Калюкін К.Б.

студент 4 курсу юридичного факультету

СПЕЦИФІКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕРНЕТ-ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

Застосування найновіших технологій і комунікацій у комерційній діяльності обумовило виникнення нових економічних явищ, таких як електронна комерція та Інтернет-торгівля [1]. Держава не залишає спроби встановити строгі рамки для вітчизняних підприємців, що ведуть бізнес в Інтер- неті. Вже прийняті деякі зміни в законодавство, а також готуються відповідні законопроекти.

Оцінюючи сьогоднішній стан, можна констатувати, що в юридичній науці, незважаючи на численні спроби, поки не було здійснено повного системного аналізу проблем правового регулювання Інтернет-торгівлі і не сформовано комплексні рекомендації з їх вирішення. Тому невизначеність правових підходів у вирішенні проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з використанням Інтернет-технологій, і, одночасно, стрімке зростання значимості подібних відносин у всіх сферах діяльності визначають її актуальність і важливість для подальшого розвитку інформаційного суспільства.

Наукові праці й публікації, присвячені питанням електронної Інтернет- торгівлі були оприлюдненні такими вченими-юристами, як Н. Г. Скачков, І.Ю. Алексеев, А. А. Ісманжанов, Л. О. Лігоненко, В. В. Мельников, Є. Л. Па- перно, Л. Н. Таранюк, В. А. Касьяненко, І. І. Свидрук. Разом з тим залишаються недослідженими питання ідентифікації суб’єктів господарювання.

Метою даної роботи є аналіз особливостей правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з використанням Інтернет-технологій, визначення правових проблем, обумовлених цими особливостями, і розробка рекомендацій з вирішення цих проблем.

Актуальність зумовлюється активізацією в науковому юридичному середовищі дискусії з приводу проблем правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з використанням інтернет-технологій, зокрема електронної комерції.

На сьогодні електронна торгівля є потужним механізмом стимулювання розвитку підприємництва і розширення збуту товарів і послуг, у тому числі і на світових ринках, у зв’язку з чим в Україні постає питання ухвалення відповідних законів, нормативних актів, розробки державних програм, які забезпечать стабільний розвиток цих відносин.

Якщо узагальнити офіційні визначення (європейської комісії, організації економічної кооперації та розвитку, світової організації торгівлі СОТ), то сутність електронної торгівлі полягає в організації процесу товарно-грошового обміну у формі купівлі-продажу на базі електронних технологій. Більш широко трактується це поняття Комісією ООН з міжнародного торгового права (UNCITRAL): електронна торгівля — це організація і технологія купівлі-продажу товарів, послуг електронним способом з використанням телекомунікаційних мереж та електронних фінансово-економічних інструментів [3].

Отже, за змістом своєї діяльності електронна торгівля суттєво відрізняється від реальної роздрібної торгівлі. їй притаманні характерні риси, особливості. Серед них можна виділити головні:

а) віртуальність — брак особистого контакту між фізичними особами- суб’єктами процесу купівлі-продажу, тобто електронна роздрібна торгівля здійснюється в режимі on-line. Реально ж роздрібна торгівля здійснюється в режимі off-line, де безпосередній фізичний контакт обов’язковий;

б) інтерактивність — адекватне інформаційне забезпечення покупця (споживача), його запиту у вигляді інтерфейсу, тобто німого діалогу;

в) глобальність — брак часових, просторових, адміністративних, соціально- демографічних, асортиментно-товарних меж;

г) динамічність — спроможність Інтернет-торгівлі до моментальних змін і адаптації до нових умов;

д) ефективність — спроможність забезпечити прибуток, інші економічні вигоди, а також соціальний ефект.

Отже, електронну торгівлю відрізняють особливості і характерні риси, яких бракує в реальних традиційних формах торгівлі, що, у свою чергу, вимагає встановлення особливого механізму правового регулювання Інтернет-торгівлі. Йдеться про державну реєстрацію суб’єктів Інтернет-торгівлі, їх ідентифікацію, оподаткування і т. д. З огляду на це можна погодитися з думкою Є. Л. Паперно про безпідставність оформлення відносин нового типу, що потребують побудови окремого комплексу норм права, які б їх регулювали, а логічно говорити про необхідність створення спеціальних норм у рамках існуючих правових інститутів [5].

Щодо України, то на відміну від низки країн, де для електронної комерції встановлені спеціальні правила регулювання і оподаткування (США, Європейський Союз), українське законодавство не передбачає в даному випадку спеціальних норм. Виходячи з цього Інтернет-торгівля регламентується тими ж нормативними актами, що і інші види торгівлі в Україні.

В Україні Інтернет-торгівля належить, як правило, до роздрібної торгівлі, оскільки через Інтернет-магазин переважно здійснюється продаж товарів і надання торгових послуг кінцевому споживачеві. Але це не виражає весь торговельний обіг з використанням мережі Інтернет та не викликає обмеження її використання. Сфера застосування Інтернет-торгівлі розширюється.

За умови здійснення продажів Інтернет-магазином договір складається на відстані і/або покупець робить попереднє замовлення у продавця. До того ж торгівля здійснюється поза торговим або офісним приміщенням, коли вибір товару і його замовлення не збігаються в часі з передачею товару покупцеві. Тому продаж через Інтернет-магазин включає одночасно елементи дистанційної торгівлі і продажу товарів на замовлення. Дистанційна торгівля і продаж товарів на замовлення в Україні регулюється Правилами продажу товарів за замовленням і поза торговими або офісними приміщеннями, затвердженими Наказом Міністерства економіки № 103 від 19.04.2007 р.

З метою здійснення ефективного правового регулювання господарських операцій у відповідності до традиційних принципів регуляторної політики держави державним органам необхідно знати місце реалізації угоди та чи вчиняється вона щодо товарів і послуг.

Застосовуючи загальні принципи правового регулювання Інтернет-торгівлі, виникають певні проблеми, зокрема:

1. Проблема ідентифікації суб’єктів господарювання — анонімність користувача Інтернет забезпечує анонімність електронної угоди. В українському Інтернет-середовищі широко поширена практика, коли сама компанія є резидентом однієї країни, адреса сайта, який їй належить, зареєстрована в іншій країні, сервер, на якому цей сайт розташований, знаходиться в третій країні. В результаті ідентифікація суб’єкта господарювання часто практично неможлива.

2. Специфічна форма угоди в електронній комерції — як правило, при продажу товарів через Інтернет-магазин єдиним документом, що підтверджує угоду, є квитанція або накладна, що підтверджує факт доставки товару споживачеві. Таким чином, традиційні юридичні і податкові документи або не складаються взагалі, або складаються у спрощеній формі, достатній для створення особистої бази даних продавця. Така система обліку не може бути розглянута і перевірена державними і податковими органами, зважаючи на відсутність належного механізму контролю і технічних засобів, що дозволяють такий контроль здійснити.

3. Екстериторіальність електронної угоди — через нестаціонарну сутність Інтернету зв’язок між мережевою адресою і географічним місцезнаходженням юридичної особи (фізичної особи) часто відсутній, що не дозволяє визначити конкретне місце розташування платника податків і, відповідно, режим його оподаткування (резидент або нерезидент). Наприклад, при реєстрації мережевої адреси компанії як домен.иа сама компанія може бути як резидентом України, так і її нерезидентом.

Важливим питанням є також особливості укладення господарських договорів купівлі-продажу. При здійсненні правочину по телефону або через пошту застосовуються загальні положення договірного права, час і місце укладення договору в такому випадку визначається місцем знаходження оферента. У разі використання пошти оферта вважається прийнятою з моменту надсилання листа. Відносно електронної пошти діють різні правила, що фіксують момент прийняття оферти. В традиційних випадках прийняття оферти контрагентом не вимагає додаткового підтвердження, при використанні ж Інтернету продавець, як правило, підтверджує, що він отримав інформацію (через електронну пошту або через веб-сторінку). Для того щоб між сторонами не виникало непорозуміння з питання характеру пропозицій, зроблених через Інтернет, і в даному випадку захистити особу, що зробила оголошення в Інтернеті, зокрема, англійська практика проводить відмінність між офертою і «пропозицією звернутися». У першому випадку слідує прийняття оферти, в другому можлива у свою чергу оферта. Така відмінність проводиться для того, щоб зрозуміти, наскільки оферент вважає себе пов’язаним своєю пропозицією. Наприклад, продавець може мати обмежений набір товару для продажу або має намір продавати обмеженому колу осіб (приміром, певного віку), або визначає територію, на яку поширюється його пропозиція, або визначає порядок розрахунку [6].

Отже, Інтернет-торгівля має низку специфічних ознак, притаманних лише їй, що визначають її особливе становище, та вимагає уваги з боку правників.

Інтернет-торгівля в Україні перебуває лише на початковій стадії розвитку. Але слід зауважити, що сучасні технології вже давно випереджають діюче законодавство. На сьогодні в Україні склалися певні передумови для розроблення і впровадження національної системи застосування електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності. Разом з тим питання розробки державної програми розвитку сфери електронної комерції поки що не розглядаються.

Для того щоб Інтернет-торгівля набула поширення та розвитку, законодавство повинно містити правові норми, що сприяють використанню комп’ютерних технологій при здійсненні угод та інших юридично важливих дій. З метою реалізації цього завдання необхідно розробити і прийняти ряд законів, і серед яких, зокрема, закон «Про електронну комерцію (торгівлю)», що врегулює відносини суб’єктів, що виникають при оформленні й здійсненні правочинів із продажу та/або постачання товарів, виконання робіт і надання послуг та інших з ними пов’язаних юридичних дій на основі електронних засобів і технологій у мережі Інтернет.

Література:

1. Свидрук І. Правове забезпечення електроної торгівлі// Господарське право. — 2001. — № 10. — С. 35.

2. Баранов О. Інтернет і право: об’єкт і предмет регулювання//Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. — 2001. — № 4 (11). — С. 155.

3. Типовий закон про електронну торгівлю// http://www.uncitral.org/uncitral/ru/uncitral_texts/electronic_commerce/1996Model.html, станом на 11.05.2012 р.

4. Таранюк Л. Н., Касьяненко В. А. Электронная торговля по сети Интернет и новые тенденции в бизнесе// Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. — 2001. — № 1-2. — С. 91.

5. Скачков Н. Г. Правовые особенности коммерческих сделок, совершаемых в сети Интернет// Lex Russica: Научн. труды Моск. гос. юрид. академии. — 2005. № 4. — С. 823.

6. Мельников В. В. Особенности заключения сделок в глобальной сети Интернет: проблемы теории и практики // Право и образование: Современный гуманитарный университет. — 2009. — № 11. — С. 156.