Экономические науки/5.Управління трудовими ресурсами

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Герасименко В. С.

Науковий керівник: к.е.н., доцент Кучумова І. Ю.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Актуальність дослідження ролі інтелектуальної власності в економічній діяльності зумовлена тим, що питання інтелектуальної власності традиційно розглядалися переважно з точки зору права, юридичних аспектів. Не применшуючи важливості правових аспектів інтелектуальної власності, необхідно визнати, що інтелектуальна власність як специфічний економічний ресурс повинна будуватися на міцному фундаменті економічного обґрунтування сутності економічних явищ, інакше.

Результати інтелектуальної діяльності як економічний ресурс є невід'ємною частиною сучасного виробництва і можуть по праву вважатися одним з його найважливіших факторів. Незважаючи на це, у даний час в економічній діяльності немає чіткого визначення їх місця в загальноприйнятій класифікації виробничих факторів.

Складність виділення результатів інтелектуальної діяльності в окрему виробничу категорію пов’язана з їх основною специфікою: нематеріальною природою, що визначає подвійність їх економічної сутності. З одного боку, ці результати – продукт розумової діяльності людини – тісно пов’язані з людським фактором (приклад – «ноу-хау»). З іншого боку, будучи вже відокремленими від самого розумового процесу, результати інтелектуальної праці фіксуються на матеріальних носіях, тобто відбувається перетворення живого розумової праці в нематеріальне економічне благо, яке завдяки об'єктивній формі подання може використовуватися іншими людьми так само успішно, як і матеріальні речі. При цьому дане благо має довгостроковий характер: може використовуватися у виробництві протягом тривалого періоду часу, беручи участь не в одному виробничому циклі, переносячи поступово свою вартість на вартість виробленої продукції (у вигляді амортизаційних відрахувань). Більш того, використання результатів інтелектуальної діяльності забезпечує також і приріст вартості, що характеризує результати інтелектуальної діяльності, як продуктивний фактор виробництва, який здійснює свій внесок у процес створення додаткового доходу поряд з іншими факторами виробництва [1].

Міжнародний імідж та економічний розвиток держави ,насамперед, залежать від обізнаності суспільства у питаннях охорони і захисту прав інтелектуальної власності, тому формування культури та поваги до неї, є важливим завданням для нашої країни.

Встановлення міцного інституту власності, особливо в сфері інтелектуальної діяльності, що охоплює практично всі провідні галузі економіки, – це абсолютно необхідна умова для створення сучасної ринкової економіки. Це єдиний спосіб дати можливість розвиватися тим галузям української економіки, що володіють достатнім для цього науковим і технологічним потенціалом. У разі невиконання цієї угоди Україна залишається поза глобальних економічних процесів і втрачає додаткові можливості для свого економічного розвитку [2].

У сфері захисту інтелектуальної власності використовується законодавство, що має безліч актів правового регулювання, комплексність правових норм, системність нормативно-правових актів, що регулюють інтелектуальну, творчу діяльність.

Нажаль, законодавство з інтелектуальної власності має суперечливість. Насамперед це стосується законодавчої бази, що регулює сферу інтелектуальної власності, яка й досі не приведена між собою у відповідність. Це ж стосується і багатьох інших галузевих законів, в яких щонайменше понятійний апарат суттєво різниться. Все це загалом породжує наявність спорів, які нерідко передаються на вирішення до судових органів, з метою захистити порушені права інтелектуальної власності.

Що стосується національної патентної системи, то в Україні вона здійснюється відповідно до ряду нормативних документів, у тому числі концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009-2014 рр. У концепції окреслені шляхи та засоби реалізації завдань, які стоять перед державною системою інтелектуальної власності. Адже не викликає заперечень той факт, що останнім часом значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності, продовжується процес налагодження координації дій правоохоронних та контролюючих органів у боротьбі з піратством у сфері інтелектуальної власності. В Україні створена система патентно-інформаційного забезпечення, національна система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності.

І хоча Україна досягла значних зрушень в сфері захисту інтелектуальної власності, проте претензії до України стосовно цього питання ще залишаються. В Україні досі гостро стоїть проблема державного регулювання сфери інтелектуальної власності та спостерігається високий рівень піратства.

Законне введення у господарський обіг результатів науково-технічної діяльності, у тому числі й об’єктів інтелектуальної власності, є можливим лише після оформлення у встановленому державою порядку прав власності. Інакше захист від недобросовісної конкуренції, як і відносини із передачі прав з одержанням матеріальної користі, стають неможливими.

Зазначене не відображає повною мірою ситуацію з правовим регулюванням інтелектуальної власності в Україні, та все ж зрозуміло, що воно потребує подальшого розгляду та вдосконалення. Кожне підприємство повинне проводити політику в цій сфері, яка полягає в створенні портфеля об’єктів інтелектуальної власності, здійсненні всебічної і надійної охорони прав об’єктів інтелектуальної власності, запобіганні порушень прав чужої інтелектуальної власності та пошуку шляхів комерційної реалізації інтелектуальної продукції.

Література:

1. Зав’ялова К. С. Роль інтелектуальної власності в економічній діяльності [Електронний ресурс] / К. С. Зав’ялова. – Режим доступу: http://www.repository.hneu.edu.ua.

2. Проблема захисту інтелектуальної власності в Україні [Електронній ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9518.