємовідносин і зв’язків між працівниками, застосовувати світовий досвід і передову вітчизняну практику організації виробництва. Належне виконання вказаних обов’язків сприятиме ефективній діяльності підприємства і запобіганню трудовим спорам [3, с. 16].

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих спорів:

– у загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії із трудових спорів (КТС) і районному суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватися в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

– у судовому порядку, за якого розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

– у особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальними нормами [1, c. 56].

Розглядаючи класифікацію за ознакою підвідомчості, варто зазначити, що КЗпП також зазначає, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями з трудових спорів; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами [7; 8].

Не дивлячись на те, що трудовим законодавством в Україні передбачено позасудовий порядок, вирішення індивідуальних трудових спорів звернення працівників до комісії з трудових спорів є вкрай рідким явищем. Однією з причин є надане Конституцією України право працівникам звертатися безпосередньо до суду минаючи позасудовий порядок їх вирішення [9, с. 3-4].

Для примирення сторін колективного трудового спору до вирішення спору може залучатися спеціально створений державний орган – Національна служба посередництва і примирення. Це постійно діючий орган, покликаний сприяти врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Її основними завданнями є: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо [10].

Аналіз практики вирішення трудових спорів в Україні показав, що індивідуальні трудові спори сконцентровані на судовому порядку їх вирішення, а колективні трудові спори, навпаки, мають (за винятком колективних трудових спорів, стороною в яких є працівники, на яких відповідно до закону поширюється заборона на проведення страйків), лише позасудовий порядок урегулювання і, фактично, позбавлені можливості розгляду в суді, що робить судову систему недостатньо ефективним інструментом розгляду трудових спорів [11].

При цьому, не передбачено сприяння Національної служби посередництва і примирення врегулюванню трудових конфліктів між працівником і роботодавцем в позасудовому порядку, недостатньо використовується і потенціал соціального діалогу, як найважливішої рушійної сили розвитку трудових правовідносин.

Європейська система вирішення трудових спорів базується на актах МОП. Зазначене питання регулюють, зокрема, Конвенції МОП № 87, 95, 98, 135, 154, 173 та Рекомендації МОП № 92, 94, 129, 130, 143, 163, 180 [12]. Право працівників та роботодавців на колективні дії у випадку конфлікту інтересів передбачається Європейською соціальною хартією. Рекомендація МОП № 130 [13] відтворює процедуру “Grievance procedures”, поширену в США й в інших країн. Вона є своєрідним різновидом примирно-третейського розгляду і передбачає багатоступеневий розгляд спору між адміністрацією або спільно представниками адміністрації і профспілок. Ця процедура завершується зверненням до арбітра, рішення якого має обов’язкову силу. Відповідно до цієї процедури спочатку мають бути зроблені спроби вирішити скаргу шляхом прямих переговорів між зацікавленим працівником і його безпосереднім керівником. Якщо такі спроби не приводять до угоди, працівник передає скаргу до однієї або декількох інстанцій відповідно до правил, передбачених у колективних договорах. Процедура розгляду скарги повинна бути якомога простішою і по можливості швидкою, а формальності при її вирішенні - мінімальними. На будь-якій стадії розгляду повинна існувати реальна можливість досягнення врегулювання спору за угодою сторін [14, с. 2].

Використання наведеного порядку не означає обмеження права працівника на звернення із скаргою в компетентний державний орган по праці або судовий орган, якщо таке право визнане в національному законодавстві.

Реформування порядку й методів вирішення трудових спорів має визначати комплексні дії щодо високоякісної зміни всієї системи матеріального та процесуального права, включаючи норми не лише трудового, а й цивільно-процесуального права. Неналагоджену систему розгляду трудових спорів потрібно уніфікувати, посилюючи при цьому повноваження Національної служби посередництва та примирення, як органу, що має навики та досвід у вирішенні трудових спорів та наявну систему регіональних представництв [15, c. 198]. Зрозуміло, що й Цивільний процесуальний кодекс України потребує змін і доповнень. Адже, процедура розгляду колективних трудових спорів в ЦПК взагалі відсутня. Тому, постає потреба в уніфікації процедури розгляду трудових спорів в системі судів загальної юрисдикції.

Література:

1. П.В. Шумський Теоретико-правові проблеми вирішення трудових спорів (за чинним законодавством України) / Юридичний вісник 3(12)2009. С.55-58. http://er.nau.edu.ua/bitstream/NAU/16432/1/Шумський%20П.В..pdf.

2. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) : Закон України від 03.03.1998 р. № 137/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.

3. Трудові спори та порядок їх розгляду: навч. посіб. / авт.: П.А. Бущенко, А.М. Слюсар, Н.М. Швець; за заг. ред. В.В. Жернакова. – Х.: Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого”, 2013. – 110 с.

4. Толкунова В.Н. Трудовое право: курс лекций. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 320 с.

5. Тоюнда А.О. Роль національної служби посередництва та примирення у вирішенні трудових спорів, Наук. керівн. Биба Н.М. 2012 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.repository.hneu.edu.ua.

6. Лазарев В.В. Причины возникновения трудовых споров в современных социально-экономических условиях / Лазарев В.В. // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. – Одеса : Юридична література, 2003. – Вип. 18. – С. 724–732.

7. Кодекс законів про працю України: затв. Законом України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII ( 322а-08 ) // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – Дод. до № 50. – Ст. 375.

8. Основи держави і права України: Підручник / За ред. проф. В.Л. Ортинського, проф. В.К. Грищука, М.А. Мацька. — К.: Знання, 2008. — 583 с.

9. М.М. Ясинок, С.І. Запара Трудові спори та шляхи їх вирішення: концептуальний аспект // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://repo.sau.sumy.ua/bitstream/123456789/1538/1/2012%20%E2%84%96%208.pdf.

10. Основні завдання Національної служби посередництва та примирення // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1&Itemid=2.

11. Нова модель вирішення трудових спорів в Україні // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://profrada.kiev.ua/.

12. М.М. Ясинок, С.І. Запара Система вирішення трудових спорів в Україні та шляхи її подальшого розвитку, 2013 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/P_Visnik/Numbers/1_8_2013/08_04_01.pdf.

13. Collective dispute resolution in an enlarged European Union. URL [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lex.unict.it/eurolabor/documentazione/altridoc/eiro_collective_dispute_July_06.pdf.

14. Рекомендація МОП щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення № 130 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/993_250.

15. І. І. Шемелинець Правовий статус комісії з трудових сорів в сучасних умовах : Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. Вип.1 (2), 2015 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://asta.edu.ua/files/ctatti/08.06.15/31.pdf