Экономические науки / 2. Внешнеэкономическая деятельность

К.е.н., доцент Тараненко І. В.

Резугіна К. Р.

Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля, Україна

Формування геопросторових моделей інноваційної конкурентоспроможності країн в сучасному світовому просторі

Інноваційні взаємодії між учасниками світового господарства відбуваються на двосторонніх та багатосторонніх засадах з різною мірою інтенсивності та глибини, у межах інтеграційних угруповань та поза ними, шляхом укладання відповідних міждержавних угод, реалізації спеціалізованих міжнародних програм у сферах освіти, фундаментальних і прикладних досліджень, науково-технічного співробітництва, виробничої кооперації у секторах економіки, пов’язаних з передовими технологіями.

Запропоновано стратегічні геопросторові моделі інноваційної конкурентоспроможності країн на базі концепції геоінноваційних кластерів [1]. Згідно з мультипараметричним критерієм міри домінантності, інтенсивності та геопросторової спрямованості інтеграційно-глобалізаційних зв’язків виокремлено три групи моделей:

1) індивідуальні (моноактивна модель);

2) інтегративні (симетрично-інтегративна та асиметрично-інтегративна моделі);

3) комбіновані (глобалізаційна, інтерактивна моделі).

Здатність забезпечити певний рівень та динаміку інноваційної конкурентоспроможності країн шляхом реалізації даних моделей порізняється залежно від інноваційного потенціалу країн, типу та міри інституціоналізації стратегічних зв’язків.

Провідною ознакою моноактивної моделі інноваційної конкурентоспроможності, орієнтованої на власні національні інтереси, є наявність сильної НІС, розвиток якої відбувається переважно за рахунок внутрішніх джерел, що обумовлює розумну міру «інноваційної самодостатності», тобто здатності забезпечити економічне зростання і конкурентоспроможність, у першу чергу, за рахунок розширення внутрішнього ринку інноваційних продуктів. Елементи моноактивної моделі тією або іншою мірою властиві країнам з високим рівнем інноваційного потенціалу і розвинутими НІС (Австралія, Ізраїль, Норвегія, Республіка Корея, США, Швейцарія, Японія, країни Західної Європи). Водночас в умовах глобалізації моноактивна модель містить ознаки наукової абстракції та не може існувати відокремлено від інтегративних моделей.

Симетрично-інтегративна модель ґрунтується на теорії подібності країн С. Ліндера [2, с. 37–40] та обумовлює підвищення конкурентоспроможності на засадах інноваційної інтеграції країн з близьким рівнем та характеристиками інноваційного потенціалу. Важливою умовою реалізації моделі є наявність інтегративних взаємодій, тією або іншою мірою формалізованих у багатосторонніх міжурядових угодах.

Водночас симетрично-інтегративна модель гальмує інноваційний розвиток шляхом обмеження можливостей науково-технічної взаємодії країн з різними рівнями інноваційних потенціалів та ефективного використання глобальних інтелектуальних ресурсів.

Асиметрично-інтегративна модель базується на взаємодії країн, між якими є значна різниця рівнів інноваційного потенціалу та інноваційної конкурентоспроможності. Найбільш поширеним механізмом реалізації асиметрично-інтегративної моделі є торговельна інтеграція, наприклад угоди ЄС про ЗВТ і асоціацію з Алжиром, Єгиптом, Мексикою, Туреччиною, Чилі та ін. Можна зробити висновок про достатню ефективність моделі за умови помірної асиметричності та інтеграції країн з високим і високим середнім рівнями інноваційного потенціалу, де перші виступають у ролі «локомотивів». Незадовільною є ефективність моделі з високим рівнем асиметричності та участю країн з низьким середнім та низьким рівнем інноваційного потенціалу.

Глобалізаційна модель обумовлює різноманітні, більшою чи меншою мірою формалізовані багатобічні взаємодії між країною з високим рівнем інноваційного потенціалу та множиною інших країн світу з подібним та нижчим рівнем інноваційного потенціалу з метою максимізації ефекту від використання глобалізаційно-інноваційного ресурсу. Таким чином, глобалізаційна геопросторова модель може містити моноактивні елементи.

Спільним для розглянутих вище моделей є те, що більшу вигоду від інноваційної інтеграції отримують країни – лідери, у той час як учасники з низьким рівнем інноваційного потенціалу залишаються на периферії глобальної інноваційної системи. Звідси випливає потреба у моделі, яка б дозволила країнам з нижчим рівнем інноваційного потенціалу скоротити відставання від лідерів і створити конкурентні переваги за рахунок ефективного використання інноваційного та інтеграційно-глобалізаційного факторів.

Таку роль відіграє інтерактивна модель інноваційної конкурентоспроможності, яка уможливлює досягнення спільних та індивідуальних цілей країнами з різним рівнем інноваційного потенціалу на засадах рівноправного партнерства завдяки убудованим в модель гнучким механізмам двосторонньої та багатосторонньої взаємодії.

Інтерактивна модель представлена різними комбінаціями елементів симетрично-інтегративної, асиметрично-інтегративної та моноактивної моделей на засадах різновекторних процесів інноваційної інтеграції та стратегічного партнерства або поглиблених двосторонніх міждержавних взаємодій країн, які належать до геоінноваційних кластерів з різними рівнями інноваційного потенціалу.

Література:

1. Тараненко І. В. Геоінноваційні кластери країн у глобальній економічній системі / І. В. Тараненко // Економічний простір: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2013. – № 76. – С. 28–39.

2. Linder S. B. An Essay on Trade and Transformation / S. B. Linder. – John Wiley&Sons LTD Almquist&Wiksell, Stockholm: 1961 – 167 p.