«ПСИХОСОМАТИКА» ТА ЇЇ РОЛЬ У ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАНЯТТЯХ

Термін “психосоматика” розглядається з різ­них позицій, що свідчить про відсутність єдино­го підходу. Клінічний підхід традиційно має від­ношення до медичної сфери і розглядає психосо­матику як науку, що вивчає патологічні явища в соматичній сфері, пов’язані з дією патогенних психічних та емоційних факторів. Сьогодні нара­ховують 7 класичних психосоматичних захворю­вань (гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, гіпертеріоз, цукровий діабет) та близько 100 стресіндукуючих захворю­вань.

Крім того, психосоматика розглядається в ширшому розумінні з точки зору психофізіоло­гічного підходу, де визначається як двосторонній взаємозв’язок тіла (“соми”) та психіки або фено­мен тілесного прояву емоцій та інших підсвідо­мих процесів. Об’єктом дослідження є процеси тілесного відображення душевного життя люди­ни, а також прояви психосоматичних розладів, не стільки клінічні, скільки непатологічні, гранич­ні тілесні прояви негативних емоцій, які зустрі­чаються у практично здорових людей. До таких проявів спеціалісти відносять: тривогу, поганий настрій, немотивовану роздратованість, синдром емоційного вигорання, нав’язливі негативні дум­ки, соціальну ізоляцію, больові прояви в ділянці серця, живота, потиличної та скроневої ділянок, кістках та суглобах, скачкоподібні зміни артері­ального тиску, порушення апетиту, сну, астенія, апатія, загальмованість, гіперактивність тощо.

Відомо, що причинами прояву негативних емо­цій є різні види стресу. При цьому, не викли­кає сумніву і те, що сучасна “практично здоро­ва” людина знаходиться під впливом постійно діючих стрес-факторів.

Встановлено, що використання фізичних вправ із метою впливу на психіку є фізіологічно обґрунто­ваним. Відомо, що руховий аналізатор структур­но пов’язаний із вищими вегетативними центрами та забезпечує їх функціональний взаємозв’язок із рефлексами. При цьому, психіка не тільки детер­мінує рухи, але й проявляється в рухових реак­ціях.

Таким чином, ключовим фактором профілак­тики цих порушень є управління діяльністю ней­роендокринної системи і психіки за допомогою виконання фізичних вправ. На відміну від штуч­ного введення гормонів в організм, у випадку, ко­ли неможливо створити необхідний баланс та по­слідовність синтезу та прояву гормонів у крові, можливе їх утворення під час виконання фізич­них вправ та відновлення, що створює природну для людини “гру” гормонів у крові. Тому всі ви­ди оздоровчої фізичної культури можна розгля­дати з точки зору здатності їх регулювати гормо­нальний баланс у крові.

Однак, на наш погляд, сучасна теорія фізич­ної культури має однобічний характер. Теорія та практика в цій сфері приділяють занадто велику увагу фізичній (тілесній) стороні активності лю­дини, порівняно з психічною (духовною). Під час фізкультурно-оздоровчих занять, уроків фізичної культури у школі, вищих навчальних закладах увагу зосереджують, перш за все, на правильності виконання вправ за зразком, вмінні тримати своє тіло, необхідності зорово-моторної координації та виконанні рухів візуально-привабливо. Це призводить до порушення образу тіла, відсутнос­ відсутнос­ті спонтанності в рухах, надмірної скутості, ри­гідності мислення, дефектів особистості, психосо- ціальної дезадаптації.

Таким чином, завданнями спеціально-організованої фізичної активності з точки зору психосо­матики є:

•            оптимізація функцій ЦНС;

•            відновлення м’язового відчуття;

•            корегування психологічних особистісних комплексів;

•            корегування м’язового гіпертонусу;

•            розвиток рухової експресії емоцій;

•            тренування психоемоційної стійкості;

•            розвиток рухової імпровізації;

•            виховання навичок психофізичної саморегу­ляції.

Наразі намітилась тенденція до пошуку най­більш адекватних шляхів та методів укріплен­ня психофізичного стану населення та розробки оздоровчих технологій. Пріоритет дослідницької діяльності в цьому належить американським та шведським ученим. Вивчено наступні механізми впливу фізичних вправ на психіку: транквілізуючий, медитаційний ефект; збільшення концен­трації опіоїдних пептидів, у тому числі й бетаендорфіну; ефект десенситизації (розщеплення) фізіологічних реакцій, що властиві стресу; під­вищення секреції адреналіну, серотоніну та допаміну; розвиток синдрому надмірної прихиль­ності суб’єктів до занять фізичними вправами.

Вивчення матеріалів досліджень, накопи­чений досвід роботи авторів дозволяють виді­лити в межах оздоровчого аспекту цієї пробле­ми декілька перспективних напрямків наукових досліджень:

•             вивчення ефекту різноманітних типів та ін­тенсивностей фізичних вправ на психологічний стан та психосоціальну адаптацію;

•            розробка методів комплексного застосування фізичних вправ різної спрямованості для укріп­лення психічного здоров’я та позитивного особис­тішого саморозвитку;

•             розробка організаційно-педагогічних реко­мендацій залежно від особистісно-типологічних особливостей, психоемоційного стану тих, хто займається;

•             розробка програм психофізичного виховання школярів та молоді;

•             розробка програм психофізичного корегу­вання донозологічних станів;

•             вивчення взаємозв’язку психоемоційного статусу особистості та переваг у виборі виду ру­хової активності.

В сучасній психології розроблено наступні науково обгрунтовані технології психофізичного тренінгу:

•             програми психофізичної редукції стресу;

•             метод спортивної софро-педагогіки або дина­мічної релаксації;

•             інтегрований психофізичний тренінг;

•             антистресова пластична гімнастика;

•             методи тілесно-орієнтованої психотерапії;

•             танцювально-рухова терапія.

Отже, одним із факторів стабілізації форму­вання здоров’я є психофізична культура — основа культурно-морального здоров’я людини і популя­ції, спрямована на удосконалення психофізичних можливостей людини, механізмів психосаморегуляції для підвищення психоемоційної стійкості, адаптації психічного статусу до умов оточуючо­го середовища, що змінюються, мікро- та макро-соціальних відносин, та для зміцнення психічно­го компонента здоров’я, здорового способу життя та активного довголіття.

З точки зору цілісного підходу психосоматика розглядається як єдність тілесного (соматичного) та психічного компонентів. Центральна і вегетативна нервові системи здій­снюють управління рухами, а цілеспрямовані спе­ціальні вправи впливають на психіку та вихову­ють навички для стійкої поведінки в умовах стре­сових ситуацій. Сучасні досягнення психосоматики, уявлення про механізми впливу стресу дозволяють допов­нити специфічні оздоровчі та профілактичні зав­дання системи фізичного виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.     Бундзен П. В. Современные технологи укрепления психофизического состояния и психосоциаль­ного здоровья населения / П. В. Бундзен, О. М. Евдокимова, Л. Э. Унесталь // Теория и практика физ. культуры. — 1996. — № 8. — С. 8—12.

2.     Леви Т. С. Психология телесности в ракурсе личностного развития / Т. С. Леви // Психология теле­сности между душой и телом / ред.-сост. В. П. Зинченко, Т. С. Леви. — М.: ACT: МОСКВА, 2005. — С. 410— 433.

3.     Сандомирский М. Е. Психосоматическая психотерапия: практическое руководство / М. Е. Сандомирский. — М.: Класс, 2005. — С. 90—162.

4.     Сахарова Н. А. Движения как зеркало души / Н. А. Сахарова // Психология телесности между душой и телом /ред.-сост. В. П. Зинченко, Т. С. Леви. — М.: ACT: МОСКВА, 2005. — С. 700—714.

5.     Смулевич А. Б. Дифференциальный диагноз в психосоматике / А. Б. Смулевич, А. Л. Сыркин, А. Н. Львов // Матер. Ill Науково-практ. конф. “Психосоматична медицина: досягнення, проблеми, пер­спективи”, 14 грудня 2010 p. — К., 2010. — С. 4—42.