Економічні науки/Економіка підприємства

Юрченко В. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РОЗРОБКА ПРОГРАМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

Технічний розвиток підприємства - сукупність організаційно-технічних заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюється у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого — її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва [1].

Матеріально-технічна база підприємства (МТБ) – сукупність засобів виробництва, що виступають у формі реальних активів та забезпечують ефективне функціонування усіх структурних підрозділів підприємства.

Важливе значення для оцінки матеріально-технічної бази підприємства мають його виробнича потужність та показники її використання. До особливостей використання та удосконалення матеріально-технічної бази підприємства у сучасний період господарювання слід віднести:

¾ необхідність інноваційного розвитку, реконструкція та модернізація технологічного обладнання,що забезпечує конкурентоспроможність виробленої продукції;

¾ відсутність централізованого розподілення матеріально-технічних ресурсів (фондозабезпечення), а вільна торгівля ними здійснюється в межах фінансових можливостей кожного підприємства;

¾ створення нових форм організації матеріально-технічного постачання, у тому числі машинно-технологічних станцій для надання послуг відповідними видами техніки на правах прокату. Машинно-технологічні станції, як організаційна форма використання сучасної техніки в перехідний період, повинні набути в Україні широкого поширення;

¾ надання прав продавати, міняти, орендувати, передавати у тимчасове користування іншим підприємствам об’єктів матеріально-технічної бази;

¾ можливість для створення матеріально-технічної бази підприємства залучати банківські кредити та одержувати техніку і механізми по лізингу [2].

У цьому контексті надзвичайну можливість набуває проблема ефективного використання наявної матеріально-технічної бази. Реконструкція і модернізація виробництва потребують розробки функціональних стратегій в умовах інноваційного розвитку підприємства та його матеріальної-технічної бази. Неефективне використання матеріально-технічної бази підприємства збільшує збитки від їх діяльності. Велика частина потужностей або простоює або здається в оренду.

Для досягнення поставленої мети щодо організації МЗ на підприємстві необхідно постійно виконувати такі роботи [3]:

— проведення маркетингових досліджень ринку постачальників окремих видів ресурсів. Вибір постачальників рекомендується здійснювати за системою таких критеріїв: наявність ліцензії і достатнього досвіду роботи в даній галузі; високий організаційно-технічний рівень виробництва; надійність і прибутковість діяльності; забезпечення конкурентоспроможності продукції; оптимальна ціна продукції; проста схема і стабільність поставок;

— нормування потреби а конкретних видах ресурсів;

— розробка організаційно-технічних заходів по зниженню норм і нормативів витрачання ресурсів;

— пошук нових каналів та ефективних форм МЗ виробництва;

— планування МЗ виробництва;

— організація доставки, зберігання і підготовки ресурсні до виробництва;

— організація забезпечення ресурсами робочих місць;

— облік і контроль використання ресурсів;

— організація збору і переробки відходів виробництва;

— аналіз ефективності використання ресурсів;

— стимулювання поліпшення використання ресурсів.

Конкретну форму забезпечення МЗ підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу, тривалості його отримання, кількості пропозицій, прості, ціни та інших факторій.

В економіці стратегія означає визначення місії, основних довготермінових цілей і завдань підприємства, програму дій, а також розподіл пріоритетів і ресурсів для досягнення поставлених цілей.

Стратегічне планування являє собою сукупність дій і рішень, які приймає керівництво підприємства у процесі розробки функціональних стратегій, спрямованих на досягнення кращих результатів своєї роботи. Водночас підприємство розробляє функціональні стратегії:

- технологічну – стратегічні рішення, що визначають динаміку технології підприємства і вплив на неї ринкових факторів;

- інтеграційну – сукупність рішень для визначення на перспективу інтеграційних функціонально-управлінських взаємодій підприємства з іншими підприємствами;

- інвестиційно-фінансову – рішення, що дають змогу визначити способи залучення, накопичення і витрачання фінансових ресурсів;

- соціальну – сукупність рішень, згідно з якими визначають тип і структуру колективу працівників підприємства, а також характер взаємодії з його акціонерами;

- стратегію управління – рішення, що визначають характер управління підприємством під час реалізації обраної стратегії.

Розробка функціональних стратегій в якій покладена в план розвитку підприємства – процес не простий, адже кожен із підрозділів, кожна служба має своє бачення перспективи. І тому функціональні стратегії ,що стосується матеріально-технічної бази не завжди узгоджуються між собою, можуть навіть суперечити одна одній. Скоординувати, збалансувати ці підходи -прерогатива керівництва підприємства за обов’язкової участі керівників функціональних підрозділів.

Формування стратегій передбачає вибір одного з декількох заздалегідь розроблених варіантів у тій або іншій сфері залежно від зовнішніх і внутрішніх факторів .

Головним недоліком діючого нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне “підсумовування” різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому, режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в реальному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої можуть бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об’єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

Література:

1. Андросова О. Ф. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності : монографія / О. Ф. Андросова, А. В. Череп. – К. : Кондор, 2007. – 356 с.

2. Галушка З. І. Стратегічний менеджмент : навч.-метод. посібник / З. І. Галушка, І. Ф. Комарницький. – Чернівці : Рута, 2006. – 248с.

3. Економіка та підприємництво : Практикум. Навч. посібник / С. Я. Салига, В. О. Желябін, О. В. Бойко та ін. – К : Професіонал, 2007. – 752с.

4. Калиниченко Ю. В. Система принципів оцінювання майна підприємств / Ю. В. Калиниченко, Н. І. Чухрай // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №9. – С.135-143.

5. Оцінка бізнесу та нерухомості : навч.посібник / В. Р. Кучеренко, Я. П. Квач, Н. В. Сментина, В. О. Улибіна. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 200 с.