Романенко Я.А.

НТУУ «КПІ» ім. І. Сікорського, Київ, Україна

Нові технології навчання та проблеми підвищення якості освіти

У розбудові інформаційного суспільства Україна має певні зобов'язання і як член ООН, і як країна європейського вибору. Всесвітній форум з освіти (Дакар, Сенегал, квітень 2000 р.) прийняв шість цілей «Дакарських Рамок Дій» - найважливіших пріоритетів стратегії ЮНЕСКО в галузі освіти, у тому числі: забезпечення задоволення освітніх потреб всіх молодих людей і дорослих на основі рівного доступу до відповідних програм навчання. Роль новітніх інформаційних технологій у ньому більш як очевидна. На Саміті Європейського Союзу у Фейрі (Португалія, червень 2000 р.) було затверджено «План дій е-Europe», яким передбачаються конкретні дії в системі освіти: європейська молодь у цифровий вік (забезпечення Інтернет-доступу і мультимедійних засобів для всіх шкіл та адаптація освітніх систем до цифрового віку), «швидкий» Інтернет для дослідників і студентів (забезпечення швидкого доступу до Всесвітньої мережі для співпраці у роботі та навчанні). Ці плани мали конкретні та дуже жорстокі терміни – 2004 р. - і також були суттєвим фактором прискорення формування і європейської зони вищої освіти, і європейського науково-дослідницькою простору. Середньострокова стратегія Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури на 2002-2007 рр., затверджена на 31-й Генеральній конференції ЮНЕСКО у жовтні-листопаді 2001 р. передбачає дванадцять стратегічних цілей, серед яких - забезпечення загального доступу до інформаційних і комунікаційних технологій. Цією стратегією має керуватися Україна як член ЮНЕСКО у справі формування системи освіти майбутнього за принципом: « Освіта для всіх, освіта через все життя, освіта без кордонів». Це означає, що кожен університет має визначити для себе пріоритетні дії щодо визнання принципів Болонської декларації, зокрема, у напрямах інформатизації навчального процесу, наукових досліджень, адміністративної діяльності.

Якість вищої освіти, безумовно, стає основою створення «Зони європейської вищої освіти». Необхідний подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському ріннях, а також критеріїв і методологій для загального користування у сфері якості освіти. Згідно з принципами автономії навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти покладається на кожний окремий навчальний заклад, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання у національних рамках. У 2005 р. національні системи гарантії якості освіти формально включили: визначення відповідальності органів і навчальних закладів, які беруть участь у підготовці фахівців; оцінку програм навчальних закладів, яка включає внутрішній контроль, зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів; систему акредитації, сертифікації або подібні процедури; міжнародну участь, співробітництво і створення міжуніверситетських комп'ютерних мереж. На європейському рівні міністри звертаються до ENQA (European Network for Quality Assurance in Higher Education – Європейської мережі підтвердження якості вищої освіти) та її членів з пропозицією про співпрацю з асоціаціями EUA, EURASHE та ЕSIB для розроблення узгоджених стандартів, процедур та рекомендацій з питань гарантії якості, а також для впровадження системи акредитації незалежних агенцій чи органів.

Кабінет Міністрів тоді закликав уряди держав-членів РЄ підтримувати національну й міжнародну співпрацю урядових і неурядових установ, залучених до розвитку методів викладання та оцінювання в галузі викладання сучасних мов та до створення і застосування засобів навчання, включаючи інститути по створенню і застосуванню мультимедійних матеріалів. Здійснити певні кроки, необхідні для повного становлення ефективної європейської системи обміну інформацією, яка б охоплювала всі аспекти вивчення, викладання і дослідження мов, та забезпечити широке використання інформаційних технологій.

Підхід до методів вивчення та викладання має бути зрозумілим, представляти всі напрями експліцитно і прозоро та уникати упередженості і догматизму. Основним методологічним принципом Ради Європи є методи, що використовуються у вивченні, викладанні та дослідженні мов, мають розглядатися з точки зору їх найбільшої ефективності для досягнення цілей, узгоджених із потребами окремих учнів в їх соціальному контексті. Ефективність зумовлюється мотиваціями та особливостями учнів, так само як і природою людських та матеріальних ресурсів, які можуть бути застосовані. Слідування цьому фундаментальному принципу неухильно приводить до великої різноманітності цілей і до ще більшої різноманітності методів та засобів навчання. Другий Саміт проголосив підготовку до життя у демократичному суспільстві пріоритетною освітньою метою, надаючи додаткового значення наступним цілям, що переслідувались у останніх проектах, а саме: Запроваджувати методи викладання сучасних мов, які стимулюють незалежність думки, судження та дії у зв'язку з соціальними вміннями та відповідальністю. У світлі цих напрямів Комітет Міністрів надає політичного значення сьогодні та в майбутньому розвитку специфічних видів діяльності, таких як стратегії диверсифікації та інтенсифікації вивчення мови з метою підтримки плюрилінгвізму у пан-європейському контексті і приділяє увагу майбутньому посиленню освітянських зав’язків та обмінів і повнішому використанню усього потенціалу нових комунікативних та інформаційних технологій.