Оніщук Б.Р.
Національний
університет харчових технологій, Україна
Роль організаційної культури
в діяльності торгових підприємств
Стрижнем внутрішнього середовища є людські ресурси підприємства, зокрема,
їхні професійні якості. Персонал – ось те, що має в першу чергу відрізняти
підприємство від його конкурентів. Якість продукції залежить від того, хто і як
робить цю продукцію, від того, яке ставлення до праці, до свого підприємства
склалося у його працівників.
Люди, що працюють в організаціях, поводять себе у суспільстві і на роботі
по-різному, в залежності від складного поєднання індивідуальних рис,
особливостей організаційного оточення та обставин зовнішнього середовища. Дуже
часто наявність індивідуальних рис, що у своїй сукупності можуть формувати потенційно
активного працівника, здатного виконувати роботу з високою продуктивністю і
результативністю, не гарантує його активної поведінки у певному організаційному
оточенні, яке не заохочує ініціативу і підприємливість. Отже, робоча група
впливає на людей в організації, формує певні норми поведінки, створює певні
ціннісні орієнтири і зумовлює ставлення людей до роботи. З іншого боку, у
колективі може мати велику вагу лідер і той стиль управління, який він
використовує. Як правило, для простих виконавців ефективним буде авторитарний
стиль керівництва, для людей творчої праці демократичний чи навіть ліберальний.
Індивідуальна поведінка людини великою мірою залежить і від її
матеріального становища. Людина із високим рівнем доходів почуває і веде себе
більш розкуто, вона має змогу займатися саморозвитком і підвищувати свій рівень
освіти, що поліпшує її фахову компетентність, а отже, цінність для організації.
Не менш вагомо впливає на поведінку індивіда і зовнішнє оточення.
Наприклад, високий рівень безробіття змінює потреби людини в сторону їх
спрощення, наближення до первинних потреб. Крім того, у цьому разі
організаційне оточення налаштоване більш конкурентно по відношенню до окремої
людини, що примушує її працювати інтенсивніше. Політична нестабільність особливо
сильно впливає на людей із нестійким психологічним типом та великими амбіціями.
Їхня поведінка може ставати малокерованою і навіть антагоністичною щодо цілей
організації.
Окремо слід виділити інституціональні фактори, що впливають на поведінку
людини, таких як морально-етичні цінності, що визнаються суспільством,
звичаї, традиції, усталені практики виконання роботи, пануюча ідеологія та
ментальні моделі дійсності, в тому числі уявлення про типову поведінку, яка
гарантує успіх у тій чи іншій діяльності. Вони можуть стосуватися як
безпосереднього оточення працівника у конкретній організації, так і мати
опосередковану дію, а проявлятися через ментальність людини як такої, що
належить до певної нації, народу. Наприклад, американцям притаманне прагнення
до матеріального успіху, рішучість, схильність до ризику, індивідуалізм; японці
славляться своїм “трудоголізмом” та
груповою активністю; західноєвропейські працівники націлені на індивідуалізм у
певних структурних межах, в яких працює команда, очолювана лідером (при цьому такі
межі – стандарти, правила – засвоюються працівниками на рівні ментальності і
реалізуються як обов’язкова запорука успіху). Отже, між поведінкою окремої
людини та менталітетом народу існує глибокий сутнісний взаємозв’язок. За
визначенням, менталітет – це підсвідома соціально-психологічна “програма” дій і
поведінки окремих людей, нації в цілому, що проявляється в свідомості і в практичній
діяльності людей. З цієї точки зору менеджмент можна розглядати як одну з
форм виявлення внутрішньої глибинної соціально-психологічної програми, що
закладена в людині. Тому зрозуміло, що при вивченні можливості управління
поведінкою людей в організації велику увагу слід приділити виявленню
характерних рис, які визначають особливості їх менталітету. Такі риси
можуть проявлятися у різних сферах: ставленні до керівництва та підлеглих,
відношенні до роботи, дотриманні загальноприйнятих моральних норм,
визнанні суспільних цінностей тощо.
Зростаюча роль людського фактору дає підстави для висновку про необхідність
формування в кожній із них певної організаційної культури, яка б поєднувала її
працівників і обумовлювала бажаний тип виробничих відносин.
Організаційна культура – це складна композиція важливих припущень, які
часто не підлягають формулюванню, бездоказово приймаються і поділяються усіма
членами колективу. Це дозволяє забезпечувати гармонізацію колективних та
індивідуальних інтересів працівників, дає змогу мобілізувати їх ініціативу,
виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку.
У рамках організаційної культури кожен працівник підприємства усвідомлює
свою роль у загальній системі виробничих стосунків і те, що від нього
очікують як від виконавця певної роботи. У свою чергу, кожен знає, що він
отримає від підприємства, якщо належним чином виконуватиме свої обов'язки.
Нарешті, кожен відчуває, що коли він порушить “писані” або “неписані” норми
підприємства, то буде покараний, причому не обов'язково керівництвом, але і
колегами по роботі. Таким чином, організаційна культура – це свого роду закрита
мораль, яка покликана зміцнювати згуртованість членів даної соціальної групи,
спрямовувати їхню діяльність у потрібному напрямку, який забезпечує успішне
функціонування і розвиток організації.
Література
1.
Камерон К.,
Куин Р. Диагностика и изменение организационной культуры / Пер. с англ. под
ред. И.В.Андреевой. - СПб.: Питер, 2001.-121 с.
2.
Катков В.
Формирование организационной культуры на промышленном предприятии // Управление персоналом, № 2, 2000. С.15
3.
Корпоративна
культура: Навчальний посібник. Під заг. ред. Г.Л.Хаєта - Київ: Центр
навчальної літератури, 2003.- 150 с.