Економічні науки/Економіка
підприємства
Муляр
О. С.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ОБҐРУНТУВАННЯ МОДЕЛІ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ПОСТАЧАННЯ ВИРОБНИЧОГО
ПІДПРИЄМСТВА
З переходом до
ринкової економіки відбулися істотні зміни на ринку, були втрачені функції
державного розподілу матеріальних ресурсів. З'явилася велика кількість дрібних
посередницьких структур, що функціонують в обмежених секторах ринку і беруть на
себе певну частину обороту ресурсів, а, отже, становлять конкуренцію не тільки
собі подібним, але й великим оптовим посередникам (принаймні, в частині
одержання замовлень). Нині оборот продукції виробничо-технічного призначення
базується на ринковому співвідношенні платоспроможного попиту та пропозиції,
набуваючи рис ринкового розподілу.
Матеріально-технічне
забезпечення підприємства являє собою раціонально, організоване забезпечення
виробництва знаряддями й предметами праці.
Воно включає
організаційно-економічні заходи щодо виявлення потреб у матеріально-технічних
ресурсах;їхньому пошуку, придбанню, своєчасному завезенню, зберіганню й
ощадливому використанню; регулюванню матеріальних запасів, підготовці
матеріалів до виробничого споживання, доставці їх у цехи, на ділянки й робочі
місця. Цю роботу виконує відділ матеріально-технічного забезпечення
(постачання).
Матеріально-технічні
ресурси здобуваються на ринку безпосередньо в підпрИємств-виробників за прямими
господарськими зв’язками або через організації-посередники. Періодична
закупівля матеріальних ресурсів може здійснюватися на товарних біржах.
При виборі
постачальників варто враховувати ряд факторів: територіальну віддаленість і
оперативність поставок, відповідність виробничої потужності постачальників
потребам підприємства в матеріальних ресурсах, їхню якість, ціну, умови
розрахунків, можливість надання кредиту та ін. Перевага віддається тому
партнерові, який забезпечує кращі умови з мінімальними витратами.
Між постачальниками
й споживачами матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що
регламентує умови поставки: обсяг, якість, ціну товару, форму розрахунків,
строки доставки, відповідальність за порушення умов договору.
Своєчасне й
безперебійне матеріально-технічне забезпечення виробництва залежить від точного
визначення потреби в матеріальних ресурсах за напрямками їх використання:
основне виробництво; капітальне будівництво; науково-дослідні роботи;
ремонтно-експлуатаційні потреби; виготовлення технологічного оснащення й
інструменту; приріст незавершеного виробництва; створення виробничих запасів.
Існує кілька методів
розрахунку потреби в основних матеріалах, застосовуваних у різних галузях
промисловості:
— метод прямого
рахунку (нормативний), заснований на використанні, двох показників: норми
видатку матеріальних ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг) і обсягу
виробництва продукції (виконаних робіт, послуг);
— метод аналогії.
Виріб, на який ще немає норм ви- і/елі) датку, прирівнюється до аналогічного
виробу, на який норми видатку вже затверджені, але вводяться поправочні
коефіцієнти;
— метод типових представників — припускає
використання середньозваженої норми видатку матеріалу на типовий представник
цілої групи виробів;
— метод динамічних коефіцієнтів. Потреба в
матеріальних ресурсах установлюється, виходячи з фактичного видатку даного
матеріалу в минулому періоді, індексу програми виробництва й індексу норм
видатку матеріалів;
— засіб, що враховує відсотковий вміст
кожного компонента в готовій продукції;
— за допомогою формул хімічних реакцій (у
хімічній промисловості) з урахуванням молекулярної ваги готового продукту й
вихідної сировини, відсоткового вмісту чистої речовини в сировині й готовому
продукті, величини втрат та ін.
Матеріальні ресурси
надходять на підприємство з інтервалами, а використовуються щодня, тому
необхідно створювати їхні запаси. За призначенням запаси діляться на:
— поточні запаси, які забезпечують роботу
підприємства в період між двома черговими поставками;
— підготовчі запаси — створюються в тих
випадках, коли перед використанням матеріальних ресурсів потрібна їхня
спеціальна підготовка (сушіння, розкрій, виправлення й т. д.);
— страхові запаси — необхідні на випадок
несподіваної затримки чергової партії матеріалів.
Раціональне
використання (споживання) і економія сировини, матеріалів, палива і енергії є
одними із важливих умов функціонування підприємства в умовах ринку, переводу
економіки на інтенсивний шлях. Раціональне використання матеріальних ресурсів –
це доцільне обґрунтоване їх використання, їх витрати на рівні мінімуму при
виробництві одиниці продукції.
В загальному вигляді
економія матеріальних ресурсів – це підвищення їх рівня корисного використання,
яке виражається у зниженні питомої витрати матеріалів на одиницю споживчого
ефекту, котрий одержують у результаті раціонального споживання матеріальних
ресурсів. Значення економії матеріальних ресурсів зростає в зв’язку із
збільшенням обсягу виробництва продукції.
Зменшення
матеріальних витрати безпосередньо впливає на зниження собівартості продукції,
оскільки вони становлять біля 75-80 відсотків витрат підприємства, із них біля
60 відсотків припадає на матеріали і сировину.
Скорочення
матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції – це більш значний резерв
економії порівняно із зниженням трудоємності і фондоємності виробництва: 1
відсоток економії матеріалів забезпечує скорочення витрат у 2-2,5 раза більше
ніж 1 відсоток економії фонду зарплати та в 2-4 рази більше, ніж 1 відсоток
скорочення капітальних вкладень.
Таким чином
ресурсозбереження виступає як важливіший фактор підвищення ефективності
виробництва. Основним завданням ресурсозбереження є: забезпечення економного і
раціонального використання матеріальних ресурсів; ліквідація невиробничих
витрат або перевитрати матеріальних ресурсів; оптимізація структури
ресурсопроживання на основі впровадження нових проектних, конструкторських і
технологічних рішень, які дозволяють підвищити комплексність використання
матеріальних ресурсів; розширення застосування вторинних ресурсів; розширення
застосування вторинних ресурсів, організація повної переробки виробничих
відходів і матеріалів, збір і утилізація побутових відходів; скорочення витрат
матеріальних ресурсів на всіх стадіях виробництва і споживання при транспортуванні
та зберіганні; прискорення оборотності обігових засобів, скорочення виробничих
запасів, вивільнення частини ресурсів із обігу тощо.
В процесі
виробництва для зниження витрат з матеріально-технічного забезпечення можна
використовувати наступні шляхи:
- збільшення
одиничної потужності машин і агрегатів. Цей показник характеризує одночасно
підвищення їх якості;
- ліквідація
виробничого браку. Підприємства несуть прямі витрати у випадку виготовлення
бракованої продукції. Випуск неякісної чи бракованої продукції знижує рівень
рентабельності, збільшує собівартість і продуктивність виробництва. Брак і
неякісна продукція означають пряму розтрату виробничих ресурсів, збільшують
витрати;
- використання
замінників дефіцитних матеріальних ресурсів. Бурний розвиток хімічної
промисловості в наш час створює можливості для широкого впровадження у
виробництво нових економічних синтетичних матеріалів для заміни матеріалів, які
використовувалися раніше;
- скорочення витрат
і відходів у виробництві. В різних галузях виробництва створюється значна
кількість відходів матеріальних ресурсів і супутніх продуктів. Скорочення
відходів забезпечує випуск додаткової продукції без збільшення матеріальних
ресурсів. В тих випадках, коли вичерпані можливості скорочення відходів, важливо
забезпечити їх максимальну утилізацію, використовуючи для виготовлення
побічної, непрофільної продукції чи реалізувати іншим підприємствам;
- скорочення витрат
при збереженні. Одним із головних завдань організації збереження і просування
продукції в сфері обороту – збереження якості продукції, недопущення її
псування і втрати. В процесі зберігання матеріальні ресурси не повинні втрачати
натурально-речові якості і форми.
Втрати від недостачі
і псування матеріальних цінностей складають значну величину і виникають по
причині недостатньої уваги до збереження матеріальних ресурсів.
Література:
1.
Акіліна
О. В. Економіка праці та
соціально-трудові відносини : навч. посібник
/ О. В. Акіліна, Л. М. Ільїч. – 2-ге вид., допов.
і переробл. – К. : Алерта, 2012. – 820 с.
2.
Іващенко
В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності.- К.:ВІПОЛ, 2009 -
238 с.
3.
Крайник
О.П., Клепикова З. Фынансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Л.: Львівська
політехніка, 2010 - 260 с.
4.
Крейнина
М.Н. Финансовый менеджмент: Учебное пособие. - М.:Дело и сервис, 2008 - 304 с.