Економічні науки/Економіка підприємства

Мосюр О. А., Хачатрян В. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ДЕБІТОРСЬКА ТА КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНОСТІ ЯК ОСНОВНІ ФІНАНСОВІ РЕГУЛЯТОРИ КРУГООБІГУ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

 

 Будь-яке підприємство здійснюючи господарськi операції не обходиться без виникнення заборгованості, як дебiторської, так і кредиторської. Дебiторська й кредиторська заборгованiсть є природною складовою бухгалтерського балансу підприємства та характеризує фінансовий стан підприємства у звітному періоді. При цьому сам факт існування дебіторської заборгованості вважається, взагалi, кредитуванням господарюючим суб'єктом своїх клiєнтiв. Як правило, бiльша частина дебiторської заборгованостi формується саме як борги покупцiв. Але ж своєчасне й достатнє надходження коштiв вiд клiєнтiв є головним завданням управлiння рухом дебiторської заборгованості. Тому кредитна полiтика, що, за суттю, є внутрiшнiм iнiцiатором виникнення дебiторської заборгованостi, повинна бути зваженою й вiдповiдати економiчним iнтересам пiдприємства, адже її наслiдки безпосередньо впливають на лiквiднiсть балансу.

Багато вчених приділяли увагу дебіторській заборгованості. Так, М.Д. Білик та С.В. Дубровська розкривають проблемні питання сутності поняття «дебіторська заборгованість»; О.Г. Лищенко і О. Ніколаєнко приділяють увагу аналізу дебіторської заборгованості; Т. Момот та В.П. Савчук розглядають проблеми управління дебіторською заборгованістю в умовах фінансової кризи. Питанням обліку та аналізу розрахунків, зобов’язань та заборгованості приділяли увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, зокрема Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, О.М. Головащенко, Р. Грачова, М.Ю. Медведєв, В. Моссаковський, В.Ф. Палій, М.С. Пушкар, Б. Райан, Я.В. Соколов, Ю.Д. Чацкіс, В.О. Шевчук та інші. Окремо необхідно виділити зарубіжних вчених, таких як: Стоун Д., Хитчинг К., Дж. Ван Хорн, Зві Боді, Роберт К. Мертон, які також приділяли увагу вирішенню даного питання. Але ці питання залишаються відкритими і потребують подальшого дослідження.

Роботу будь-якої фірми оцінюють по безлічі показників, і всі вони характеризують різні аспекти її діяльності. Так, обсяг виробництва показує потужність підприємства, рентабельність – його економічну ефективність, забезпеченість тими чи іншими ресурсами – стабільність і надійність поставок. Дебіторська та кредиторська заборгованість є важливими показниками фінансового здоров’я підприємства. Про те, що вони означають і як можна ними керувати, ми поговоримо в цій статті.

 Насамперед, ньому необхідно дати визначення таких понять, як дебіторська та кредиторська заборгованість. Дані поняття за своїм економічним змістом прямо протилежні. Дебіторська заборгованість відображає суму, яку повинні підприємству його контрагенти – покупці, постачальники, органи влади і так далі. Іноді трапляється так, що заборгованість контрагента представляє собою якісь матеріальні цінності, які вже оплачені, але ще не доставлені. Незважаючи на те, що реальний предмет заборгованості – товари, в балансі все одно відображається їх грошова вартість.

 Кредиторська ж заборгованість – це сума, яку заборгувало саме підприємство іншим суб’єктам госпдіяльності або органам державного управління. Таким чином, дебіторська та кредиторська заборгованість є, з одного боку, протилежними, а з іншого – тісно взаємопов’язаними поняттями.

 У цілому наявність заборгованостей є нормальним і допустимим явищем у певних межах. Якщо ж борги перевищують ці межі, то висока ймовірність виникнення кризи. У разі перевищення допустимих порогів показниками дебіторської заборгованості, можуть виникнути проблеми з ліквідністю, а в разі кредиторки – з платоспроможністю підприємства.

 Виходячи з вищесказаного, найважливішим завданням фінансового менеджменту підприємства є управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Даний процес покладається на вищу ланку керівництва в галузі фінансів. Його складовими є:

¾              облік дебіторської та кредиторської заборгованості,

¾              прогнозування майбутніх показників заборгованості,

¾              встановлення гранично допустимих сум боргу,

¾              при необхідності – вжиття заходів щодо коригування показників, що не задовольняють вимоги керівництва.

 Облік заборгованості ведеться в спеціальних статтях балансу, а також на рахунках бухобліку. При цьому кредиторські зобов’язання розбиваються по суб’єктах, яким підприємство має гроші – постачальники, бюджет, покупці і так далі. У випадку з дебіторською заборгованістю, крім розбивки по суб’єктах є ще й поділ по надійності боржників, у тому числі є так званий резерв сумнівних зобов’язань, які можуть бути не виконані їх носіями. Тільки після того, як заборгованість певний час побула в такому резерві, вона може бути списана як безнадійна.

 Що стосується екстрених заходів з регулювання боргів, то вони можуть бути різними: для дебіторів – судові позови, залучення колекторських агентств , накладення додаткових стягнення на боржника. У випадку з кредиторськими зобов’язаннями найчастіше головною мірою регулювання буде залучення додаткових коштів для покриття боргу або ж проведення переговорів про перегляд термінів оплати.

 На жаль, саме думка про те, що дебіторська і кредиторська заборгованість – нормальне явище, призводить до зайвої безпечності керуючих фінансами підприємства. Поспішаємо застерегти читачів від надміру спокійного ставлення до подібного роду зобов’язаннями – відомі багато випадки, коли вони накопичувалися до величезних розмірів і ставали причиною величезних проблем аж до повного краху підприємства.

Джерелом аналізу дебіторської заборгованості є баланс підприємства, примітки до фінансових звітів, дані аналітичного та синтетичного обліку, нормативно-методичні документи з обліку, інвентаризації, звітності, контролю, внутрішня звітність.

Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості, чого можна досягти шляхом: всебічного оцінювання фінансового стану потенційних дебіторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування, диверсифікації клієнтури; визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості); використання різних форм забезпечення повернення боргу.

Майже завжди існує вірогідність виникнення певної частини дебіторських боргів, безнадійних до отримання. Визнання безнадійних боргів може бути вироблене наступними методами: метод прямого списання; метод чистого списання; метод старіння дебіторських боргів.

Метод прямого списання використовується у випадках достовірного визначення того, що покупець не зможе сплатити виставлені йому рахунки. Недоліком цього методу є тимчасова невідповідність доходів і витрат підприємства, оскільки факти неплатежів (що є найхарактернішим при їх виявленні) можуть бути встановлені в інші звітні періоди.

Метод чистого списання дозволяє розв'язати цю проблему за рахунок систематичного моніторингу динаміки неоплачених рахунків.

При використовуванні методу старіння дебіторських боргів вони класифікуються по термінах, і старі знижки не накопичуються, а віднімаються.

При аналізі дебіторських рахунків необхідно сформувати, портфель дебіторів, де разом з такими показниками, як розміри, терміни повернення по окремих боргах, потрібно розрахувати середній термін повернення по всьому портфелю. Далі необхідно проводити порівняльний аналіз окремих боргів з середнім показником. При цьому розбити дебіторів мінімум на три групи: групу з термінами погашення менше середнього показника; групу з термінами погашення приблизно відповідними середньому показнику; групу з терміном погашення, перевищуючими середній показник.

Важливим аналітичним показником є середній термін погашення дебіторської заборгованості — це такий термін, протягом якого виставлені покупцям рахунки будуть перетворені на грошову готівку.

У вітчизняній практиці основними методами оцінки дебіторської заборгованості є: за первісною вартістю; за чистою вартістю реалізації.

У зарубіжній практиці існує проблема визнання дебіторської заборгованості, яка пов'язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок. В зарубіжній практиці існує два методи відображення знижок в обліку, а саме: валовий метод та чистий метод. Найбільш широко використовується валовий. Різниця між цими методами полягає в тому, що на момент виникнення згідно з валовим методом відображається вся сума заборгованості, а згідно з чистим методом — сума, зменшена на знижку.

У вітчизняній і у зарубіжній практиці на дату складання балансу дебіторська заборгованість оцінюється за чистою вартістю реалізації. Відмінним при цьому є визначення чистої вартості реалізації.

Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо, належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю. Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс". Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

 Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості. Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

 

Література:

1.                 Радионов Р. А. Экономические механизмы, обеспечивающие ускорение оборачиваемости средств, вложенных в запасы предприятия / Р. А. Радионов // Финансовый менеджмент. – 2006. – № 4. – С. 11–25.

2.                  Крейніна М. Н. Управление движением дебиторской и кредиторской задолженности предприятия / М. Н. Крейніна // Финансовый менеджмент. – 2001. – № 3. – С. 3–14.

3.                  Шелудько В. М. Фінансовий менеджмент: підручник / Шелудько В. М. – К. : Знання, 2006. – 439 с.

4.                 http://www.ukrstat.gov.ua/