Павленко Т.В., к.е.н.

Національний технічний університет України «КПІ»

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Характерною рисою сучасного економічного зростання є підвищення ролі автоматизації обробки інформації за допомогою програмного забезпечення, що дозволяє підвищити ефективність використання людських та часових ресурсів. Наявність на кожному підприємстві програмного забезпечення вимагає вивчення особливостей обліку даних активів. Проблемам обліку нематеріальних активів присвячені праці Бабича В.В., Бутинця Ф.Ф., Бутніка-Сіверського О.Б., Голова С.Ф., Зубілевич С.Я., Малюги Н.М. та інших вчених.

Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права»: комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах);

база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів [1].

Програмне забезпечення може розглядатися як окремий об’єкт обліку, а також як частина вартості носія (комп’ютера, навігатора, телефону…), на якому воно використовується. Витрати на придбання програмного забезпечення можуть знайти своє відображення у складі групи 5 нематеріальних активів, групи 4 основних засобів чи податкових витрат як роялті.

Згідно ПКУ (п.145.1) у групі 4 основних засобів зазначено електронно-обчислювальні машини та пов’язані з ними комп’ютерні програми (окрім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, що визнаються нематеріальним активом). До групи 5 нематеріальних активів відносять авторське та суміжні з ним права (у тому числі комп’ютерні програми. Програми електронно-обчислювальних машин, компіляції (бази даних)), окрім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті.

Програмне забезпечення може бути віднесене до складу нематеріальних активів за умови, що підприємство має виключне право на його використання. У випадку, коли підприємство має право лише використовувати програмне забезпечення (певним чином та у певних рамках), то витрати на придбання таких об’єктів авторського права визнаються роялті. Таким чином, якщо витрати на придбання програмного забезпечення не будуть визначені як нематеріальні активи або роялті, то вони знайдуть своє відображення у складі групи 4 основних засобів. Наприклад, у випадку придбання програмного забезпечення разом з комп’ютером або навігатором.

До видатків, які прямо пов’язані з підготовкою програмного забезпечення до використання за призначенням та повинні капіталізуватися (включатися до собівартості нематеріального активу при його первісному визнанні), належать:

- видатки на актуалізацію інформації або активацію доступу;

- видатки на етапі впровадження по доопрацюванню програмного забезпечення з урахуванням індивідуальних вимог підприємства

Послуги з інформатизації (абонентське обслуговування інформаційних систем) та інформаційно-технічне обслуговування є видатками на підтримання інформаційної системи у нормальному робочому стані, які не призводять до зростання майбутніх економічних вигод від активу. Тому такі видатки визнаються витратами звітного періоду.

Подальші видатки на внесення оперативних змін і будь-які доробки програмного забезпечення, які не змінюють основний спосіб та мету використання такого програмного забезпечення в господарській діяльності підприємства, є також пов’язаними з підтриманням на певному рівні первісно очікуваних майбутніх економічних вигід та визнаються витратами звітного періоду [2].

Наприклад, якщо підприємство веде бухгалтерський та податковий облік в базі даних «1С» та здійснює доопрацювання бази у зв’язку зі змінами законодавства, то понесені видатки є поточними витратами (п. 20 МСБО 38).

Але якщо підприємство замовляє розробнику програмного забезпечення додатковий модуль для ведення паралельного обліку за МСФЗ, такий модуль 1) може функціонувати окремо від основної програми, 2) витрати на його створення є суттєвими, 3) можна розрахувати очікувані майбутні економічні вигоди (наприклад, економію за рахунок оптимізації штату фінансової служби), то понесені видатки можуть бути капіталізовані, як складова вже існуючого нематеріального активу або як окремий об’єкт нематеріальних активів.

Отже, витрати на придбання програмного забезпечення можуть бути визначені як нематеріальні активи (якщо підприємство має виключне право на його використання та витрати на його придбання можна виділити окремо), роялті або відображатись у складі групи 4 основних засобів (якщо програмне забезпечення є невід’ємною частиною приладу, на яке воно встановлено).

Література:

1. Закон України Про авторське право і суміжні права, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст.64, режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

2. Пономаренко І.О. МСФЗ на практиці : облік нематеріальних активів / І.О. Пономаренко, режим доступу http://www.cib-audit.com/press-center/novosti/msfz-na-praktici-oblik-nematerialnih-aktiviv

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 38 (МСБО 38) Нематеріальні активи режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/929_050

4. Плекан М.В. Нематеріальні активи в системі бухгалтерського обліку і фінансової звітності / М.В. Плекан // Держава та регіони. – Запоріжжя. – 2006. – № 3.– С. 239-242.