Студентка ФММ Савченко Є.О.

НТУУ «КПІ»

Підвищення конкурентоспроможності експортної продукції

У наш час питання конкурентоспроможності експортної продукції набуває значної актуальності. Це пояснюється посиленням інтенсивності розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Нині для країни є важливим подальший розвиток ринкових процесів, створення передумов для її успішної інтеграції у світове співтовариство та визначення свого місця на міжнародному ринку.

Проблеми та шляхи підвищення конкурентоспроможності експортної продукції досліджено у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як: , П.Т. Саблука, В.Г. Андрійчука, М.Й. Маліка, В.В. Юрчишина, Т.Ю. Богомолової, В.І. Бойка, В.П. Галушки, В.І. Губенка, А.М. Кандиби, Ю.П. Макогона [1]. Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених дослідженню конкуренції, багато питань потребують подальшого дослідження

[ 4 ].

Метою даного дослідження є визначення поняття «конкурентоспроможність експортної продукції» та основних шляхів підвищення конкурентоспроможності експортної продукції.

Конкурентоспроможність експортної продукції – є одним з найвагоміших критеріїв доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умовою ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складовою вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності [1].

Деякі підприємства поступаються конкурентам, саме їм потрібне введення заходів. Для забезпечення успішної зовнішньоекономічної діяльності підприємствам потрібно підвищити конкурентоспроможність експортної продукції [3]. Основні шляхи підвищення конкурентоспроможності експортної продукції в сучасних умовах господарювання:

1.                 Підвищення якості продукції за рахунок впровадження новітніх технологій;

2.                 Підвищення ділової репутації відносно основних конкурентів.

Так як якість є одним з найголовніших критеріїв при виборі постачальника споживачами. Для перспективної зовнішньоекономічної діяльності необхідно підвищити якість продукції. Цього можна досягти за рахунок придбання нової техніки та обладнання. Модернізація виробництва має безліч переваг, таких як підвищення якості продукції, скорочення матеріальних витрат, зменшення чисельності потрібної робочої сили та інші. Але в свою чергу впровадження новітніх технологій несе за собою ризик банкрутства підприємств. Тому перш за все потрібно визначити чи не є катастрофічними впроваджувані заходи для підприємства.

Тому необхідно розрахувати вірогідність банкрутства підприємства, щоб витрати на обладнання не стали важелем, що призведе підприємство до банкрутства.

Модернізація пов’язана з деяким фінансовим ризиком, тому необхідно визначити рівень ризику. Для цього використовуємо п’ятифакторну модель Е. Альтмана (формула 1):

Zфактор = 1,2х1 + 1,44х2 + 3,3х3 + 0,6х4 + х5              (1)

де х1 – відношення оборотних активів до суми всіх активів;

х2 – відношення резервів нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

х3 – рівень прибутковості активів;

х4 – відношення власного та позикового капіталів;

х5 – оборотність активів.

У результаті підрахунку Z - показника для конкретного підприємства робиться висновок :

Якщо Z<1,81 - ймовірність банкрутства становить від 80 до 100 %;

Якщо 2,77<=Z<1,81 - середня ймовірність краху компанії від 35 до 50 %;

Якщо 2,99 <Z<2,77 - імовірність банкрутства не велика від 15 до 20%;

Якщо Z<=2,99 - ситуація на підприємстві стабільна, ризик неплатоспроможності в найближчі два роки дуже малий.

Точність прогнозу в цій моделі в період до одного року становить 95 %, на два роки - 83 %, що є її перевагою. Недоліком же цієї моделі є те, що її по суті можна розглядати лише стосовно великих компаній, які розмістили свої акції на фондовому ринку [2].

Отже ведення нового обладнання зумовить покращення якісних характеристик продукції, що в свою чергу сприятиме підвищенню ділової репутації та прибутку підприємства.

Також одним з варіантів підвищення конкурентоспроможності експортної діяльності підприємства є підвищення ділової репутації. В сучасних ринкових умовах категорія ділова репутація є дуже важлива та потребує контролю за її рівнем для впровадження заходів, щодо її підвищення.

Ділова репутація підприємства надає йому конкурентні переваги та потрібна для досягнення підприємством поставлених цілей. Вона є невидимою силою, що керує попитом на продукцію підприємства [3]. Отже, ділова репутація являється стратегічним активом і компанії необхідно формувати цей актив у відповідності не лише до зовнішніх, а і до внутрішніх умов господарювання. Для підвищення конкурентоспроможності необхідно підвищувати рівень ділової репутації. Розбивши основні фактори формування ділової репутації за пріоритетністю можна визначити рівень ділової репутації підприємства та вплинути в першу чергу на той фактор, який є важливішим для формування ділової репутації. Фактори подані у таблиці 1.

Таблиця 1 Основні фактори формування ділової репутації

Група пріоритетності

Фактори формування ділової репутації

Вага фактору

1

Якість продукції та послуг (співвідношення ціна/якість)

0,2

Фінанси

0,15

Інформаційна активність

0,1

Емоційна привабливість продукції

0,09

Відносини з постачальниками

0,09

Відносини з конкурентами

0,09

2

Кадровий потенціал

0,08

Соціальна відповідальність

0,06

3

Ефективність менеджменту

0,04

Репутація керівництва

0,03

Використання інформаційних технологій

0,03

Підтримка та допомога відомих консультантів

0,02

Отже, щоб підвищити конкурентоспроможність експортної продукції потрібно підвищити якість продукції за допомогою модернізації обладнання та рівень ділової репутації підприємства.

Література:

1.     Багрова В.І., Власюк В. Є. За ред. д. е.н., проф. В.І. Багрової, Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для ВНЗ. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 – 580с.

2.     Гарачук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №2 (80). – с.60-65

3.     Марцин В.С. Механізм забезпечення конкурентоспроможності товару та показники її оцінки // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1 (79). – с.35-44