Історія/ 2. Загальна
історія
Боєва С.Ю.
кандидат
історичних наук
Національний
Технічний Університет України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря
Сікорського», Україна
ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ «ЯПОНСЬКОГО ДИВА»
Після
завершення Другої Світової війни Японія опинилася у скрутному становищі.
Багато в чому воно визначалося американською окупацією, прагненням США
встановити монопольний економічний і військовий контроль над країною,
перетворити її на власну напівколонію і стратегічний плацдарм на Далекому
Сході. Японія позбавилася не тільки захоплених колоній, а й тих, якими володіла
до війни; втратила всі свої закордонні капіталовкладення. Економіка виявилася
зруйнованою. Промислове виробництво в 1946 р. становило 14 % рівня 1938 р. [5]. У країні лютувала інфляція, (в 1945—1950 pp.
7000 % ) [4, с. 250], при владі затвердилися
проамериканські елементи.
У 1946 р. в
умовах небаченого раніше піднесення демократичного руху було прийнято Конституцію,
якою створювалися передумови для розвитку економіки. Вона обмежила права
імператора, проголосила свободу слова, преси, зборів [3]. Стаття 9 Конституції
зобов'язувала Японію не вдаватися до війни. Упродовж 1946 — 1949 рр. була
проведена земельна реформа, що цілком ліквідувала поміщицьке землеволодіння [2,
с. 528]. Великі зміни відбувалися в промисловості, були розпущені
монополістичні об'єднання Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда. Побоюючись
соціального вибуху, США звільнили Японію від репарацій. Закон 1950 р. про
інвестиції відкрив доступ у країну іноземному капіталу. У роки корейської війни
Японія виконувала роль тилу для американських військ і постачальника
військового спорядження. Надходження від американських замовлень за три роки
війни становили 2,5 млрд. доларів США [1, с. 120], були зняті всі обмеження у
сфері промисловості та зовнішній торгівлі. У результаті вже в 1951 р. обсяг
випуску промислової продукції перевищив довоєнний рівень (114,4 %) [4, c, 251]. Японська економіка дістала змогу створити
стартовий капітал для подальшого ривка.
В основу моделі розвитку було покладено теорію
Кейнса, її японська модифікація стала підґрунтям індустріалізації 50-70-х
років. Упродовж цих років Японія розвивалася дуже швидкими темпами. Середній
показник становив 14—15 %, а в 1973 р.—17 % [1, с. 182]. В 60-х роках Японія здобула також першість у темпах
приросту ВНП (11,4 %) [4, с. 252]. Таких темпів
не досягла жодна капіталістична країна. За рівнем економічного розвитку Японія
стала другою індустріальною державою світу після США [3], [4, с.254]. Якщо все промислове виробництво
світу вважати за 100 %, то на частку Японії припадало приблизно 12 %. Кожне
друге судно, побудоване на верфях капіталістичних країн, було зроблено в
Японії. І це за умови, що країна практично не має сировини для промисловості.
Стає зрозумілим, чому двадцятилітнє бурхливе зростання економіки змусило
дивуватися весь світ. Звідси походить вислів «японське
економічне диво». Проте «диво» має кілька причин.
1.
Японські
монополії, виборюючи нові ринки, уклали значні капітали в нові, перспективні
галузі промисловості: радіоелектроніку, нафтохімічну, автомобільну та ін. Застосовувалися
всі новітні результати НТР; з 1950 до 1970 р. японські фірми уклали із
закордонними країнами 8012 угод про купівлю ліцензій на новітні технічні
досягнення, було
запроваджено 15 тис. іноземних ліцензій і патентів [4, с. 253].
2.
Налагодженню
виробництва дешевих товарів сприяла жахлива експлуатація робітників, заробітна
плата яких була втричі нижчою, ніж англійських,
вдвічі — західнонімецьких, майже вшестеро
- американських [2, c. 529]. При цьому японська робоча сила була і залишається високоякісною. Ще
в 1947 р. було введено безоплатну дев'ятирічну освіту, створено ефективну
систему підготовки і перепідготовки кадрів [5].
3.
Гомогенність
японської нації дала змогу їй зосередити матеріальні й моральні сили на
економічному розвитку країни й об'єднати націю навколо традиційних японських
цінностей.
4.
Важливим чинником високих темпів
економічного розвитку стало швидке відновлення основного капіталу. Тут велику
роль відіграли війни в Кореї і В'єтнамі.
5.
У 50-х роках державний апарат сприяв
процвітанню найбільших концернів, надавав їм податкові пільги, розподіляв між
ними вигідні замовлення. Все це прискорювало концентрацію і централізацію
капіталу, посилювало конкурентоспроможність підприємств [ 4, c.253 ].
Японські
монополії зробили ставку на переозброєння країни, вважаючи, що це викличе бум у
виробництві озброєнь і дасть змогу втримати високі темпи економічного
зростання. Четвертий оборонний план 1972—1976 рр. передбачав подвоєння витрат
на ці цілі й відкрив нові можливості для мілітаризму.
6.
Серед
чинників японського економічного буму слід зазначити надзвичайну
ініціативність японських підприємців, відточену систему прийняття рішень. Варто
також згадати традиційну систему найманої праці, так званий патерналізм із його
гармонійними відносинами між адміністрацією фірми і найманими робітниками [ 2,
с. 530 ], [3].
7.
Величезну
роль відіграла економічна наука, яка ґрунтувалась на тому, що сучасна ринкова
економіка не може ефективно функціонувати без державного регулювання економічних
процесів.
Отже, середина 50-х-70-х років ХХ ст. позначились стрімким зростанням японської
економіки, результатом якого були величезні зміни самої Японії та її ролі
в світі. Країна перетворилася на економічно могутню державу, одну з найбільших
торгових держав. У XXI ст. Японія увійшла під
знаком боротьби за чільне місце у світі. Центр ділової активності переміщується
до Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В ньому залучено в обіг трильйони доларів,
укладених в товари і капітали. Японія першою виступила за утворення
Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕК), а зараз веде перемови про створення в його межах Східно-Азійського
економічного співтовариства з метою об'єднання азійського ринку.
До цієї організації увійшли 11 держав Азії;
чотири американських, а також Австралія, Нова Зеландія і Папуа — Нова Гвінея.
Ці 18 країн підписали декларацію про утворення зони вільної торгівлі й
капіталовкладень. На ці країни
припадає понад 50 % світового ВВП і 40 % населення земної кулі, більше 40% світового експорту [6, с. 287] —
достатня підстава вважати це утворення новим, потужним центром світового
суперництва. Той факт, що Японія відіграє в ньому основну роль, свідчить про її
реальні претензії на лідерство в новому тисячолітті. Проте навряд чи Західна
Європа або США погодяться поступитися своїми позиціями без боротьби.
Література: