Романенко Я.А.

НТУУ «КПІ» ім. І. Сікорського, Київ, Україна

Генезис історичного роману на прикладі творів Олександра Дюма та Генріха Манна

 

З'явлення у літературі постаті Олександра Дюма було закономірним слідством культурного розквіту буржуазної культури Франції післянаполеонівського періоду, поштовхом і базою якої послужили Великі Просвітяни Франції та Велика французька революція, початком зацікавлення історією, працями видатних національних істориків, а також з'явленням у художній літературі жанру історичного роману, запозиченого з творів англійського письменника Вальтера Скотта;

Саме в романах Дюма з'являється завершеність сюжетних ліній у комплексі, притаманних цьому жанрові донині; низка цікавих історичних подій, призваних для того, щоб звернути увагу читача, введення в якості головних героїв як правило другорядних історичних осіб, любовна інтрига (частіш за все – любовний трикутник), конфлікт між любовною та загальною інтригою, захоплюючі батальні сцени, чи сцени двобоїв та ін. – всього того, що вимагало широке коло читачів, яке значно зросло з тим, як зміцнів та чисельно зріс молодий клас буржуазії.

Романи Олександра Дюма ні в якому разі не можна роздивлятись як історичні документи, але треба прийняти до уваги, що автор старанно вивчав конкретні історичні документи, які використовував для створення своїх романів, тим не мент, підлаштовуючи їх під обраний сюжет, як йому заманеться. Як писав про нього Андре Моруа в своїй книзі «Три Дюма»: «В отличие от Вальтера Скотта... Дюма не был ни эрудитом, ни исследователем. Он любил историю, но не уважал ее».

Що стосується Генріха Манна, то аналізуючи твори, ми можемо побачити поєднання загальноєвропейської культурної традиції з глибоким знанням і відчуттям власної національної дійсності. З цього приводу можна зробити висновок, що його захоплення історією сусідніх народів було виявом не тільки демократичних переконань митця, а й його справжнього інтернаціоналізму. При аналізуванні такого масштабного твору, як дилогії «Молоді літа короля Генріха IV», нам стає зрозуміло, що Манн виступає проти будь-яких форм національної зверхності та шовінізму. Вимальовуючи постать короля-гуманіста Генріха Наваррського, він підкреслює свою пошану до народу Франції, до його революційного духу і мужності.

Ми можемо зрозуміти, чому саме у 30-х роках була створена дилогія про «народного короля» Генріха ТУ і чому саме цей твір став найзначнішим з усього ним написаного, бо саме у цьому творі «гуманісти XVI століття теж уміють сидіти у сідлі і битися». Сам автор показує нам паралель, яку проведено для пояснення основного задуму твору, пояснює, чому саме до образу Генріха ІV він звертається у своєму творі: «Король бідних і гноблених, він був також королем філософів. Для самого Генріха Манна історія Генріха IV була принципово важливою, бо саме він король Генріх ІУ об'єднав змучену громадянською війною Францію, протягом всього свого життя, намагався припинити релігійну та політичну ворожнечу, щоб забезпечити французький народ миром, сприяв розквіту мистецтв, торгівлі, всяких ремесл.

У той час автори намагалися розгледіти у долі свого героя ретроспективний образ власної долі, чи долі свого народу. Так сталося і з Манном, бо в образі короля Генріха Наваррського митець прагнув втілити власний позитивний ідеал громадського діяча, мудрого, доброго, демократичного керманича. Він протиставив «доброго короля» фашистським диктаторам XX століття. Королева Катерина Медичі виступала в ролі диктатора не тільки для своїх власних дітей, що ми бачимо та майже з перших сторінок роману.

Образ Генріха Наваррського показаний у безперервному русі, у процесі становлення його характеру, у процесі порозуміння з навколишнім світом. Усі труднощі дитинства лише загартували хлопця і допомогли йому витримати всі випробування, опинившись у яких можна було б не лише опустити руки, а й покінчити з житіям. Спілкування, їжа, побут — все це наблизило Генріха до простих гугенотів.

Беззаперечно також, що, пишучи про ту ж саму добу, обидва письменника використовували ті ж самі історичні епізоди, адже обидва користувались здебільшого однаковими історичними документами, але ані романи Олександра Дюма, ані романи Генріха Манна ні в якому разі не можна розглядати як історичні документи.

Підхід обох авторів до написання своїх романів, різне соціально-політичне середовище, відмінний час, в якому вони жили, діяли та писали – все було інакшим. Інакшими були вимоги суспільства, та й різними були цілі авторів, з якими вони починали свою роботу.

Олександр Дюма розвинув піджанр авантюрно-історичного роману в його класичному вигляді, вводячи до нього всі необхідні елементи: динаміку, інтригу, видумані події на тлі подій історичних – такі, що тісно пов'язані з історичним контекстом.

Генріху Манну потрібно було переконати німецьке суспільство у тому, що нацизм – це така ж історична мара, якою були останні Валуа у Франції, та показати йому приклад, як саме потрібно боротися з тиранією, Дюма ж на відміну від нього не цікавлять історичні події' і постаті самі по собі – вони у нього складові жанру. Для того, щоб привернути до твору читача, він використовує любовну інтригу, конфлікт між любовною та загальною інтригою, захоплюючі батальні сцени чи сцени двобоїв та ін.

Усі персонажі Генріха Манна підпорядковані у своїй поведінці центральній Ідеї роману: так чи інакше передати атмосферу боротьби, своїми діями, словами підкреслити важливість подій, цю відбуваються, для сучасного Манну читача. Образи Манна довершені, описовий елемент розвинуто дуже добре. Дюма, на відміну від нього, здебільшого змальовує своїх героїв кількома словами, описовий елемент для нього – щось другорядне. Головне для нього – дія, й тому всі дії, всі слова його героїв підпорядковані одній меті – тільки красоті та динамічності сюжету.